Місто ПИРЯТИН. СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЦЕРКВА.
Історична справка.
З часопису і архівних документів Пирятин згадується, ще з лаврентіївського літопису. 1155-1261 року як великий населений пункт у складі об’єднаної Саранської і Переяславської єпархії. За часів династії князів Романовичів, Пирятин руйнували
монголо-татарські орди , поселення поступово то відроджувалось то занепадало, але визначної ролі на той час не відігравало. Через три століття 1627року як місто. З 1640 року як Козацьке сотенне містечко Кропивннянського полку. Захоплюючу, яскраву картину життя-буття надудайського міста часів славної козаччини художньо відтворив в історичному романі «Чайковський» наш земляк письменник Євген Гребінка: «... чи знаєте ви, що кілька сот років тому Пирятин був гарне, сильне, багате, сотенне місто на нашій Гетьманщині? Широко й далеко розкинувся він по схилу гори над Удаєм; раз у раз мінилися хрести церков поміж його темними, зеленими садами; гомінкими були його базари; на них голосно гриміло вільне слово, бряжчали шаблі й барвіли козацькі шапки та жупани; польські купці привозили туди тонке сукно й оксамит; ніжинський грек вихваляв свій східний крам; то блискав проти сонця вістрям кинджала, то повертав довгу, куту сріблом, гвинтівку; тим часом осторонь виспівувала скрипка, дзвеніли цим¬бали, і зайшлий запорожець витанцьовував навприсяди шалений танець, здіймаючи навколо хмару куряви; інколи, мов те полум'я, вирізувалася з куряви його червона куцина, інколи визирало диявольськи страшне обличчя із закрученими догори вусами, з чорним чубом, що віяв на голеній голові, і знову все зникало у вихорі танцю... Люди плескали; лункий регіт далеко розлягався по базару... Було весело !..». 1658 р. сотенне містечко Пирятин із розформованого Кропивнянського полку віднесене до складу Лубенського полку. У зв'язку з руїною на Вкраїні, викликаною боротьбою козацької старшини за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького, надудайське місто занепадало, розділилось на дві сотні і підпорядкувалось до Лубенського полку, під керівництвом знатного старійшини Леонтія Свічки..За переписними книгами 1666 р., у Пирятині налічувалося десь 3400 жителів, котрі займалися переважно ремеслами і торгівлею. Протягом 2х десятків років із одержанням Магдебургського права у повному обсязі(1681 р.) почало діяти міське самоуправління(ратуша). Міські жителі мали право обирати бурмистрів, керівників, суддів, розпорядників фінансами. Велася книга «Книги Пирятински» записів, в якій записувались рішення, справи, купчі, документи. І і ІІ книга 1683р. згоріли разом із великою частиною Пирятина. Книга ІІІ збереглася, заведена 18 червня 1684р. писарем Ковальським доведена до 14 вересня 1739року. В ній записів -350 справ, купчі документи на землю козацьких старшин Леонтія та Лукяна Свічок. З них видно, що найбагатшим землевласником Пирятинщини наприкінці ХVІІ сторіччя був Леонтій Свічка. Йомуналежали землі навколо Пирятина, сіл Дейманівка, Малютинці, Давидівка та хутори (Фамільний архів Стороженки, тм же с.8-755; Лазаревський А.М. «Люди старой Малоросии».-К 1882.-с. 58). Як полковий суддя, пізніше Лубенський полковник (1693-1696 р.), Леонтій зосереджував у своїх руках адміністративну і судову владу на території полку. Маючи вплив а також чималі кошти домігся поверненню Пирятинській сотніземель, прилеглих до річок Сухої і Гнилої Оржиці, де за час Хмельницького та розпаду князівств підпорядковані до Переяслохмельницької сотні. Більша частина повітової землі належало йому особисто. Будучи віроючою людиною Леонтій не залишав по за увагою духовність, фінансував будівництво надбрамної церкви Мгарського монастиря підтримував культуру і освіту. У спадок Пирятину Леонтій Свічка лишив фудацію встилі козацькому не позичаючи архітектурні елементи будівництва в Москви деревяні церкви Святителя Миколая і Успіння Пресвятої Богородиці
Старшина сотні піклуючись за розвиток духовності за кошти місцевого збору в 1690році започаткував будівництво деревяної Свято-Миколаївської церкви («Описи Київського намісництва періоду XVI столітя».)
