ВГО "Українська асоціація лікарів-психологів"

Home
Ukraine
Vyshneve
ВГО "Українська асоціація лікарів-психологів"

Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація лікарів-психологів» була створена в 2011 р

Основною метою Асоціації є об`єднання лікарів-психологів, науковців, студентів, що навчаються за відповідним фахом в Україні для задоволення та захисту їх законних соціальних, економічних, творчих, вікових та інших спільних інтересів, сприяння розвитку фаху лікар-психолог в Україні.

Для скільки-небудь успішного досягнення становлення та захисту фахових прав та інтересів молодий спеціаліст повинен виступати не як окрема особа, а як організована група, інакше не може бути і мови про реальний результат.
Діяльність громадської організації перш за все не повинна розраховувати ні на яку вдячність чи вигоду, так як її задачею є не розподіл різноманітних благ, а можливість реалізувати та відстояти власні права.

21/09/2026

❓ Зумери чи міленіали: хто краще комунікує з пацієнтом?
☺️ Питання звучить як привід для жартів в ординаторській. Але за ним стоїть цілком практична проблема: сьогодні в одному медичному середовищі працюють, лікуються й спілкуються люди різних поколінь. У кожного — свої уявлення про те, що означає «добре пояснити», «швидко відповісти» і «бути почутим».

✅ Цій темі присвячено фрагмент виступу Богдана Божука Bogdan Bozhuk, генерального директора Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України, лікаря-психіатра, президента ВГО "Українська асоціація лікарів-психологів", та Яни Стринадко-Кропатницької Яна Стринадко, завідувачки відділу комунікацій та інформаційно-роз’яснювальної роботи Інституту, лікаря-епідеміолога й дієтолога. Виступ прозвучав під час майстер-класу «Основи професійної комунікації в системі охорони здоров’я: психологічні інструменти ефективної взаємодії з пацієнтами».

🔹 Спікери свідомо обрали легкий формат — «битву поколінь», де креатив змагається з досвідом, швидкість — із глибиною, а тренди — з класичною психологією. Але жарти тут працюють як інструмент: через перебільшення добре видно типові особливості та можливі ризики різних стилів комунікації.

❓ Що виділяють спікери ❓
У межах виступу зумерів характеризують як покоління, яке виросло в цифровому середовищі. Їхня комунікація часто пряма, стисла й неформальна; вони цінують автентичність і звикли до швидкого обміну інформацією. Пацієнти цього покоління можуть очікувати цифрових рішень для запису, консультацій та отримання інформації.

🔹 Вони швидко відбирають потрібну інформацію, шукаючи головне, і звикли до візуального та короткого контенту. Серед потенційних сильних сторін такого стилю — ефективність, гнучкість, цифрова грамотність і відкритість до нового. Водночас серед можливих ризиків — нетерпіння до повільної комунікації, менша потреба в тривалому особистому контакті та складнощі з передаванням емоцій у живому спілкуванні.

🔹 Міленіали, за спостереженнями спікерів, більше орієнтовані на діалог, співпрацю та розуміння сенсу. Вони добре користуються технологіями, але водночас не відмовляються від традиційних каналів комунікації та впевнено почуваються як онлайн, так і офлайн.

Вони можуть приділяти більше уваги деталям і контексту, шукати додаткову інформацію та перевіряти її з різних джерел. Серед сильних сторін такого підходу — здатність до глибокої розмови, адаптивність і навички співпраці. Серед можливих ризиків — надмірна обережність, схильність до детального аналізу та складніша адаптація до стрімких змін у цифровому середовищі.

🔹 Водночас ці характеристики не варто сприймати як універсальний опис усіх представників певного покоління. Це радше спосіб показати різні комунікаційні звички та очікування, з якими медичні працівники можуть стикатися у своїй практиці.

❓ Що це означає для практики ❓
Для психологів і психотерапевтів ця розмова є нагадуванням про очевидну, але часто ігноровану річ: стиль комунікації не визначає характер людини і не є мірилом «правильності». Це сукупність звичок, досвіду та очікувань.

🔹 Пацієнт, який звик до швидких відповідей у месенджері, і пацієнт, якому потрібні детальні пояснення та партнерське залучення до ухвалення рішення, можуть потребувати різного підходу. Уміння врахувати ці очікування безпосередньо впливає на довіру, взаєморозуміння та дотримання рекомендацій.

