Women's Association for the Defense of Four Freedoms for Ukraine

Directions Website Contact the organization

Women's Association for the Defense of Four Freedoms for Ukraine The Women’s Association for the Defense of Four Freedoms for Ukraine, Inc.

is an organization of women of Ukrainian descent whose activities are motivated for the ultimate benefit of our country of heritage – Ukraine, and the Ukrainian communities outside of Ukraine, in all places in which Ukrainians have settled. Our organization was founded on the basis of the four basic freedoms: freedom of speech, freedom of conscience, freedom from fear and freedom from want. It is our desire that Ukraine can ultimately truly flourish in these four freedoms and, based on these four freedoms, the Ukrainian community in the four corners of the world will thrive for generations to come!

09/15/2026

Її мати загинула від рук солдат з Армії Людової у 1944 році, а рідний брат був розсtрілянuй нацистами у 1942-му. Її часто називають просто дружиною Степана Бандери. Але насправді вона була жінкою, яка мала власну історію, власну боротьбу і власний шлях.

Її звали Ярослава Бандера. 14 вересня 1917 року вона народилася у селі Терепча, що на той час входило до Львівського воєводства.

Її батько був греко-католицьким священником та капеланом. Ще в зовсім молодому віці Ярослава приєдналася до українського націоналістичного руху та стала активною учасницею ОУН.

А вже навесні 1939 року польська влада заарештувала її за участь у проукраїнській маніфестації.

Після розпаду Польщі Ярослава перебралася до Кракова, де очолила жіночу мережу ОУН і долучилася до підпільної роботи.

У шлюбі зі Степаном Бандерою вона народила трьох дітей. Через постійну загрозу вбuвства з боку радянських спецслужб родина змушена була жити в умовах постійної небезпеки. Після вбuвства Степана Бандери Ярослава разом із дітьми продовжувала переховуватися.

У 1960 році вона переїхала до Торонто, де продовжила своє життя в українській громаді.

Ярослава пережила свого чоловіка на 17 років. Вона померла 17 серпня 1977 року.

Ярослава Бандера — це не просто дружина Степана Бандери. Це окрема особистість, жінка з власними переконаннями, яка брала активну участь у підпільній боротьбі, працювала з українською молоддю та очолювала жіночі структури ОУН.

Вона пережила те, що випадає на долю далеко не кожному: репресії, втрати рідних, переслідування, постійний страх за життя своїх дітей і смерть чоловіка.

Її історією можна було б написати книгу або зняти цілий фільм. Але, на жаль, сьогодні про Ярославу Бандеру згадують значно рідше, ніж вона того заслуговує.

Тож сьогодні, у день її народження, згадаймо Ярославу Бандеру — не лише як дружину провідника ОУН, а як сильну українську жінку, яка прожила непросте життя і залишила свій слід в історії.

05/02/2026
04/17/2026

У 2023 році молода українська журналістка свідомо пішла туди, куди більшість боялася навіть наблизитися, — на тимчасово окуповану територію, щоб зібрати докази про таємні місця утримання людей, створені Росією.

Вікторія Рощина розслідувала систему так званих фільтраційних таборів — мережу, де українських цивільних допитували, перевіряли, ізолювали й змушували зникати без сліду. Це була робота, для якої не існувало безпечного маршруту, журналістського захисту чи гарантій повернення.

Вона вже не раз працювала в окупації, ризикуючи життям заради правди. Писала для українських медіа, виїжджала туди, куди інші не могли дістатися, і робила те, що має робити справжній журналіст: свідчила.

У 2023 році Вікторія зникла.

Її рідні більше року жили без точної відповіді на найстрашніше запитання — чи вона ще жива. На початку 2025 року її тіло повернули до України разом із сотнями інших. Експертиза виявила сліди катувань електричним струмом. Їй було лише 27. На момент смерті вона важила 30 кілограмів.

Росія намагалася не просто змусити її мовчати.
Вона намагалася стерти сам факт її присутності.
Стерти її голос.
Стерти її докази.
Стерти її ім’я.

Але такі історії не мають зникати в тиші.

Вікторія Рощина — це не лише ім’я журналістки.
Це символ мужності.
Символ професії, яка платить найвищу ціну за правду.
Символ України, яка продовжує говорити навіть тоді, коли її намагаються зламати.

Ми маємо пам’ятати тих, хто ризикував усім, аби світ побачив злочини не зі звітів, а з реальності.
І ми не маємо права дозволити, щоб їхні імена зникли.

Пам’ятаймо Вікторію Рощину.

#ВікторіяРощина #Журналістика #Память #Правда #ЗлочиниРосії

04/10/2026

In the spring of 2022, Russian forces surrounded Mariupol and cut off hundreds of thousands of civilians with no food, no water and no safe exit. Someone had to negotiate the doors open.