«Приходов в сем городи-4 из коих :1-й, Успенской, в коем церковь Успения пресвятая Богородицы, деревянная при коей колокольня, а оной рядом церковь во имя святителя Николая, деревянная ж, построены 1690 году жившим в городе Пирятине полковником Свичкою, при сем приходе священнослужителей –три.»
В цьому описі детально повідомляється про те що церкву будували місцеві робітники. Церковним старостою закуплялись, а також жертво-збирались будівельні матеріали дерево, дошки, цвяхи, бляху . Харчування збір продуктів мяса, рибу, овочів також лежало в обовязку старости церкви.
Особливо в ті часи уділялось як часу так і майстерності в оздобленні іконостасу. І в цьому випадку як будівельні, так і малярні роботи виконувались виключно місцевими майстрами. Таким чином в Пирятинскому повіті виробився свій стиль церковного живопису. Особливо потрібно виділити те , що в ті часи виставлялись або малювались клейноди – військові знаки козацької старшини. Сам Леонтій Свічка здостовірних джерел згідно традиції православної церкви дарував ризи , із зобразенням святих, шитих сріблом . На оплічнику однієї ризи були зображені Спаситель в гробі , три ангели та учні. На другій-Спаситель на троні в архієрейському облаченні, Божа Матір та Іоан Христитель. На третій (настоятельській )на оплічнику під вишитими сріблом Преображенієм, апостолами і Божою Матірю написано: «Се справіль п. Лєонтій Свєчка жоною своєю Домнікією». Не меншу увагу привертав Леонтій церковній книзі, даруючи в дар добротно оздобленні золотом і сріблом богослужбові Єванглія, а також богослужбові книги Острозького друку. В опис занесені рідкісні на той час фоліанти Львіського друку кінець XVI ст. Приведемо без текстових і мовних змін однієї із старовиних книг, виявленої церкви містечка Городища (належало до Пирятинського повіту). «Евангеліон, сіє благовєстіє боговдохновєнних Євангеліст.. Благословеніє Святєйшіх четверо прістольних патріарх , тщанієм жє іжьдєвєнієм Братства Львовского Ставропільного; в лєто оть созданія міра 7178, а оть Рж. Хрістова 1690 ». На сторінках цієї книги ( Єванглії) такий напис: « Я Леонтий Назарович Свэчка… купилъ сию Еванглию у Якова Брусиловыча купца, отъ обивателя Киевского, за певною суму одинадцятъ копъ до храму Благовещение присвятой Богородице стоячые в селе Усовце за отпущение грихов моих. А куплена року 1694». А також заснував фортецю православя. І в своєму фундаторстві виразно все підкреслив не однією церквою, а і Івано- Богосповською в селищі Великої-Кручі. Ікона написана 1699 році художником з невідомим призвищем, а імя Йосип Іванович із зображенням козака стоячого перед голгофою «Розпяття». Національна належність Леонтія Свічки підкреслюється довгими вусами й оселедцем на голові. Характерною рисою українського православя є його соціальність, яку називають ще народністю. Насамперд вона виражалась в залученні мирян до активної участі в церковному житті. Саме вони виступали гарантом соборно-правності церкви. Так лише українські ікони, настільки це було можливим, позбавляються надмірного силеволізму, вбирають у себе головні мистецькі стилі- від ренесансу і бароко до класицизму і модернізму. Зберігаючи за собою основну мету- виховання набожності, зображення національного ідеала досконалої, і прекрасної людини, якою на той час був козак або оборонец і страждалець за віру і народ.
Продовжувачем і послідовником розвитку і будівництвом мурованих церков став Микола Свічка, його фундація Георгієвська церква в містечку городище Пирятинсського повіту (нині м. Гребінка). Служби божі в церквах з того часу, щонедільно відправлялися від сходу сонця до заходу. Щоденне навчання народу в проповідях підносило духовність міста.