☝🏻 Тому підсумок спікерів — не про перемогу одного покоління. Йдеться про поєднання різних підходів: цифрових інструментів для швидкого й прозорого обміну інформацією, які можуть бути особливо зручними для молодших пацієнтів, із діалогом і партнерством, важливими для людей, які очікують детальнішої взаємодії.

💡 А головна професійна навичка медика, яку вони називають, — це гнучкість: пропонувати різні канали комунікації та підлаштовувати свій стиль під індивідуальні потреби пацієнта.
Можливо, справа взагалі не у віці, а в умінні бачити перед собою людину — зі своїм досвідом, потребами та способом комунікації.

🎥 Докладніше дивіться у відео.

#УАЛіП

16/09/2026

☝🏻 Рішення звернутися за психологічною допомогою — це вже важливий крок. Але часто саме думка про першу зустріч із фахівцем викликає найбільше тривоги: незрозуміло, чого очікувати, про що говоритимуть і чи «правильно» сформулювати свій запит.

💡 Зібрали основне, що варто знати про першу консультацію, — щоб фахівці могли впевненіше супроводжувати клієнтів на цьому етапі, а клієнти — почуватися спокійніше.

❓ Як зазвичай проходить перша сесія ❓
🟢 Перша зустріч — це насамперед знайомство, а не глибока робота з проблемою. Орієнтовно вона включає кілька етапів:
🔹 встановлення контакту та пояснення формату роботи: тривалість сесії, оплата, правила скасування, межі конфіденційності;
🔹 розповідь клієнта про те, що його турбує, — своїми словами, без «правильних» чи «неправильних» відповідей;
🔹 уточнювальні запитання фахівця про контекст: стосунки, історію, попередній досвід;
спільне визначення орієнтовного напрямку подальшої роботи.

Будь-які висновки на першій сесії — попередні. Її мета не «розв'язати проблему за годину», а закласти основу довіри.

❓ З чим приходять клієнти ❓
🟢 Приводом для звернення може бути будь-що — тривожність, вигорання, конфлікти з близькими, втрата сенсу чи просто бажання краще себе зрозуміти. Жоден запит не є «недостатньо серйозним» для психотерапії.

❓ Що допомагає клієнту підготуватися ❓
🟢 Кілька простих кроків, якими варто поділитися з клієнтом перед першою консультацією:
🔸 Сформулювати запит хоча б приблизно — однією-двома фразами. Чіткість прийде вже в процесі роботи.
🔸 Поспостерігати за собою протягом кількох днів: коли загострюється стан, що йому передує, як реагує тіло.
🔸 Підготувати запитання до фахівця — про освіту, метод роботи, досвід роботи з подібними запитами, супервізію.
🔸 Подбати про технічні умови: для онлайн-формату — тихе місце, де можна усамітнитися, і стабільний інтернет; для офлайн-зустрічі — прийти на кілька хвилин раніше.
🔸 Дозволити собі емоції. Сльози чи хвилювання на першій сесії — це нормально, не варто намагатися «триматися».
🔸 Уточнити організаційні деталі: тривалість (зазвичай 50–60 хвилин), вартість, правила скасування.

❓ На що звертати увагу під час першої зустрічі ❓
🟢 Найважливіший орієнтир — власні відчуття. Чи легко ділитися своєю історією? Чи виникає довіра до фахівця? Чи комфортно спілкуватися з ним як із людиною?

Кваліфікований психотерапевт уважно й без оцінювання слухає, може ставити запитання або висувати обережні гіпотези, але не нав'язує готових рішень і не диктує, як жити. Тривожні сигнали — тиск, оцінювання, нав'язування «єдино правильних» рішень або порушення особистих меж.

❓ Що варто робити після першої сесії ❓
🟢 Корисно звертати увагу на думки й інсайти, які виникають після зустрічі, і занотовувати їх. Регулярна рефлексія власних почуттів, реакцій і змін у мисленні допомагає підтримувати терапевтичний процес між сесіями.

Якщо контакту з фахівцем не виникло навіть після кількох зустрічей — це нормально, і зміна терапевта не є «провалом».

Терапевтичний альянс, тобто якість стосунків між клієнтом і фахівцем, часто має більше значення для результату, ніж конкретний метод чи підхід.

❓ Онлайн чи офлайн: чи має значення формат ❓
🟢 Обидва формати можуть бути однаково ефективними — вибір здебільшого залежить від того, у якому з них клієнту легше відкриватися. Онлайн-формат дає ширший вибір фахівців і комфорт звичного середовища, офлайн — чіткіше відчуття «простору терапії», відокремленого від побуту. За потреби формат завжди можна змінити, і це не обов'язково вплине на якість роботи.

