19/04/2025
ЧОМУ ЛЮДИ РОЗРИВАЮТЬ ВЗАЄМИНИ
НА ФОНІ ВІЙНИ
Під час війни люди переживають глибинні кризи. Якщо, наприклад, були проблеми зі здоров'ям, на фоні сильного стресу самопочуття може погіршитися. Схоже питання і з ментальністю. Якщо попередній життєвий досвід людини був складним, війна підіймає на поверхню минулий біль та множить його на війну. Це позначається на всіх сферах життя, в тому числі на близьких та інтимних взаєминах з партнером чи партнеркою.
ВІДСУТНІСТЬ РЕСУРСУ
Щоб підтримувати хороші та якісні стосунки, людині потрібен ресурс. Однак під час війни, коли існує відчуття невідомості й безпосередня загроза життю, в людини може не вистачати енергії на партнера. Стосунки не так заряджатимуть її, як забиратимуть сили, тому людина не матиме ресурсу шукати компроміси.
При цьому в парі можуть виникати важливі питання, як-от евакуація в інше місто або країну, щоб убезпечити родину. Тоді доводиться приймати рішення: чи жінка, наприклад, їхатиме без чоловіка, який не хоче покидати домівку, чи лишатиметься, наражаючи себе та дитину на небезпеку. НА КОМПРОМІС МОЖЕ НЕ ВИСТАЧИТИ НІ БАЖАННЯ, НІ СИЛ, ТОМУ ЛЮДИ РОЗХОДЯТЬСЯ.
Розірвати стосунки менш різко та радикально також можливо лише при наявності ресурсу. Для будь-якої ввічливої та цивілізованої форми спілкування ми повинні бути в безпеці й не боятися за своє життя, за життя близьких і дітей. У нормальний час ми могли б піти в ресторан, спокійно обговорити всі проблеми й красиво розійтися.
Однак зараз ми не можемо цього зробити. Ми не можемо залишити дитину одну, адже не знаємо, що буде за пару годин. Дім або бабусю, яка сидить із дитиною, можуть розбомбити. Тому в таких умовах у людей немає часу та енергії на ніжність і повагу одне до одного.
Коли закінчиться війна, люди можуть зійтися знову, якщо не звинувачуватимуть одне одного. У них можуть з’явитися сили й потреба закрити гештальт, тобто повернутися до хорошого. А якщо в стосунках було багато приємних моментів, то в людини 100% виникне прагнення жити, як раніше, і знайдеться час на переосмислення всіх подій, які з нею трапилися.
СТРАЖДАННЯ ЧЕРЕЗ ПОШУК ЗНАЙОМОГО СЕРЕДОВИЩА
Неможливість знайти компроміс у стосунках також спричиняє внутрішню боротьбу й страждання. Я хочу від людини щось таке, що вона не може мені дати. Терапевт Харвілл Хендрікс пояснює таку закономірність тим, що нас часто приваблюють люди, які природно не можуть задовольнити наші потреби.
У цей же час такі люди дуже схожі на близьких, із якими ми зростали й жили. Хендрікс вважає, що наша ціль в стосунках – відростити собі ті якості, які були ампутовані вихованням. Наприклад, навчитися довіряти, якщо нас кривдили, навчитися поважати іншого і приборкати свою звичку до критики. Це потрібно для того, аби наш партнер міг розкритися вповні і сам навчитися давати нам те, чого ми потребуємо - повагу, турботу, ніжність.
Через нерозуміння цього в майбутньому ми можемо обрати партнера, який, наприклад, постійно нас критикує, оскільки так робили в знайомому середовищі. Критика – це також про любов, адже батьки таким чином могли проявляти свої почуття. І людина може вбачати в критиці партнера частину цієї любові, хоча інстинктивно їй складно це прийняти. Природньо вона хоче, щоб її безумовно кохали, проявляли до неї розуміння, співчуття й повагу.
Пари, які знають себе й можуть відверто говорити про те, що їх не влаштовує, матимуть більшу можливість залишитися разом навіть у кризовій ситуації. Партнери прислуховуються одне до одного й не мають відчуття, що вони погані або з ними щось не так. Однак якщо пара не може знайти точки дотику, а слова та дії партнера будуть ранити, людина прагнутиме його змінити. А це призведе до неминучих страждань і розриву стосунків.
АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМ У СТОСУНКАХ
Коли у стосунках наявні проблеми, які партнери не обговорюють та не вирішують, з роками вони можуть погіршуватися й набувати нових значень. За дослідженням Джона Готтмана, зазвичай після шести років спільного життя пара звертається до терапевта. Однак одному з партнерів може бути складно прийняти, що він або вона не може впоратися із проблемою самотужки. Найчастіше це стосується чоловіків, які звикли одразу задовольняти потреби своєї партнерки.
