17/06/2026
«Розп’ятий промінням, рідним словом повінчаний…»
У тернопільській бібліотеці – музеї «Літературне Тернопілля» відбулася ювілейна академія «Розп’ятий промінням», присвячена 80-й річниці від дня народження світлої пам’яті поета Степана Алича.
Його дитинство припало на нелегке післявоєнне відновлення. А коли було два роки, померла мама. Після закінчення 3 класу, а було це у травні, заходився знайомому допомагати обрізати гілки на дереві. Одна з них, на якій стояв, несподівано відчахнулася… Під час падіння переламав хребет, був розірваний спинний мозок. На все життя хлопчина залишився приреченим лежати в ліжку. Довший час перебував у палаті лікувального пульмонологічного санаторію у містечку Бережани на Тернопіллі. Екстерном закінчив школу. Подальше життя проводив у Підгаєцькому будинку інвалідів. Тут почав писати перші вірші, які друкувались у районній газеті «Нове життя» (1973), а згодом ― в обласній молодіжці «Ровесник».
Рукопис першої поетичної збірки підготував, перебуваючи у геріатричному будинку-інтернаті для інвалідів, що у Петриках, поблизу Тернополя, куди його невдовзі перевезли. Підірване здоров’я ускладнилось додатковими хворобами через неможливість рухатися. Світ спостерігав лежачи, через вікно. Двадцять вісім років нерухомості. Тривалі лікування. Єдиним порятунком і відрадою стала поезія. Направду, він жив Словом, рятувався, надихався ним… Відкривав для себе особливі, тільки йому знані світи. Підтримкою ставали перша вчителька, братова (брат трагічно загинув).
Справжнім опікуном і наставником Степана Алича став тернопільський журналіст і редактор Ярослав Гевко. Він зібрав і впорядкував дві його поетичні збірки: «Сяйво благословенне» («Радянський письменник») та «Розп’ятий промінням» («Лілея»). На жаль, всі вони були надруковані вже після переходу поета за вічний обрій.
Учасниками заходу стали тернопільські письменники,викладачі та здобувачі Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, бібліотекарі, інструментально-співочий гурт «Настасівські музики». Поетичні твори Степана Алича прозвучали у виконанні Любові Малецької, Ольги Атаманчук, Марії Назар, Валентини Судоми, Галини Шулим, Анни-Віталії Палій, Марії Карпик, Олега Смоляка.
Щемними спогадами поділився письменник Олег Герман, який особисто був знайомий із Степаном Аличем і часто навідувався до нього в геріатричний центр. Про створення кімнати-музею у бібліотеці рідного села Степана Алича ― Серединках Велико-Березовицької селищної ради, розповіла її завідувачка Марія Колоденна. Присутні мали можливість погортати зошити-рукописи майбутніх книжок знаного краянина.
Спостерігаючи світ через шибу вікна, поет писав: «…Щоб жити вічною присутністю любові, // Тривожно сам пересиляюсь у слова». Його вірші друкувалися у піврічнику «Поезія», газеті «Літературна Україна», журналах «Жовтень» (нині «Дзвін»), «Тернопіль». А також у часописі «ЛітТерА» (рубрика «Радимо прочитати»).
Валентина Семеняк