❓ Коли очікувати перших змін ❓
🟢 Перші зрушення зазвичай помітні за кілька тижнів регулярної роботи, стійкіші результати — за кілька місяців. Перша сесія не «лагодить» усе одразу — вона лише початок шляху, а якісний терапевтичний контакт формується поступово.

❤️ Ділимося цими орієнтирами, щоб перший досвід звернення за психологічною допомогою залишав у клієнтів відчуття підтримки — а не розгубленості.

🤖Інфографіка створена за допомогою ШІ

#УАЛіП

13/09/2026

🟢 Лідерство у медицині — не адміністративна посада, а мистецтво відповідальності: здатність перетворювати бачення на реальність навіть у найгустішому тумані кризи.

🟢 Психологічна стійкість лікаря є фундаментом стійкості команди, а стійкість команди — фундаментом безпеки пацієнта.

🟢 Молоді лікарі найбільше ризикують вигоріти, і саме лідерська підтримка — а не адміністративний тиск — здатна це змінити.

✔️ Про це йшлося у виступі Оксани Піонтковської, докторки медичних наук, професорки, заслуженої лікарки України, завідувачки відділу професійної патології, психічного здоров'я та комплексної реабілітації ДУ Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України, під час науково-практичної конференції «Людина. Здоров'я. Незалежність: міждисциплінарний діалог фахівців у сфері охорони здоров'я» (24–25 серпня 2026 року, Миргород). Однією з організаторів заходу стала ВГО "Українська асоціація лікарів-психологів".

🔸 Епідеміологія кризи
За міжнародними даними, понад 40% лікарів інтенсивної терапії у 2026 році мають ознаки професійного вигорання. Медицина працює в умовах інформаційного перевантаження, війни та хронічного стресу й потребує лікарів, здатних не лише лікувати, а й керувати командами. Традиційна освіта майже не формує управлінських компетентностей.

🔸 Еволюція лідерства
Розуміння лідерства в медицині змінювалося поступово: у 1940–1970-х роках воно формувалося природно (знакове дослідження в психіатричній лікарні Австралії 1971 року визначило три ролі — носій знань і культури, емоційний лідер підтримки, лідер прийняття рішень), у 1990–2000-х роках стало інструментом виживання системи в умовах реформ, а з 2025–2026 років перетворюється на evidence-based стратегію збереження ментального здоров'я команди.

🎋 Психологічна стійкість: метафора бамбука
💬 «Сильний вітер згинає бамбук до землі, але не ламає його. Після бурі він знову випрямляється», — так спікерка пояснює суть резильєнтності: не відсутність труднощів, а здатність гнучко адаптуватися, контролювати емоції та відновлюватися після криз.

🔹 Довіра як коріння дерева
Дослідження 2026 року фіксують показники психологічної безпеки в команді: коефіцієнт впливу професійної автономії на відчуття безпеки — 0,51, якості міжпрофесійної співпраці на стійкість команди — 0,59. Висновок однозначний: безпеку формують не гасла, а конструктивний зворотний зв'язок, відкрита комунікація та право на помилку.

🔹 Лідерство проти наставництва
Наставництво — індивідуальне навчання конкретного учня. Лідерство — системна робота з усією командою, створення безпечного середовища й організаційної культури: наставник учить, лідер системно формує культуру команди.

👩🏻‍⚕️👨🏼‍⚕️ Молоді лікарі як пріоритет
📊 Молоді спеціалісти найбільш вразливі до морального дистресу та відчуття безпорадності. За даними Nsimbe et al. (2026), коефіцієнт значущого зростання професійної самоідентифікації під впливом лідерської підтримки становить 2,61. «Лідер не несе молодих лікарів на руках — він запалює світло», — допомагаючи трансформувати відчуття «я не справляюся» у впевнене відчуття контролю над ситуацією.

🔹 EQ і служіння команді
Емоційний інтелект — самоконтроль, емпатія, здатність керувати власним стресом — у поєднанні зі службовим лідерством, тобто служінням команді, а не посаді, створює мультиплікативний ефект: різко підвищує задоволеність роботою та особисту резильєнтність.

🔹 Тренди підготовки лідерів (2025–2026)
Три стовпи: рання інтеграція лідерських модулів з першого року резидентури, змішане навчання (веб-модулі, peer mentoring, командна робота) та симуляційні курси, що відтворюють кризові умови для відпрацювання навичок.