Існує спостереження, що чоловіки оцінюють свій шлюб краще, ніж жінки в тому ж шлюбі. Жінки більш схильні відчувати незадоволеність від взаємодії з партнером і бачити стосунки гіршими, ніж вони є насправді. Тому саме жінки частіше пропонують відвідати сеанс парного терапевта. І війна якраз актуалізує всі проблеми – «Я тебе не можу навіть навчити мити посуд». А за посудом завжди приховується додатковий сенс. Один із них – неможливість покластися на партнера.
Людина думає, що якщо партнер не може помити посуд, то і пізніше, коли летітиме ракета, на нього не можна буде розраховувати. Чому? Тому що коли один партнер братиме дитину на руки, він не знатиме, чи візьме людина іншу. Тобто навіть дрібні проблеми в стосунках, особливо під час війни, можуть оголити нерв і показати, чи є в шлюбі безпека, рівність, підтримка, і чи перебувають люди по один бік барикад.
ГОРМОНАЛЬНИЙ ВПЛИВ НА ТІЛО
Гормони напряму впливають на прагнення людей пов’язати життя одне з одним. Найчастіше в жінок гормон окситоцин є тригером до рішення провести все життя з людиною, яку вона знає лише кілька тижнів. На чоловіків же діє вазопресин. Ці гормони виділяються при обіймах і допомагають упоратися з екстремальною подією, оскільки мають наркотичний та знеболювальний ефект.
В умовах війни мозок людини підживлює саме взаємодія з новим партнером, тому вона прагнутиме відчувати цей спокій протягом усього життя. Зараз вона вразлива, але з партнером почувається захищеною, тому намагається побудувати з ним нове життя як спосіб врятуватися й вберегтися від теперішніх подій. І часто ми корегулюємо наші емоції краще, ніж регулюємо самі. Тобто людям важлива соціальна складова, яка може допомогти впоратися зі стресом навіть більше, ніж медитації або уповільнене дихання, на які зараз узагалі немає ресурсу.
Саме це пояснює історії фронтових дружин, які після важкого дня чекають чоловіків вдома – обійми коханої людини після постійних бомбардувань та небезпек пришвидшують загоєння ран і каталізують почуття. Вони дозволяють відчути, що про тебе дбають і ти не один, у тебе є на кого покластика, навіть якщо твій світ руйнують.
Звісно, виділення гормонів із часом буде слабшати. І на місці пристрасті має повстати прив’язаність – суміш дружби, взаємоповаги і турботи. Яким буде розвиток стосунків після війни залежить від того, наскільки схожі в людей погляди.
РОЗВИТОК ВЗАЄМИН У ЧАСІ
Стосунки, які зародилися на війні, після розгортатимуться так само, якби цієї війни не було. Якщо зараз партнери мають якісні стосунки, то коли війна закінчиться, вони можуть такими і залишитися. Єдине – такі стосунки будуть більш розтягнутими в часі, оскільки людям потрібно заново будувати спільний побут.
Якщо ж стосунки важкі й сформувалися лише через відчуття потреби в людині, то ймовірно спочатку партнери терпітимуть наявні проблеми, потім звернуться за підтримкою, даватимуть одне одному декілька шансів і врешті-решт, якщо вирішити конфліктні ситуації буде неможливо, розійдуться, як зможуть. Або повністю розірвуть стосунки, або збережуть їх.
ДОСВІД МИНУЛОГО ЯК СПОСІБ АДАПТАЦІЇ ДО СТОСУНКІВ
За дослідженнями французьких психологів і психіатрів діти, які ніколи не отримували справжньої любові, не відчували надійної прив’язаності та жили в жахливих умовах, повністю віддаватимуться першому коханню. У книзі Бориса Цирюльника сказано, що таке кохання буде найдовше, найсильніше та найбільше охоплюватиме людину. Воно буде рятувати й людина може роками зливатися з партнером, аби не відчувати зла, яке трапляється довкола.
У дітей, які виросли в звичайних сім’ях, перше підліткове кохання – це найчастіше велике розчарування. Тому що дитина звикає до одного виду любові й перший близький контакт з іншою людиною може показати, що у світі все не так, як було вдома. Партнер може мати певні очікування від тебе й до нього треба пристосовуватися. Тоді стосунки можуть стати розчаруванням, оскільки партнер матиме зовсім інший вид любові. Крім цього, наш мозок формується до 25 років. І якщо в стосунки вступає дуже молода людина, у неї може не вистачати раціональності, щоб спокійно вийти з них та зробити для себе певні висновки.
