29/07/2026
✨Простір, що ожив: історія Євгенії Безручко
14 років тому Євгенія переїхала з міста Сновськ до села Петрівка Сновської громади Чернігівської області — і навряд чи тоді уявляла, що одного дня стане тим, без кого важко уявити життя цього села.
📌У грудні 2025 року, майже одночасно з тим, як у Петрівському будинку культури стартував проєкт ГО «ЛАМПА» - «Стійка Я: підтримка, розвиток та безпека сільських жінок та дівчат Сновської громади»», їй запропонували очолити заклад. Запропонували не випадково — Євгенію тут знають як людину креативну, енергійну, таку, що вміє запалити навколо себе інших.
📍До повномасштабної війни Росії проти України вона займалася дітьми і мала невеликий бізнес – магазин одягу у Сновську. Проте, з початком війни бізнес, на жаль, довелося закрити, тоді ж у сім'ї народилася четверта дитина, а згодом Євгенія розпочала свій шлях як директорка Петрівського будинку культури. Здавалося б, у такому ритмі життя часу на щось інше просто не залишається. Але Євгенія каже про це з усмішкою:
💬«Я багатозадачна. Зранку займаюся дітьми, по дому господарством, потім йду у будинок культури на роботу. Діти дуже часто зі мною, їм там подобається грати, і ми разом час проводимо».
Так, робота директорки сільського будинку культури і материнство не конкурують одне з одним, а якось природно вплітаються в один день.
🔹Простір, який ожив
Коли Євгенія прийшла прцювати в будинок культури, це збіглося зі стартом проєкту, який реалізовує ГО «ЛАМПА» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), і разом з ним прийшли зміни, які помітні одразу, щойно заходиш усередину. В межах проєкту простір був облаштований заново, і, за словами Євгенії, це змінило не лише вигляд приміщення, а й саму атмосферу.
💬«Ми з колективом разом збирали меблі, розставляли обладнання, яке було нам поставлено. Зараз, коли все готово - ожила атмосфера, ходжу на роботу, і самій хочеться у все пограти. Людей стало більше приходити, з'явилися нові розваги», — розповідає вона.
Для села, де вибір місць, куди можна прийти, невеликий, це важливо навіть не точки зору дозвілля — а чи є взагалі місце, де люди можуть зібратися разом.
💬«Будинок культури — це наразі єдине місце у нашому селі, де можна зібратися, поспілкуватися, провести час, дізнатися щось нове. Кожного дня до мене приходять діти та молодь — їм цікаво пограти в нові ігри, подивитися фільм або відвідати захід з арттерапії чи творчу майстерню. Але не лише вони. Дорослі також із задоволенням відвідують заходи з цифрової грамотності та проєктного менеджменту, що проходять в межах проєкту. Я б задоволенням хотіла взяти участь ще у подібних проєктах, адже хочу надалі розвивати будинок культури та наповнити його змістовним дозвіллям», — каже Євгенія.
🔹Те, що змінилося в Євгенії
Але, мабуть, найбільша зміна за ці місяці сталася не в стінах будинку культури, а в тому, як Євгенія почала дивитися на себе.
💬«Я стала цінувати свої здібності, розвиватися, цінувати себе і роботу, яку я роблю», — ділиться вона.
Це той момент, коли робота перестає бути просто посадою, а стає простором, у якому людина впізнає власну цінність.
🔹Складнощі, з якими навчився жити колектив будинку культури
Разом з тим Євгенія не приховує: останнім часом стало важче. Тривалі повітряні тривоги вносять свої корективи в щоденну роботу, у плани, у настрій.
💬«Стало складніше, бо останні місяці повітряні тривоги майже цілодобові, але ми намагаємося підлаштовувати свою діяльність», — каже вона.
І в цьому «підлаштовуємося» — вся суть того, як зараз живе і працює Петрівка: не чекаючи, поки стане легше, а знаходячи спосіб рухатися далі попри обставини.
🔹Замість висновку
Історія Євгенії — це історія про те, як особистий і професійний шлях можуть початися в один момент і підтримувати одне одного. Про директорку й маму чотирьох дітей, яка знайшла спосіб поєднати все — дім, дітей, роботу. Про простір, який завдяки проєкту ожив і став для громади чи не єдиним місцем, де можна просто побути разом.
І про те, що навіть у часи, коли доводиться «підлаштовуватися» під тривоги, є люди, які продовжують створювати місце, куди хочеться прийти.
ℹ️Проєкт “Стійка Я: підтримка, розвиток та безпека для сільських жінок та дівчат Сновської громади” впроваджується громадською організацією «ЛАМПА» за технічної підтримки UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF)/Women's Peace & Humanitarian Fund, гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.