🔹 Протокол лідера
Відкритий обмін інформацією без мікроменеджменту, щотижневе визнання досягнень колег, навчання управлінню стресом і баланс між роботою та відпочинком — усе це, за словами спікерки, працює ефективніше за формальні накази.

💡 Замість висновку
💬 «Лідерство без психологічної стійкості втрачає ефективність. Лідерство — це не адміністративна посада, а глибока відповідальність і мистецтво турботи», — підсумовує Оксана Піонтковська. Стійкий лідер формує стійку команду, стійка команда — безпеку пацієнта. Виступ завершується словами Майї Енджелоу: «Люди забудуть, що ви сказали. Люди забудуть, що ви зробили. Але ніколи не забудуть, що вони відчували поруч із вами».

🎥 Докладно про всі етапи розвитку медичного лідерства, наукові дослідження та практичні інструменти — дивіться у відео.

#УАЛіП

07/09/2026

😴 Як покращити сон під час війни: поради для тих, хто працює з людьми

✅ Сон — один із перших ресурсів, який руйнується під впливом хронічного стресу. Повітряні тривоги, невизначеність, тривога за близьких змушують нервову систему постійно перебувати в режимі «бий або біжи» — а це стан, несумісний із глибоким відновлювальним сном. Розбираємось, як розпізнати безсоння, чим воно небезпечне і що з цим можна робити.

❓ Як зрозуміти, що це саме безсоння ❓
🔹 Про безсоння варто говорити, якщо людина регулярно стикається з кількома з таких проявів: довго не може заснути, прокидається серед ночі й важко засинає знову, прокидається зарано і більше не може відпочити, а вранці почувається розбитою, попри те що начебто провела в ліжку достатньо часу. До цього часто додаються дратівливість, труднощі з концентрацією та загальне відчуття виснаження протягом дня. Якщо такий стан триває лише кілька днів чи тижнів — це гостре безсоння, цілком очікувана реакція на стрес. Якщо ж проблеми зберігаються три місяці й довше — йдеться про хронічну форму, яка потребує більш системної роботи.

❓ Чим небезпечний брак сну ❓
🔹 Сон — не розкіш, а базова фізіологічна потреба, необхідна для роботи імунної, серцево-судинної, репродуктивної та травної систем. Саме уві сні мозок обробляє емоційно складний досвід і переводить інформацію з короткочасної пам'яті в довготривалу. Коли цей процес порушується, наслідки накопичуються: погіршується пам'ять і здатність концентруватися, зростає дратівливість, посилюються тривожні й депресивні симптоми, а тіло входить у стан хронічного виснаження. Формується й замкнене коло: поганий сон посилює тривогу та депресію, а вони, своєю чергою, ще більше заважають заснути.

❓ Як допомогти собі ❓
🔹 Найперший крок — гігієна сну, тобто прості, але стабільні звички. Лягайте й прокидайтесь приблизно в один і той самий час щодня, навіть у вихідні: це допомагає організму тримати стабільний ритм. Ліжко варто асоціювати лише зі сном — якщо не спиться, краще ненадовго встати, а не лежати без сну годинами. Удень корисно проводити час на природному світлі: воно регулює вироблення мелатоніну, гормону, який відповідає за якісний нічний відпочинок. Фізична активність теж допомагає, головне — не тренуватися безпосередньо перед сном.

☝🏻 Важливо працювати і з психологічним станом: усвідомити, що саме найбільше тривожить — можливо, це новинна стрічка чи відео з фронту, — і свідомо обмежити контакт із цим тригером за кілька годин до сну. Ведення щоденника або короткий запис своїх переживань увечері теж знижує емоційне напруження. Створіть простий вечірній ритуал — теплий душ, трав'яний чай, спокійна музика, читання — і повторюйте його щовечора: мозок поступово навчиться сприймати ці дії як сигнал до сну.

Якщо нічного сну катастрофічно бракує, коротка денна дрімота до години цілком допустима, але тривале «відсипання» вдень лише зсуває режим і погіршує наступну ніч.

❓ Як допомогти близьким ❓
🔹 Якщо поруч людина, яка погано спить, найцінніше — це стабільність і присутність, а не поради. Можна разом вибудовувати вечірні ритуали, займатися фізичною активністю, вигадувати спільні заняття, які відволікають від тривожних думок. У небезпечних регіонах варто по черзі чергувати сон, щоб хтось точно почув сигнал тривоги. Якщо порушення сну повторюються систематично, супроводжуються нічними жахіттями чи ознаками важкої тривоги або депресії — це привід порекомендувати звернення до фахівця з ментального здоров'я, а не намагатися впоратись самостійно.

