24/07/2026
Іноді найкраще, що ми можемо зробити — це просто дати можливість бути почутими. Сьогодні ми хочемо поділитися історією чоловіка, який змушений був залишити рідний Оріхів:
«Не думав, що життя повернеться саме так.
Оріхів… Моє рідне місто, яке тепер щодня під обстрілами. Там залишилося все моє минуле, мої звички, моє життя. Довелося виїхати, щоб вціліти.
Сьогодні я в Запоріжжі. Живу у доньки. Вдячний їй за прихисток, за те, що підставила плече, коли земля пішла з-під ніг. Але давайте будемо чесними: тут, у Запоріжжі, теж не відчуваєш себе в повній безпеці. Кожен приліт, кожен сигнал тривоги миттєво повертає в той самий стан стресу, від якого ми нібито намагалися втекти.
Важко звикати до нового місця, коли розумієш, що ворог зовсім поруч і спокій тут — поняття дуже відносне. Як батьку, мені хочеться забезпечити доньці безпеку, але зараз ми самі в ситуації, де ти не контролюєш завтрашній день.
Ми тримаємося. Живемо сьогоднішнім днем, цінуємо кожну годину тиші та підтримку близьких. Дякую всім, хто допомагає нам не втрачати віру в складні часи.
Оріхів — це біль, який не вщухає. Запоріжжя — це місто, яке прийняло, але теж живе під тиском війни. Вірю, що ми вистоїмо. Головне, що ми разом»