1730 роках, Ілля Максимович настоятель Успенської церкви (клірова книга Полтавської єпархії), рід Максимовичів(1679-1745 р.), відомий як митці художнього розпису іконописання, до нині збережені в Мгарскому, Золотонініському, та Переяславському монастирях. Російський природознавець, академік Петербурзької Академії наук Гільденштедт, подорожуючи по Полтавщині 1774 р., занотував у щоденнику враження від відвідин Пирятина: «На Удаї збудована гребля з одинадцятьма водяними млинами, кожен на два посади. Містечко взагалі не привабливе, стара фортеця, закладена в низькоділлі правого берега Удаю, була вкрай ветхою. Стояло дві церкви, на лівому березі ще один храм та кілька хат. Довкола фортеці, на правобережжі, безсистемне «розкидано» майже 200 осель. Нічим непримітних. До цього часу, можливо, відноситься будівництво підземних ходів у Пирятині та деяких інших містах. У них, мабуть, переховувалось населення під час боїв та набігів кримських татар.
З 1746 року розвивались парафіяльні школи. За заступництвом Олексія Розумовського ( простий Український козак , чоловік цесарівни Єлизавети 1742-1761рік) церкви будувались майже в кожному селі Пирятинського повіту, налічувалось 15 церков деревяних і чотири камяні. Все це разом узяте високо підносить значення однієї із перших в повіті . У XVIII столітті Україні посилюється розвиток мануфактурного виробництва. Загальна кількість мануфактур у 60-90-х роках XVIII століття збільшилась приблизно втричі. Поряд з працею кріпаків на цих виробництвах запроваджувалася і наймана робоча сила. У цей період особливо збільшується кількість суконних, паруснополотняних, шкіряних, цегельних мануфактур. Однією з таких мануфактур була Рясківська суконна мануфактура в Прилуцькому полку.
В 1789році у місті значно збільшилась кількість крамниць, ярмарків. Пирятин став одним з важливих торгово-ремісничих міст України. Ткацтво, килимарство, гончарство, чинбарство (обробка шкір), ковальство та інші ремесла досягли значного розвитку.
Поруч з розвитком ремесла, мануфактур та торгівлі розвивається і культура
На Україні розвивається освіта. В ряді сіл Лівобережжя були створені при церквах початкові школи. В деяких містах існували братські школи. Центром освіти, науки і літератури на Україні був у той час Київ з його Києво-Братською колегією.
Київську колегію в другій половині XVII століття було перетворено в академію. Розвивалась українська історіографія. Було складено Синопсис — перший систематичний виклад історії України. У XVII столітті зародилося козацьке літописання. Серед літописців відомі імена полтавців С. Величка, Г. Грабянки та ін.
З'явилася самобутня українська архітектура.
Разом з архітектурою розвивається і живопис. Художники оздоблюють церкви і монастирі настінним розписом, різьбою по дереву, інкрустацією. Прекрасними художниками на Полтавщині були Павло Петра-шів (художник і позолотник XVIII ст.), Іван Максимович (живописець XVII ст.), Феоктист Павловський, Самуїл та інш.
У XVIII столітті в числі осередків культури і освіти на Україні виділялась Переяславська колегія на Полтавщині. Зросло на Україні значення світської літератури з елементами реалізму, виникли нові жанри. Література збагатилась творами видатного просвітителя, філософа і поета Г. С. Сковороди, М. Козачин-ського, І. М. Максимовича та інших.
Видатні полтавці — гравер Г. К. Левицький, художники Д. Г. Левицький, В. Л. Боровиковський, Г. А. Сте-ценко, Петро Рогуля та інші внесли значний вклад у розвиток і українського мистецтва XVIII століття.
За часи служіння , а також праці духовних наставників місто змінилось , як і в будівництві нових будинків , нових церков. Минав час і на зміну дерев’яним спорудам будували камяні . Таким чином, на тому ж самому місці, за сприянням Свиреденко Константина, сина Миколи свічки , і вдови статського радника Марії Корсун та статського радника Володимира Стороженка при фундації Тамари Васецької і інших фундаторів і жертводавців у (1887) споруджено кам’яний храм, який за своєю архітектурною величчю став найголовнішим об’єктом культури і духовності містечка Пирятин. Кожне місто і Свято-Успенська церка має своїх особливо видатних людей, зокрема Р. Ф. Писемський професор медицини, художник В.І. Григорович , Український живописець А.М. Мокрицький.