❓ Що варто робити ❓
🔹 Дотримуватися стабільного режиму сну й пробудження; проводити час на денному світлі; забезпечити в спальні темряву, прохолоду і тишу; формувати вечірній ритуал; за потреби — короткі техніки релаксації: контрольоване дихання, поступове розслаблення м'язів, візуалізацію спокійних образів.

❓ Чого не варто робити ❓
🔹 Використовувати алкоголь як засіб для засинання — він порушує структуру сну й провокує ранні пробудження. Вживати кофеїн і нікотин у другій половині дня. Переглядати новини та соцмережі безпосередньо перед сном — синє світло екранів і тривожний контент гальмують вироблення мелатоніну. Приймати снодійні чи заспокійливі препарати без консультації лікаря. І, мабуть, найголовніше — не картати себе за «неправильний» сон: у цих обставинах немає ідеальних рішень, є лише те, що поступово допомагає організму відновлюватися.

💡 Сон не можна «накопичити про запас» чи компенсувати одним разом. Але послідовна, дбайлива робота над власними звичками здатна суттєво поліпшити якість відпочинку навіть у надзвичайно складних умовах — а якісний сон, своєю чергою, стає ресурсом, який допомагає витримувати все інше.

Інфографіка створена за допомогою ШІ

#УАЛіП

31/08/2026

🔹 Зміцнювати систему реабілітації ветеранів/ветеранок і комбатантів, поєднуючи санаторно-курортне лікування з фізичною, психологічною та соціальною підтримкою, а також розширювати профілактику психосоціальних ризиків і відповідально впроваджувати цифрові технології та штучний інтелект у медицину;

🔹 Посилювати підготовку медичних кадрів у сфері медицини праці, реабілітації, ментального здоров'я та біоетики, вводячи в освітні програми принципи людиноцентричного підходу;

🔹 Створювати на робочих місцях умови для збереження здоров'я працівників, профілактики професійного вигорання та формування психологічно стійких команд.

✅ Саме таку резолюцію ухвалили учасники науково-практичної конференції «Людина. Здоров'я. Незалежність: міждисциплінарний діалог фахівців у сфері охорони здоров'я», що відбулася 24–25 серпня 2026 року в Миргороді. Одним із організаторів заходу стала ВГО "Українська асоціація лікарів-психологів".

📃 Резолюція адресована Міністерству охорони здоров'я України, закладам вищої медичної освіти, науковим установам, керівникам закладів охорони здоров'я та роботодавцям. У ній йдеться про необхідність переходу від лікування наслідків до системної підтримки здоров'я людини протягом усього професійного життя, а також про подальшу співпрацю наукових установ, курортних закладів, професійних асоціацій і освітніх закладів заради здоров'я працюючого населення й реабілітації.

📍 Загалом науково-практична конференція «Людина. Здоров'я. Незалежність: міждисциплінарний діалог фахівців у сфері охорони здоров'я» об'єднала лікарів, науковців, психологів, реабілітологів, організаторів охорони здоров'я та представників курортної медицини навколо відкритого міждисциплінарного діалогу. У фокусі - сучасна діагностика, лікування та реабілітація, здоров'я працюючого населення й медицина праці, ментальне та громадське здоров'я, доказова медицина, штучний інтелект і цифрова трансформація, а також управління якістю та безпекою медичної допомоги.

Одна з наскрізних думок, яка звучала протягом обох днів, - сучасна медицина більше не може ділити людину на окремі спеціальності. Пацієнт приходить до системи охорони здоров'я не як «випадок» однієї галузі, а як цілісна особистість зі своїм фізичним станом, психікою, соціальним оточенням, професією та власним досвідом війни. Саме про це - і про те, як цей підхід має змінити медицину праці - говорив президент ВГО «Українська асоціації лікарів-психологів», генеральний директор ДУ Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України Богдан Божук Bogdan Bozhuk.

