12/06/2026
🇺🇦 Два тижні відпочинку, нові знайомства, щирі розмови та час для відновлення — для кожного учасника табір для родин «ДАЧА» став особливим досвідом. Ми попросили одну з учасниць поділитися своїми враженнями від перебування в таборі (імена змінено з міркувань безпеки). Її розповідь нагадує про те, через які випробування проходять українські родини в прикордонних громадах, і водночас свідчить про мужність, витримку та любов до життя.
❤️🩹 Христина живе в одному із сіл на Чернігівщині, неподалік кордону. Війна давно стала частиною повсякденного життя місцевих жителів. Майже щодня над селом пролітають шахеди та лунають вибухи. Одного разу збитий безпілотник впав всього за кілька десятків метрів від Христини та її доньки.
Христина викладає в навчальному закладі. Навчання відбувається онлайн, але вона намагається знаходити можливості для особистого спілкування з учнями. Водночас зізнається: життя на прикордонні дуже виснажує психологічно. Повітряні тривоги майже не припиняються, а відсутність укриттів лише посилює відчуття вразливості.
До табору Христина приїхала з молодшою донькою, 13-річною Орисею. За словами жінки, постійна небезпека особливо вплинули на дитину - у Орисі діагностували генералізований тривожний розлад.
Тому запрошення до табору «ДАЧА» стало для родини можливістю хоча б ненадовго вирватися з постійного стресу - з початку війни вони жодного разу не їздили на відпочинок. Навіть мальовнича природа навколо села тепер приховує смертельні "сюрпризи". Христина вагалася, чи варто їхати: кінець навчального року, домашні справи, - але вже в перші години перебування зрозуміла, що рішення було правильним.
❣️Найбільше її вразило відчуття теплоти, турботи та... тиша. «Ти прокидаєшся вранці, відкриваєш балкон і чуєш спів пташок, а не гул шахедів та свист перехоплювачів».
Важливу роль у відновленні відіграли зустрічі з психологами. Під час групових занять учасники вчилися краще розуміти свої емоції, працювали з тривогою та опановували практичні інструменти самодопомоги. Особливо корисними для Христини стали техніки дихання, які вона почала використовувати одразу під час табору. А навички спілкування з підлітками через «я-повідомлення» вже позитивно вплинули на її стосунки з донькою.
Зміни торкнулися й Орисі. За словами мами, вдома дівчинка часто була закритою та настороженою. У таборі ж вона поступово відкрилася, знайшла нових друзів і почала почуватися значно впевненіше.
Христина з особливою теплотою згадує команду табору та організаторів, які створили простір, де кожен міг відчути себе важливим і почутим. "Кажу чоловікові - ні ти, ні я ніколи не зваримо такий смачний борщ! Одна проблема - порції завеликі!" (сміється).
Наприкінці розмови вона зізнається, що вже скучила за домом, чоловіком та рідними місцями. Але водночас зовсім не хочеться залишати табір.
«Хочу взяти з собою додому хоча б трохи цієї тиші. Мрію, щоб наша прекрасна Чернігівщина вціліла і люди так само приїздили до нас відпочити та насолодитись красою природи».
Іноді відновлення починається з простих речей — можливості спокійно заснути, почути спів птахів вранці і на деякий час перестати чекати чергового сигналу повітряної тривоги.
Табір проводиться в рамках проєкту «Комплексна підтримка дітей, сімей і громад, які постраждали внаслідок війни», що фінансується Європейським Союзом та реалізується Представництвом Фонду міжнародної солідарності в Україні Solidarity Fund PL в рамках Психосоціальної програми PRO_MentalHealth.
🇬🇧🇺🇸 Two weeks of rest, new friendships, heartfelt conversations, and time to recover — for every participant, the DACHA Family Camp became a truly special experience. We asked one of the participants to share her impressions of the camp (names have been changed for security reasons). Her story is a reminder of the challenges faced by Ukrainian families living in border communities, while also bearing witness to their courage, resilience, and love of life.
❤️🩹 Khrystyna lives in a village in the Chernihiv region, not far from the border. For local residents, the war has long become part of everyday life. Almost every day, Shahed drones fly over the village and explosions can be heard nearby. On one occasion, a downed drone fell just a few dozen meters away from Khrystyna and her daughter.
Khrystyna works as a teacher. Classes are held online, but she tries to find opportunities to meet with her students in person whenever possible. At the same time, she admits that living in a border area is emotionally exhausting. Air raid alerts are nearly constant, and the lack of shelters only intensifies the sense of vulnerability.
Khrystyna came to the camp with her younger daughter, 13-year-old Orysia. According to her mother, the constant danger has had a particularly strong impact on the girl — Orysia has been diagnosed with generalized anxiety disorder.
For this reason, the invitation to the DACHA camp became an opportunity for the family to escape constant stress, even if only for a short time. Since the beginning of the war, they had not taken a single vacation. Even the picturesque nature surrounding their village now hides deadly “surprises.” Khrystyna hesitated about whether to come: the end of the school year, household responsibilities, and many other concerns competed for her attention. Yet within the first few hours at the camp, she realized that she had made the right decision.
❣️What impressed her most was the feeling of warmth, care, and... silence.
“You wake up in the morning, open the balcony door, and hear birds singing instead of the buzz of Shahed drones and the whistle of interceptors.”
Meetings with psychologists played an important role in the recovery process. During group sessions, participants learned to better understand their emotions, work through anxiety, and practice practical self-help techniques. Khrystyna found breathing exercises especially helpful and began using them immediately during the camp. The communication skills she learned, particularly the use of “I-messages” when talking with teenagers, have already had a positive impact on her relationship with her daughter.
The camp also brought noticeable changes for Orysia. According to her mother, at home the girl was often withdrawn and anxious. At the camp, however, she gradually opened up, made new friends, and began to feel much more confident.
Khrystyna speaks especially warmly about the camp team and organizers, who created a space where everyone could feel valued and heard.
“I told my husband: neither you nor I will ever cook borscht this delicious! There’s only one problem — the portions are too big!” she laughs.
Toward the end of our conversation, she admits that she already misses her home, her husband, and her native places. At the same time, she does not want to leave the camp at all.
“I want to take at least a little of this silence back home with me. I dream that our beautiful Chernihiv region will survive, and that people will one day come to visit us, relax, and enjoy the beauty of our nature.”
Sometimes recovery begins with simple things — the opportunity to fall asleep peacefully, hear birds singing in the morning, and stop waiting for the next air raid alert, even if only for a little while.
The camp is being held as part of the project “Comprehensive Support for Children, Families, and Communities Affected by War,” funded by the European Union and implemented by the Solidarity Fund PL under the PRO_MentalHealth Psychosocial Programme.