Володимир Семенович КОРСУНСЬКИЙ -«самобутній поет-пісняр, виконавець співаної поезії» ,в наш час описує в своєму вірші час будівництва Свято- Успенської церкви ;
«Де танк тепер на постаменті, Що мій дідусь Гаркуша Згурський
Успенська церква там була . Церковним старостою був.
Ще при мені із зруйнували Оце обходимо людей:
І часом все заволокло. Прохає сам протоієрей;
А от тоді як будували, Будують церкву аж до неба.
Мене казали не було . Дзвіниця має піднестись-
Та від рідні і інших чув, Щоб міць була то яйця треба,
Моя в ній матінка молилась, Земне її підносить вись.
Як ще маленькою була . Майстри з хорошими руками,
Тепер вже важко щось дізнатись, Ірозчин роблять на білках,…»
СВЯТО- УСПЕНСЬКА ЦЕРКВА 1905рік.
1887рік Успенська церква камяна із роздільною дзвіницею, з купальнею
І церковним колодцем , добротною каменною огорожою. З головним входом з південої сторони , арочної конструкції на якій : «Нерукотворний образ» Ісуса Христа. З східної сторони вівтара дві могили невідомих церковних кліриків.
Церковно-приходська школа , в ній бібліотека квартира священника (нині 3 школа). Декілька десятин землі за містом .
Священники призначалися єпархією, тоді як раніше обирались релігійною громадою. Заборонялись проповіді українською мовою так
Як Київська Митрополія силою підпоряткована Московському патріарху і належала Москві.
КЛІРОВА КНИЖКА
Полтавской епархіи
На 1902годъ.
Г.ПІРЯТИНЬ. Успенская церковь , каменная, съ отдельной колокольней , построена 1887 году; церковно-прихотская школа; квартира священника 4комн. 10 куб. саж. ; ростояние оть консистории 177 верст. Священник ЕФИМИЙ СИМИОНОВ ЕЛИНСКИЙ , псаломщик ИЯКОВ ОЛИКСАНДРОВЪ МИЛЕНКО; церковний староста крестьянин АЛЕКСАНДРЪ ГРИГОРЬЕВЪ ЛЯШЕНКО; заштатний псаломщик ВАСИЛИЙ ДМИТРИВЪ ПОСНИКОВ.
Пирятинскій уездъ.
10 червня 1891 року під час 30 хвилинного стихійного лиха потужною вітрянною бурею «Вознесенською» Так названою. Свято - Успенська церква осталась з пошкодженими куполами з розповідей очевидців парафії потрібно було чимало коштів щоб відремонтувати в первинний вигляд . Завдяки ремесельним та художнім лавкам, пожертвам купців, відремонтовано шатрові купола . З якої тільки сторони підходили б люди до церкви; їх зір милувала її неповторна краса .
Так ніби по довгому столітньому сну церква прокинулась, але вже нічого не бачила з свого старого. З розповідей старожилів в центрі великого придворного купола на синьому фоні відображення небесних зірок, своєю красою і могутністю різьблений з майстерним письмом іконостас , на висоті другого поверху знаходились хори . Церква мала пятибанні купола шатрового стилю. Таким храм слугував віруючим до початку гонінь і репресій на священників . З розповіді очевидця корінного уроженця Володимира Кобзара працівником пожежником було скинуто хрест із головного церковного купола причина названа пожежником надійшло повідомлення, що горить на церкві купол, але на дійсності ніякого загорання не зафіксовано. Хрест скинуто для документованого запису виїзду пожежника на обєкт виклику. З цього часу церкву руйнували поступово, зруйнувавши головну символіку християнства, поругавшись над головною святинею хрестом. В 1933 храм пристосували для зберігання зерна. Періодами із церкви лунав стукіт, це комірник палецею стукав по престолу, щоб відігнати непроханих горобців які досхочу клювали збіжжя. Що тільки відбувалося в на пів зруйнованих стінах церкви , приймали стіклотару, продавали киросін . В1961-1963 роках розібрали як ветхий . на його міце посадили березовий сквер, в центрі поставили пам’ятник війни стелу,
обсадивши бузком..