Iryna Vereshchuk was Ukraine's Deputy Prime Minister and Minister for Reintegration of Temporarily Occupied Territories. She took on the role of lead negotiator for humanitarian corridors at the moment those corridors were most needed and most dangerous. Every agreement she reached had to survive Russian shelling.

Between 2022 and 2023, she coordinated civilian evacuations from some of the most heavily bombarded cities in Europe, including Mariupol, Kherson and the Zaporizhzhia region. She appeared on camera day after day, announcing corridor agreements that Russia repeatedly violated, then returning to the table to negotiate again. The evacuations she helped coordinate moved tens of thousands of civilians out of active combat zones. She did this while her country was being dismantled in real time.

The world watched the missile strikes on Ukrainian cities. Fewer people watched who was sitting across the table trying to stop the killing of civilians, one corridor at a time.

Follow Know Her Name — a new name every day.

🇺🇦

03/21/2026

💙💛 На цьому фото початку ХХ століття – Олена Степанів (1892–1963), жінка, яка випередила свій час. Вона була не просто історикинею та географинею, а справжньою легендою. Перша у світі жінка-офіцерка, яка офіційно вступила на військову службу, українська патріотка, що не побоялася взяти до рук зброю в боротьбі за свою землю.

У лавах Українських Січових Стрільців вона не лише воювала, а й надихала. Її мужність захоплювала сучасників, а її доля зворушує й досі. Після війни радянська влада кинула її за ґрати, намагаючись зламати, але дух Олени Степанів залишився незламним – як і пам’ять про неї в українській історії.

Олена Степанів - вихованка Львівського університету, захистила докторат у Віденському університеті, мати видатного українського історика Ярослава Дашкевича.

Архів Український Музей і Бібліотека у Стемфорді (Кон)
Світлини: архівні колекції Українських Січових Стрільців у США.
Оцифрування, дослідження та публікація: Василь Лопух, член Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка (Нью-Йорк).
Посилання на архів ⬇️⬇️⬇️
https://www.legionukrainiansichriflemen.com

📲Ми в Інстаграмі
https://www.instagram.com/ukraine_retro?igsh=d2g5ZTdhNm4ycHgz

03/05/2026

Вона не командувала військом.
Але імперія боялася її не менше.

Початок XVIII століття.

Україна зазнала поразки.
Мазепа помер у вигнанні.
Запорозьку Січ знищено.

У Петербурзі впевнені:
українське питання закрите назавжди.

У такі моменти більшість людей обирає простий шлях —
мовчати, пристосуватися, забути.

Але одна жінка вирішує інакше.

Її звали Ганна Орлик.

Історія зазвичай згадує її як дружину гетьмана Пилипа Орлика.
Насправді ж вона була значно більше, ніж просто дружина вигнанця.

Після поразки вона могла повернутися під владу імперії, попросити милості, жити тихо й непомітно.

Вона цього не зробила.

Разом із родиною Ганна роками мандрує Європою.
Швеція. Франція. Османська імперія.

Життя вигнанців — це постійна нестача грошей, невизначеність і холод чужих дворів.
Але вона не дозволяє світові забути, що Україна існує.

Ганна пише листи європейським правителям.
Веде переговори.
Пояснює, переконує, нагадує про українську справу.

Те, що для інших виглядає програною грою, для неї — лише ще одна спроба.

Вона зберігає документи, листування, політичні тексти.
Фактично — рятує пам’ять про державу, яку імперія намагається стерти з карти й історії.

У Петербурзі це добре розуміють.

Маєтки родини конфіскують.
Родичів переслідують.
На Орликів тиснуть з усіх боків.

Але Ганна не повертається.
Не просить пощади.
І не визнає поразки.

Бо її позиція була проста — і водночас небезпечна для імперії:

навіть без армії, без кордонів і без трону
Україна не зникає.

Вона не дожила до часу, коли ця мрія знову почне оживати.

Але вона зробила головне —
не дозволила поразці перетворитися на забуття.

Історія часто пам’ятає гетьманів.
Іноді — полководців.

Але дуже рідко згадує тих,
хто продовжував боротьбу тоді,
коли всі навколо вже вважали її завершеною.

Саме такі люди
і не дозволяють історії поставити крапку.

Ганна Орлик — одна з них.

#МаловідоміПостатіІсторії

Address

2457 W Chicago Avenue
Chicago, IL
60622

Opening Hours

Monday 9am - 5pm
Tuesday 9am - 5pm
Wednesday 9am - 5pm
Thursday 9am - 5pm
Friday 9am - 5pm
Saturday 9am - 5pm
Sunday 9am - 5pm

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Women's Association for the Defense of Four Freedoms for Ukraine posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Organization

Send a message to Women's Association for the Defense of Four Freedoms for Ukraine:

Shortcuts

Share