11/06/2026
Ніщо не може тривати вічно. Навіть тариф на воду, який за останні роки зарекомендував себе чи не найстабільнішою величиною в Україні.
Поки дорожчало практично все — від хліба до електроенергії, від пального до будівельних матеріалів — тариф на водопостачання та водовідведення залишався майже незмінним. І сьогодні в Україні вперше за багато років розпочався процес його перегляду.
Нам важливо, щоб споживачі розуміли: чому послуги водопостачання та водовідведення не можуть коштувати стільки ж, скільки коштували кілька років тому.
Коли ми відкриваємо кран, здається, що вода просто тече трубами до наших осель. Насправді за цим стоїть величезна система, яка працює 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Це свердловини та насосні станції, лабораторії контролю якості води, сотні кілометрів водопровідних і каналізаційних мереж, аварійні бригади, спецтехніка та фахівці, які щодня забезпечують роботу всієї системи.
Щоб ця система не зупинилася ні на хвилину, водоканал щодня споживає електроенергію, закуповує паливо, реагенти, труби, запірну арматуру, насоси, запчастини та матеріали для ремонтів. І кожна з цих складових за останні роки суттєво здорожчала.
Тариф на водопостачання та водовідведення — це плата не просто за воду, а за ті складові, без яких неможливий водозабір, водоочистка, транспортування, очищення стоків. На основі кількох складових нашого тарифу продемонструємо вам динаміку зростання цін:
• електроенергія для роботи насосних та очисних станцій – 34% нашого тарифу (від початку війни зросла у 5 разів: 2022 р. – 2,32 грн кВт*год, 2026 р. –10,82 грн кВт*год (1-й клас електронапруги));
• реагенти для очистки води (здорожчали більше ніж вдвічі: 1 тонна хлору у 2022 р. коштувала 24 950 грн, у 2026 р. – 56 000 грн);
• паливно-мастильні матеріали (зросли майже вдвічі: усереднена вартість ДП у 2022 р. – 55 грн, у 2026 р. – 84 грн).
Тож тариф – це не плата за воду як таку. Це плата за можливість у будь-який момент відкрити кран і отримати її, а після використання – забезпечити відведення стоків та їх очищення.
На перший погляд низький тариф здається безумовною перевагою. Але економіка працює інакше. Якщо тариф роками не покриває реальну вартість послуги, різниця нікуди не зникає. Вона перетворюється на відкладені ремонти, недофінансовану модернізацію, зношене обладнання та мережі, які працюють на межі своїх можливостей.
Тому важливо дивитися не лише на цифру в платіжці сьогодні, а й на те, якою ми хочемо бачити систему водопостачання через 10–20 років. Безперебійною та надійною чи такою, що працює на межі своїх можливостей?
Від того, що ми закриваємо очі на проблему – вона нікуди не зникає. Можна дозволити собі певний час жити в ілюзії, що якось воно буде, а тим часом вона лише поглиблюватиметься. Збитковий тариф – шлях до деградації галузі: можливо не миттєвої, але неминучої.