1985рік на постаменті змонтовано памятник «Т-134» на південній частині фундаментів церкви.
З 2003 року з ініціативи віруючих духовенства проводиться робота по відродженню храму . Початком встановлення громади і утвердженням юридичного статусу є боротьба за існування. Пристрасті з цього приводу зі сторони влади були різними і
непередбачуваними , але щоденна молитва і захист божий затвердила відродження церкви дала сили вистояти громаді.
Повернення ікони «Моління о чаші» .
2004 рік 18 вересня установлено і освячено наріжний камінь, архієпископом Полтавським і Кременчуцким Євсевієм. Цей період і є початком відбудови Свято – Успенського Соборного комплексу.
В грудні 2005року громадою церкви з метою сконцетрування в одному місці памятник Великої Вітчизняної Війни та знагоди визволення міста Пирятин (18вересня) перенесено танк-134 до меморіального комплексу «Вічного вогню».
На цей час громадою проводяться роботи по проектуванню соборного комплексу , і також збором коштів на будівництво. Проектне придложеня храмового комплексу погоджено 20. 09. 2005 року головним облархітектором Шираєм проектант Шевченко.
Безприривно служиться служба в тимчасовому примйщені, облаштованому під церкву
04. 25. 2008 рік будівництво каплиці на честь Архангела Михаїла і його чуда в місті Хонах.
Виготовлений купол з хрестом в кузні Дмитренка Юрія Степановича, освячено ієреєм Іоаном хрест і встановлено на купол каплиці при центральному вході, в нутрі освячено хрест і джерело святої води, яку черпають віруючі, прочани на очищення душі і тіла від всяких немочей.
2009рік весна розпочате будівництво Миколаївського теплого храму.
Що дня стіни церкви піднімаються до неба, бо Господу Богу угодно, щоб на цій святій століттям намоленій землі знову відродився храм . Будівництво храму продовжується завдяки пожертв громади прихожан всіх хто не байдужий, і дбає про майбутнє духовне життя міста.
2010рік виготовлено проект виносу електромережі, а також з території будівництва, за рахунок громади церкви.
2011рік будівельні роботи підкупольної частини храму.
Виготовлено металокаркас, забетоновано армопояс підкупольної частини церкви силами громади. Боже благословіння людям які безпосередньо приймають участь в будівництві.
Також будемо вдячні всім хто має бажання нас підтримати молитовно, фінансово або строй матеріалами надаєм наш розрахунковий рахунок:
Р/Р 26004401599 МФО 331489 КОД ЗКПО 26305961 ПИРЯТИН АБ « ПОЛТАВА-БАНК» получатель СВЯТО-УСПЕНСЬКА РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА. Адреса м.Пирятин вул. Петровського,1(а) Полтавської обл. інде.
Будівництво Миколаївської церкви, що буде слугувати теплим храмом розпочато після Проводів силами громади, викопано траншеї під фундамент. Коштів поки що небагато, але наразі є можливість проводити деякі роботи. Але, звичайно, хотілося, щоб Пирятинці активніше сприяли відновленню зруйнованої колись святині. Не стоять осторонь цієї благородної справи такі підприєм¬ства як ЗАТ «Пирятинський сирзавод», Центр технічної експлуатації №3 філії спеціалізованого електрозв’язку ВАТ «Укртелеком», народний депутат України Руслан Богдан та інші. Крім того, близько 230 прізвищ жителів та уродженців Пирятина і району занесено до книги пожертв на будівництво храму. Різні суми здають люди, але кожен, навіть найменший вклад, тут чітко записаний. Книга прошнурована, сторінки пронумеровано, тож імена тих, хто жертвує на будівництво Свято-Успенської церкви, назавжди залишиться в історії.
Громада церкви приймає активну діяльність в будівництві храму, а також в житті парафії.
Щиро вдячні тим людям які чинять добро, жертвуючи на будівництво церкви, а в тайні здійснюють великий заповіт Христа Спасителя бути світлом і сіллю землі, творити діла благі. Нехай Господь наш, Ісус Христос, що воскрес із мертвих, пошле всім жертводавцям радість, душевний мир, здоровя, довгих літ життя, добробут.
З повагою настоятель церкви Іван мкитчук.
