14/04/2026
МІЖ ДНЕМ РОЗСТРІЛІВ І ДНЕМ ВТОРГНЕННЯ — СВЯТА ПРОСТОТА
У Верховній Раді думали-гадали, що ж можна покращити в українському суспільстві, і вирішили, що найбільше в Україні зараз бракує ще одного дня про жінок, і запропонували це виправити новенькою постановою «з метою подолання наслідків колоніального минулого та дерадянізації календаря».
Так, 25 лютого, день народження Лесі Українки, має офіційно стати Днем української жінки. Аргументація, до речі, дуже красива — треба вкорінити історичну пам’ять та українські цінності і визнавати незламність та жертовність українських жінок під час війни.
Звучить ніби добре, аж допоки ми не доходимо до аргументу про те, що 25 лютого має автоматично скасувати 8 березня. Ініціатива, до речі, не нова. Кілька років тому вже з’являлась схожа постанова, яка до затвердження так і не дійшла, але сама ідея свята у суспільстві доволі швидко прижилась. Настільки, що у Viber’і гуляють листівки із сексуалізованими жінками у вишиванках, а освітні ресурси пропонують сценарії виховних заходів для дітей (ваша авторка особливо вразилась одним під назвою «Промінь жіночого тепла крізь лютневу студінь»).
Втім, повертаючись до постанови: разом з новою датою нам пропонують і абсолютно нову логіку. І ця логіка дуже проста: символів більше, прав менше.
Вся конструкція аргументації постанови і провадження дати тримається на тезі, що 8 березня — це радянське свято, яке нам нав’язали, а значить від нього треба позбутись. Це доволі зручно, бо дозволяє нам не говорити про те, що 8 березня — взагалі-то Міжнародний день боротьби за права жінок. І най би як панове-автор(к)и постанови асоціювали 8 березня лише із радянськими листівками з жовтою мімозою, однак ця дата існує в глобальному правозахисному порядку денному.
Але яка незадача: якщо ми визнаємо, що 8 березня — це про права, тоді доведеться говорити і про їхнє порушення. Про нерівність, дискримінацію, насильство. Про те, що держава теж має робити певні кроки для подолання цих проблем.
Навіщо ж, якщо можна сказати «8 березня — радянщина, переписуємо». То й переписали на невинне «вшанування української жінки». Одна з авторок постанови, народна депутатка Оксана Савчук, до речі, виступала із підтримкою нового Цивільного кодексу, законопроект якого суттєвого обмежує права жінок. Зокрема, в одному зі своїх ефірів на телебаченні депутатка обурилась буцімто маніпуляціям людей в інтернеті про «шлюб у 14 років», який «ніхто не пропонує» і «взагалі це були б виняткові випадки за рішенням суду».
З Лесею Українкою і її днем народження взагалі окрема історія. Хто-хто, а Леся Українка точно не вписується у «традиційні жіночі ролі», хоч її і намагаються зробити таким символом. Однак тут є одна маленька, але важлива деталь: щойно ми робимо одну жінку «символом української жінки», ми автоматично вирізаємо усіх інших. Українські жінки — це не один образ і не одна біографія, це різні історії і навіть різна етнічність. Та й саму Лесю Українку зачистити до безпечної версії «символу сили та духу», забувши про її політичність, її складність, її здатність бути незручною, — напрочуд дивно.
Леся Українка як листівка — це, звісно, новий рівень інтерпретації. Особливо поруч із тим переліком важких лютневих дат, де між Днем Героїв Небесної Сотні, початком повномасштабного вторгнення та Днем спротиву окупації АР Крим раптово виринає «вітаємо та святкуємо!»
Серйозно? У календарі, де поруч стоять розстріли і війна, нам пропонують зробити паузу на «жіноче свято» з усмішками і натхненням? Жінка навіть не учасниця цих подій, не людина, яка воює, працює, втрачає. Жінка так — емоційна розрядка, яку вставили між важкими датами, щоб було трохи легше дихати.
Дати — це не просто іконки календаря. Це наша пам’ять і наші інформаційні приводи. І коли у нас є 8 березня, ми говоримо про нерівність, насильство, права, політику. 25 лютого нам пропонують поговорити про натхнення і «незламність наших жінок».
Так а може зламні? Може, потребують підтримки? Потребують поваги? Адже питання навіть не у тому, чи потрібен нам ще один святковий день в календарі. Питання полягає у тому, що саме держава робить із темою прав жінок. Бо можна мати день, який створює незручні розмови, а можна — день, який їх знімає.
Із символами завжди стає все простіше, адже вони не сперечаються і не вимагають, вони просто святкують.
Закликаємо відкликати проєкт постанови Верховної Ради «Про встановлення в Україні святкового дня — День української жінки» (реєстр. №15052 від 02.03.2026).
Текст — Альона Грузіна.
Ілюстрація — Анна Решетняк.