Те, як ми сприймаємо цей світ, це наше відображення реальності. Я дивлюся на людину й на мою сітківку потрапляє подразник. Однак це не просто подразник – він пов’язаний із певними відчуттями та подіями. У мозку поступово з‘являється розуміння, хто ця людина й що вона для мене означає. Тобто все є фільтром, і одним із них може бути минуле, те як ми та батьки будували стосунки раніше.
Попередній досвід також формує способи адаптації та розгортання нових стосунків. Наприклад, якщо в сім’ї була модель тривожних стосунків, коли потрібно постійно заслуговувати любов, то у взаєминах із партнером людина так само провокуватиме хороше ставлення до себе. Ця форма буде домінантною в нових стосунках – людина не розумітиме, як до неї ставляться, і намагатиметься заслужити кохання.
МОДЕЛЬ ЧОТИРЬОХ F
Нашу відповідь на стрес можна пояснити чотирма моделями поведінки – fight, flight, freeze та f**k. З точки зору фізіології це саме ті речі, які тримають нас живими й допомагають заспокоїтися при стресі. Вони походять від ссавців, які обирають, як діяти в кризовій ситуації, – або замерзнути, щоб не відчувати болю, коли їх їдять, або втекти, якщо за ним біжить хижак, битися, коли на його територію нападають, або продовжувати рід.
85% чоловіків дистанціюються в разі стресу й небезпеки. Їм треба час, аби подумати, розробити план дій і прийняти певне рішення, у той час, як жінки потребують близького контакту, уваги й підтримки. Коли в момент найбільшого стресу жінка підходить до чоловіка, він може віддалитися. Це моделі flight, тобто втеча, або freeze, охолодження. Якщо пара має різні способи справлятися з екстремальною ситуацією, у них можуть виникати конфлікти.
У найгірші моменти життя модель f**k одна з основних, яка допомагає людині заспокоїти тіло й зменшити серцевий ритм. Секс викликає полегшення, задоволення і впливає на організм як розрядка. Чоловіки під час с**су можуть отримати легітимні обійми, оскільки в інший час не дозволяють собі плакати й падати на груди жінці. Тому обійми під час с**су – це ті самі ридання, тільки оформлені по-іншому. Проте жінка, яка має інший метод справлятися зі стресом, може сприймати пропозицію с**су зараз як образу й нерозуміння її почуттів.
СОЦІАЛЬНІ НАДБУДОВИ
Під час війни хтось відчуває сильний сором і провину за те, що хоче займатися с**сом, а в когось може виникати відраза навіть від однієї думки про це. Люди вчаться справлятися зі стресом на основі поведінки батьків та як вони переживали жахливі події. Чи вони були холодними в моменти кризи й сварилися, чи дбали одне про одного та обіймалися.
На почуття провини впливає дитинство. Якщо маленькими ми забувалися в грі чи дуркували, а перед цим у сім’ї сталося щось важке – смерть, розлучення тощо, і батьки засуджували нашу поведінку, то зараз цей паттерн не даватиме їй спокійно жити. Або якщо людині постійно казали: «Як ти можеш це робити? Що про тебе подумають інші», – то така соціальна надбудова переслідуватиме її протягом усього життя. Вона чутиме у своїй голові голос когось із минулого, який постійно засуджував її дії. Цей голос виникатиме, коли людина тішитиметься квітці після того, як переглянула фотографії з Бучі, або коли захоче с**су. Адже «як можна отримувати задоволення в такий період».
КОРИГУЮЧИЙ ДОСВІД ОТОЧЕННЯ
Теорія прив‘язаності пояснює, що ми соціальні істоти і нам потрібен коригуючий досвід із тим, хто нас не засудить. Хто прийме той факт, що хотіти с**су нормально і зрозуміє це бажання. Людям, які мають с**суальний потяг під час війни, потрібна підтримка близького оточення. Хороші стосунки лікують, і коли найближча людина розуміє тебе, заспокоює й повертає впевненість, що з тобою все окей, ти не зрадник, бо хочеш с**су, це найважливіше.
Саме тому поряд потрібно мати людей, від яких ми не відчуваємо засудження й хто може нас прийняти будь-якими. Карл Роджерс казав, що доки ми не приймемо людину такою, якою вона є, їй нема куди рости. І це стосується в першу чергу себе.
Софія Терлез
