15/04/2025
Суб’єктність незалежних: як Запоріжжя може допомагати творити нову Україну.
У часи, коли Україна бореться за своє виживання, особливого значення набуває те, хто формує сенси і на яких цінностях стоїть наше майбутнє.
Ми в «Лабораторії Сенсів» відкриваємо цю розмову про суб’єктність незалежних — підприємців, митців, інтелектуалів, громадських лідерів. Це розмова про тих, хто не чекає дозволу діяти, а вже давно діє. І в цьому тексті ми говоримо не лише загалом про Україну. Ми говоримо про Запоріжжя — місто, яке стоїть на межі війни та модернізації, травми та надії, постіндустріальної руїни й креативного прориву.
Посттоталітарна тяглість: чому досі не довіряємо одне одному?
Так склалось історично, що у 1991 році Україні, під час виходу зі складу СРСР та здобуття незалежності, не вдалось перезаснувати новий порядок. Ми отримали цей радянський порядок у спадок від старої радянської системи — разом із культурою підозри, централізації та контролю.
Запоріжжя, як місто промислових гігантів — заводів та вертикальної влади — особливо глибоко ввібрало цю модель. Упродовж десятиліть тут панувала логіка: завод/держава все вирішує, ініціатива небезпечна, а будь-яка незалежна дія — це потенційна загроза. Усе, що виходить за межі “радянської моделі” — підозріле.
Це тягнеться і в наші часи: підприємець тут часто сприймається не як творець, а як той, хто щось “віджав”.
Бізнес у тіні: чорна скринька чи нова суб’єктність?
Сучасний український (і зокрема запорізький) бізнес — це “black box” у свідомості громадян. Люди не розуміють, як створюється прибуток, як формуються податки, звідки береться розвиток.
У цьому вакуумі зростають підозри:
“Якщо ти розбагатів — значить, забрав у інших.”
Запоріжжя із його болючим досвідом непрозорої приватизації 1990-х, знищенням “соцпакетної” фабричної безпеки й відсутністю нової політики власності, демонструє наявну кризу довіри до підприємництва.
Щоб змінити це — треба говорити публічно: бізнес не забирає, а створює. Підприємець — це не експлуататор, а творець доданої вартості, інноватор, роботодавець, інвестор у місто.
Запоріжжя між інфантилізмом і емансипацією.
У міському просторі ще живе уявлення, що “держава — це десь там”, а “ми — тут самі по собі”. Це призводить до інфантильного ставлення до податків, правил, політики.
Але правда інша:
держава — це не “вони”, це “ми”;
бізнес — не повинен ховатися від суспільства, а має бути його обличчям;
громадянин — це не клієнт системи, а співтворець правил гри.
Запоріжжя може стати лабораторією нової моделі співжиття, де бізнес, активізм, культура і самоврядування — це не окремі касти, а єдина тканина міського життя.
Від феодалізму до капіталізму.
Доволі часто, ми плутаємо бізнес із рентою, підприємництво — з корупцією, а капіталістів — із чиновниками на Mercedes.
Це особливо помітно в регіонах, де багато підприємств були або приватизовані “не зовсім чесно”, або залишились державними вотчинами “своїх людей”.
Запоріжжя — яскравий приклад. Тут досі панує рентна логіка, а справжній бізнес — той, що створює нові ринки, продукти, смисли — не має голосу.
Завдання сьогодні — відділити феодалів від підприємців, відокремити капітал як інструмент інвестиції від багатства як трофея.
Що потрібно для прориву?
У дискусіях нашої лабораторії звучали ключові ідеї, які ми можна винести як дорожню карту для суб’єктності незалежних у Запоріжжі:
1. Персоналізація податку.
Зробити так, щоб громадянин відчував, що платить податки сам. Щоби за кожні 10 гривень — питав: “А де моя школа, моя лікарня, моя безпека?”
2. Інвестування в довіру.
Як це робив Андрей Шептицький сто років тому через церкви, кооперативи, просвіти — нам потрібні сучасні “мережі довіри”. Бізнес, культура, освіта — повинні стати такими мережами.
3. Суб’єктність як практика.
Сенси не імплементуються через указ. Їх створюють люди, що беруть на себе відповідальність: керівники компаній, лідери думок, громадські менеджери, митці, науковці, директори бібліотек, ремісники, айтішники, театрали.
4. Капіталізм як сервіс.
Бути капіталістом — це не лише володіти, а інвестувати, бачити ризики, дбати про довгостроковість, діяти відповідально. Саме таких капіталістів ми хочемо бачити в Запоріжжі — не нових феодалів, а будівничих майбутнього.
5. Власність як цінність.
Ми маємо перестати демонізувати приватну власність. Захист власності — основа демократії. Але власність — це також обов’язок. Обов’язок перед спільнотою, містом, країною.
Майбутнє творять ті, хто не чекає дозволу.
Запоріжжя сьогодні — не просто місто на лінії фронту. Це місто на лінії сенсів. Чи буде воно знову містом-фортецею страху? Чи стане містом свободи, де кожен має право і силу бути собою — незалежним, дієвим, творчим?
Ми, в «Лабораторії Сенсів», віримо в друге.
Бути суб’єктом — це більше, ніж роль. Це стан духу.
І саме дух суб’єктності — сьогодні наш головний ресурс відновлення Запоріжжя й України.
===
автор: Васильєв Денис.
Лабораторія Сенсів. Запоріжжя
Досліджуємо сенси. Працюємо з трансформацією. Підсилюємо незалежних.
Фото: Панельна дискусія про новий суспільний договір. 2024 рік.
