16/10/2026
Безбар’єрність як державна політика
Уявіть собі, що троє людей різного зросту спостерігають за спортивною грою через паркан. Одному видно все, іншому доводиться трохи витягувати шию, щоб щось розгледіти, а третій через високий паркан узагалі нічого не бачить.
Як би ви розв’язали цю проблему, щоб кожному було зручно спостерігати за грою? Поставили б другому й третьому людям стільчики? Але тоді ви залишили б поза увагою першого, чи не так? Правильним рішенням було б прибрати паркан, щоб кожен із трьох міг комфортно дивитися на гру.
Але чому люди взагалі опинилися за парканом? Можливо, вони не знають, де вхід? Чи, можливо, не мають грошей на квитки? Ми маємо запросити їх приєднатися до нас, щоб разом з іншими глядачами вони могли бути на трибунах.
Це називається системним усуненням бар’єрів. І саме така робота відбувається на рівні держави.
Безбар’єрність як державна політика означає формування такого підходу, за якого кожна людина в країні має вільний доступ до всіх сфер життя: освіти, побудови кар’єри, комфортного пересування країною тощо.
У квітні 2021 року в межах ініціативи першої леді України Олени Зеленської «Без бар’єрів» було схвалено Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору в Україні. Стратегія розрахована до 2030 року та передбачає усунення бар’єрів за шістьма основними напрямами.
Перший напрям — фізична безбар’єрність. Він передбачає розроблення єдиних архітектурних стандартів. Це означає, що навколишнє середовище — будівлі, вулиці, тротуари й транспорт — має бути фізично доступним для всіх людей, зокрема для маломобільних груп населення: людей з інвалідністю, людей старшого віку, батьків із маленькими дітьми тощо.
Другий напрям — суспільна та громадянська безбар’єрність. Він передбачає створення рівних можливостей для активної участі людей у суспільному житті. Кожна людина має відчувати свободу самовираження та бути впевненою, що її не засуджуватимуть через певні особливості чи ознаки. Навпаки, різноманітність людей має збагачувати й розвивати суспільство.
Третій напрям — економічна безбар’єрність. Йдеться про забезпечення таких умов, за яких людина може працевлаштуватися та почуватися захищеною від проявів дискримінації. Також цей напрям передбачає створення можливостей для отримання фінансових та інших ресурсів, необхідних для започаткування й розвитку власної справи.
Четвертий напрям — освітня безбар’єрність. Із нього, мабуть, варто було б почати, адже все починається з освіти. Кожна людина повинна мати вільний доступ до якісної освіти протягом усього життя. Саме створення таких можливостей і є одним із завдань держави в межах цього напряму.
П’ятий напрям — цифрова безбар’єрність. Це сфера, без якої неможливо уявити наше життя у XXI столітті. Цифрова безбар’єрність передбачає забезпечення доступу всіх соціальних груп до інтернету та державних і інших послуг, які надаються онлайн.
Шостий напрям — інформаційна безбар’єрність. У межах цього напряму планується створення таких умов, за яких люди незалежно від мобільності, функціональних порушень чи комунікативних можливостей зможуть отримувати інформацію та користуватися необхідними технологіями.
Усунення бар’єрів також передбачає роботу з міфами та стереотипами щодо різних груп населення. Саме з цією метою й створено цей довідник.