💬 «Сучасні виклики вже не вкладаються в межі однієї спеціальності. Пацієнт не складається окремо з терапії, неврології, психіатрії, психології, реабілітації чи громадського здоров'я. Перед нами завжди цілісна людина зі своїм фізичним станом, психічним здоров'ям, соціальною взаємодією, професією, родиною і досвідом війни. Саме тому міждисциплінарність сьогодні - це необхідна модель сучасної медицини. Особливо важливо, що значну увагу ми приділили здоров'ю працюючої людини. Війна принципово змінила саме поняття праці та професійного ризику. Сьогодні робоче середовище - це не лише шум, пил, хімічні речовини чи фізичне навантаження. Це і хронічний стрес, і тривога, і порушення сну, і професійне вигорання. Робота під час повітряних тривог, кадровий дефіцит, надмірне навантаження, дистанційна та гібридна праця, повернення ветеранів, ветеранок до їх професійного життя. Тому нам потрібна нова модель медицини праці. Медицина праці в двадцять першому сторіччі в умовах країни не може залишатися лише системою контролю шкідливих факторів виробничого середовища».

🔹 Одним із центральних питань конференції стало саме ментальне здоров'я - і працюючого населення, і медичних працівників, і суспільства загалом. Учасники говорили про хронічний стрес, тривожність, порушення сну та професійне вигорання як наслідки війни, про потребу профілактики цих станів безпосередньо на робочому місці, а також про роль психологічної підтримки в поверненні ветеранів, ветеранок до професійного життя. Окрему увагу приділили питанням відновлення - як фізичного, так і психологічного - для людей, які постраждали внаслідок війни.

🔹 Підсумовуючи дводенні дискусії, Богдан Божук зауважив, що ключові теми, які порушували доповідачі, не випадкові - вони точно відображають ті процеси, що вже відбуваються в українській системі охорони здоров'я, і напряму перегукуються з тенденціями світової медицини.

💬 «Обговорення на конференції показали, що українська система охорони здоров'я рухається саме в цих напрямах. Учасники наголошували на необхідності посилювати людиноцентричний підхід, тісніше поєднувати науку, освіту та практику, приділяти більше уваги здоров'ю працюючого населення, ментальному здоров'ю, реабілітації та профілактиці. Особливо гостро звучали питання відновлення наших героїв, ветеранів і комбатантів, поєднання санаторно-курортного лікування з фізичною та психологічною допомогою, профілактики професійного вигорання, управління ризиками на робочому місці, впровадження цифрових технологій та дотримання біоетичних принципів. Доповіді, присвячені інноваційним моделям реабілітації, біоетиці, профілактиці інсульту, психологічним чинникам неповного відновлення, гігієні виробничого середовища, ролі лідерства у формуванні стійких медичних команд, використанню VR-технологій, штучного інтелекту у медицині та цифровій трансформації, виявилися дуже актуальними. Вони безпосередньо перегукуються з тими процесами, які сьогодні відбуваються у світовій медицині. І показують, що українська наука та клінічна спільнота не лише стежить за світовими тенденціями».

🔹 Такі заходи мають цінність не лише як майданчик для професійного діалогу. Це можливість здобути нові знання, обмінятися практичним досвідом із колегами з різних напрямів медицини та отримати бали безперервного професійного розвитку (БПР) - що особливо важливо для лікарів-психологів, психіатрів і психологів, які щодня працюють із наслідками війни.

🇺🇦 Не випадково, що конференція відбулася саме напередодні Дня Незалежності. Це стало приводом сформулювати головний висновок дводенної роботи - не просто набір нових знань, а спільна відповідальність за те, яким шляхом піде українська медицина далі.

💬 «Ми проводили цю конференцію на День Незалежності України. І в цьому є особливий символізм. Бо незалежність - це не лише те, що ми отримали 35 років тому. Сьогодні ми щодня доводимо право на неї. І кожен має свій фронт на цій боротьбі. Наш - це здоров'я людини. І тому я дуже хочу, щоб після цієї конференції ми не розійшлися просто з новими знаннями, а мали відчуття спільної відповідальності за те, якою буде українська медицина після війни. Чи будемо ми відновлювати стару систему, чи побудуємо нову? Чи будемо ми доганяти світ, що ми часто робимо? Чи запропонуємо власні рішення, народжені у надзвичайно складному українському досвіді? Чи залишимо міждисциплінарність красивим словом, чи нарешті зробимо її реальною практикою? Особисто я переконаний: Україні потрібна медицина майбутнього. Медицина, у центрі якої — не система, не кабінет, не спеціальність і не звітність, а насамперед людина. Людина, яка має бути здоровою. Людина, яка має можливість працювати. Людина, яка має майбутнє. Людина, яка живе, хоче жити і розвиватися у вільній і незалежній країні. Щиро дякую кожному з вас за ці два дні. Дякую за вашу професійність. Дякую за вашу небайдужість», - наголосив Богдан Божук.

Ця конференція відбулася завдяки спільним зусиллям багатьох людей та інституцій, і кожен і кожна з них заслуговує на окрему подяку.