�Простір, що ожив: історія Євгенії Безручко
14 років тому Євгенія переїхала з міста Сновськ до села Петрівка Сновської громади Чернігівської області — і навряд чи тоді уявляла, що одного дня стане тим, без кого важко уявити життя цього села.
�У грудні 2025 року, майже одночасно з тим, як у Петрівському будинку культури стартував проєкт ГО «ЛАМПА» - «Стійка Я: підтримка, розвиток та безпека сільських жінок та дівчат Сновської громади»», їй запропонували очолити заклад. Запропонували не випадково — Євгенію тут знають як людину креативну, енергійну, таку, що вміє запалити навколо себе інших.
�До повномасштабної війни Росії проти України вона займалася дітьми і мала невеликий бізнес – магазин одягу у Сновську. Проте, з початком війни бізнес, на жаль, довелося закрити, тоді ж у сім'ї народилася четверта дитина, а згодом Євгенія розпочала свій шлях як директорка Петрівського будинку культури. Здавалося б, у такому ритмі життя часу на щось інше просто не залишається. Але Євгенія каже про це з усмішкою:
�«Я багатозадачна. Зранку займаюся дітьми, по дому господарством, потім йду у будинок культури на роботу. Діти дуже часто зі мною, їм там подобається грати, і ми разом час проводимо».
Так, робота директорки сільського будинку культури і материнство не конкурують одне з одним, а якось природно вплітаються в один день.
�Простір, який ожив
Коли Євгенія прийшла прцювати в будинок культури, це збіглося зі стартом проєкту, який реалізовує ГО «ЛАМПА» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), і разом з ним прийшли зміни, які помітні одразу, щойно заходиш усередину. В межах проєкту простір був облаштований заново, і, за словами Євгенії, це змінило не лише вигляд приміщення, а й саму атмосферу.
�«Ми з колективом разом збирали меблі, розставляли обладнання, яке було нам поставлено. Зараз, коли все готово - ожила атмосфера, ходжу на роботу, і самій хочеться у все пограти. Людей стало більше приходити, з'явилися нові розваги», — розповідає вона.
Для села, де вибір місць, куди можна прийти, невеликий, це важливо навіть не точки зору дозвілля — а чи є взагалі місце, де люди можуть зібратися разом.
�«Будинок культури — це наразі єдине місце у нашому селі, де можна зібратися, поспілкуватися, провести час, дізнатися щось нове. Кожного дня до мене приходять діти та молодь — їм цікаво пограти в нові ігри, подивитися фільм або відвідати захід з арттерапії чи творчу майстерню. Але не лише вони. Дорослі також із задоволенням відвідують заходи з цифрової грамотності та проєктного менеджменту, що проходять в межах проєкту. Я б задоволенням хотіла взяти участь ще у подібних проєктах, адже хочу надалі розвивати будинок культури та наповнити його змістовним дозвіллям», — каже Євгенія.
�Те, що змінилося в Євгенії
Але, мабуть, найбільша зміна за ці місяці сталася не в стінах будинку культури, а в тому, як Євгенія почала дивитися на себе.
�«Я стала цінувати свої здібності, розвиватися, цінувати себе і роботу, яку я роблю», — ділиться вона.
Це той момент, коли робота перестає бути просто посадою, а стає простором, у якому людина впізнає власну цінність.
�Складнощі, з якими навчився жити колектив будинку культури
Разом з тим Євгенія не приховує: останнім часом стало важче. Тривалі повітряні тривоги вносять свої корективи в щоденну роботу, у плани, у настрій.
�«Стало складніше, бо останні місяці повітряні тривоги майже цілодобові, але ми намагаємося підлаштовувати свою діяльність», — каже вона.
І в цьому «підлаштовуємося» — вся суть того, як зараз живе і працює Петрівка: не чекаючи, поки стане легше, а знаходячи спосіб рухатися далі попри обставини.
�Замість висновку
Історія Євгенії — це історія про те, як особистий і професійний шлях можуть початися в один момент і підтримувати одне одного. Про директорку й маму чотирьох дітей, яка знайшла спосіб поєднати все — дім, дітей, роботу. Про простір, який завдяки проєкту ожив і став для громади чи не єдиним місцем, де можна просто побути разом.
І про те, що навіть у часи, коли доводиться «підлаштовуватися» під тривоги, є люди, які продовжують створювати місце, куди хочеться прийти.
�Проєкт “Стійка Я: підтримка, розвиток та безпека для сільських жінок та дівчат Сновської громади” впроваджується громадською організацією «ЛАМПА» за технічної підтримки UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF)/Women's Peace & Humanitarian Fund, гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.