❤️ Дякуємо ДУ «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва НАМН України» за організацію конференції! Окремі теплі слова - команді ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів «Миргородкурорт» Курорт "Миргород", яка прийняла конференцію на своїй базі та подбала про все, що потрібно для повноцінної дводенної роботи учасників. Технічну сторону події - від злагодженої організації до якісної онлайн-трансляції, яка дала змогу долучитися колегам з усієї України, — забезпечила команда ТОВ «МЕДІАМЕД» Медіамед ТМ. Без цієї роботи конференція не змогла б об'єднати стільки учасників одночасно офлайн і онлайн.

💙💛 Дякуємо кожному партнеру, співорганізатору, спікеру та учаснику цих двох днів. Саме завдяки такій спільній роботі народжуються ідеї та рішення, які наближають нас до сучасної, якісної й незалежної української медицини!

#УАЛіП

20/08/2026

Ментальне здоров’я на робочому місці: чому це не другорядне питання

🛠 На роботі ми проводимо значну частину свого життя — і те, у якому психологічному стані людина проводить ці години, прямо впливає на її здоров’я, стосунки та якість життя загалом. Ментальне здоров’я на робочому місці — це не про відсутність проблем, а про середовище, в якому людина здатна реалізовувати свій потенціал, справлятися зі звичним робочим навантаженням і зберігати внутрішній ресурс.

☝🏻 Ця тема стосується всіх: керівників, HR-фахівців, працівників усіх рівнів і, звісно, самих психологів та психіатрів, які нерідко супроводжують колективи або консультують працівників індивідуально. Хронічний стрес на роботі — один із поширених чинників ризику розвитку тривожних розладів, депресії та професійного вигорання.

❓ Що впливає на психологічний стан працівника?

Серед основних чинників:

🔺 обсяг і темп роботи, нереалістичні дедлайни;
🔺 рівень контролю людини над власними завданнями;
🔺 якість стосунків із керівництвом і колегами;
🔺 чіткість вимог і зворотного зв’язку;
🔺 баланс між роботою та особистим життям;
🔺 відчуття справедливості й визнання внеску;
🔺 стабільність та безпека, що особливо актуально в умовах війни.

❓ Як розпізнати, що працівник перебуває у стані хронічного стресу?

✅ Звертайте увагу на зміни в поведінці: людина стає дратівливою або, навпаки, апатичною, частіше помиляється, запізнюється чи бере лікарняні, уникає спілкування з колективом, втрачає інтерес до завдань, які раніше давалися легко. Фізичні прояви — втома, головний біль, порушення сну — також можуть сигналізувати про надмірне психоемоційне навантаження.

Якщо ви помітили такі ознаки у колеги чи підлеглого, найважливіше — не ігнорувати їх. Розпочніть спокійну приватну розмову без оцінок і тиску, дайте зрозуміти, що підтримка доступна, і за потреби порекомендуйте звернутися до фахівця. Іноді достатньо просто уважного запитання «Як ти?», щоб людина відчула, що її стан помітили.

🔹 Роботодавець має значно більше можливостей впливати на психологічне благополуччя працівників, ніж може здаватися на перший погляд. Серед дієвих кроків — впровадження програм психологічної підтримки (EAP), навчання керівників розпізнавати ознаки стресу, гнучкий графік там, де це можливо, прозора комунікація щодо змін в організації та формування культури, у якій звернення по психологічну допомогу не призводить до стигматизації.

🔹 Ігнорування цієї теми має цілком відчутну ціну для бізнесу: зростання плинності кадрів, зниження продуктивності, більше лікарняних, конфлікти в колективі та репутаційні втрати. Турбота про психічне здоров’я команди — це не лише витрати, а й інвестиція в стабільність організації.

🔹 Поліпшити умови праці можна навіть невеликими кроками: чіткіше розподіляти навантаження, забезпечувати можливість регулярних перерв, створювати простір, де можна відновитися протягом дня, та регулярно цікавитися думкою працівників про те, що заважає їм працювати комфортно.

🔹 Самодопомога також відіграє важливу роль. Це вміння вчасно робити паузи, планувати завдання реалістично, звертатися по підтримку до колег чи керівництва, не боятися визнавати межі власних можливостей і, за потреби, звертатися до психолога чи психотерапевта — так само, як ми звертаємося до лікаря у разі фізичного нездужання.

🔹 Профілактика починається із системного підходу: регулярного моніторингу психоемоційного стану колективу, освітніх заходів щодо управління стресом, доступності психологічної допомоги та відкритої культури, де про психічне здоров’я говорять так само вільно, як про фізичне.

💡 Важливо розуміти: жоден із цих кроків не працює сам по собі як разовий захід. Мова не про одну лекцію чи один тренінг, а про послідовну політику, яка стає частиною корпоративної культури й підтримується на рівні керівництва, а не лише декларується у внутрішніх документах.

🤝 Психічне здоров’я на робочому місці — спільна відповідальність роботодавця та працівника. І що раніше організація починає системно дбати про цю сферу, то стійкішим і продуктивнішим стає весь колектив.

ℹ️ Інфографіка створена за допомогою ШІ

#УАЛіП

14/08/2026

🟢 Підтримка починається з контакту і довіри, а не з готової поради

🟢 Емпатійне слухання потребує навички: важливо чути не лише слова, а й помічати емоції, невербальні реакції та потреби людини

🟢 Розмова про травматичний досвід має відбуватися лише тоді, коли людина до неї готова. Підтримка не передбачає розпитування про пережите

🟢 На взаємодію впливає і стан того, хто підтримує. Власні емоційні реакції потрібно помічати й усвідомлювати

🟢 Підтримка потребує часу і не обмежується розмовою двох людей. Поруч із людиною є родина, колектив, громада, соціальні служби та фахівці.

✅ Про це говорила Анна Колєва, практична та клінічна психологиня, у виступі «Комунікація – взаємодія в підтримці» під час науково-практичного онлайн-марафону «Наукові дні здоров’я – Together for Science», присвяченого 15-річчю ВГО "Українська асоціація лікарів-психологів".

🫂 Одна з центральних тем виступу — як підтримувати людину, не намагаючись одразу вирішити її проблему.

Коли людина переживає втрату, кризу, травматичний досвід або повертається з війни, перша реакція оточення часто полягає в бажанні щось порадити, заспокоїти чи запропонувати готове рішення. Але ми не завжди знаємо, що саме зараз потрібно людині.

🔹 Тому першим кроком має бути контакт. Далі — розуміння потреби. І лише після цього можна визначати, яка допомога буде доречною.

У виступі Ганна Колєва окремо говорить про емпатійне слухання як практичну навичку. Йдеться не лише про зміст сказаного. Значення мають темп мовлення, паузи, міміка, поведінка, інші невербальні сигнали.

🔹 Важливо також перевіряти власне розуміння, а не робити висновки за людину.

💬 «Я знаю, що ти зараз відчуваєш» — це інтерпретація.

💬 «Чи правильно я розумію, що тобі зараз важливо…?» — можливість уточнити й почути відповідь самої людини.

Такий підхід залишає співрозмовнику право виправити наше припущення і самому визначити, що з ним відбувається.

🔹 Не перетворювати підтримку на допит

У роботі з людьми, які пережили травматичний досвід, важливо поважати їхню готовність або неготовність говорити про пережите.

Запитання «Що з тобою сталося?», «Що ти там бачив?», «Чому ти так реагуєш?» можуть бути недоречними, якщо людина не готова повертатися до цього досвіду.

Іноді підтримка — це можливість залишатися поруч без вимоги говорити.

Це особливо актуально у взаємодії з ветеранами, ветеранками та військовослужбовцями, членами родин загиблих, полонених або зниклих безвісти, а також з людьми, які пережили інші травматичні події.

☝🏻 Для фахівця це означає необхідність дивитися на поведінку ширше: за реакцією або симптомом може стояти конкретна потреба, яку людина не може або не вміє прямо сформулювати.

Підтримка в такій ситуації не зводиться до розмови з самою людиною. На її стан і відновлення впливають родина, колектив, громада, соціальні служби та фахівці.

Для професійної спільноти тут важливі практичні питання: як слухати, не допитуючи; як підтримувати, не забираючи автономію; як помічати потребу і водночас не нав’язувати власного бачення.

🔹 Про це — у виступі Ганни Колєвої «Комунікація – взаємодія в підтримці».

🎥 Дивіться відео повністю, щоб ознайомитися з практичними прикладами та вправами, які були представлені під час виступу.

#УАЛіП

Address

с. Софіївська Борщагівка, вУлица Миру, 40, оф. 14
Vyshneve
08132

Telephone

+380503523223

Website

http://ualip.org.ua/

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when ВГО "Українська асоціація лікарів-психологів" posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Organization

Send a message to ВГО "Українська асоціація лікарів-психологів":