28/02/2026
Ігор Тесленко, Богдан Березенко
НОВІ МАТЕРІАЛИ ДО ІСТОРІЇ ОСТРОЗЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРУ КІНЦЯ XVI СТОЛІТТЯ: РУСЬКОМОВНІ ЛИСТИ ДО КИРИЛА ЛУКАРІСА
Історія культурного центру, створеного в середині 70-х років XVI століття з ініціативи та коштом князя Василя-Костянтина Острозького (1526-1608), ось уже понад сто літ приваблює жвавий дослідницький інтерес, який з часом зазнав помітної еволюції. Якщо на зорі зацікавлення вчені характеризували діяльність цього центру в найзагальніших рисах, то сьогодні можна сміливо говорити про кілька фактично самостійних напрямків студій, у рамках яких аналізується робота перекладацького гуртка, тексти острозьких полемістів і поетів, продукція типографії та різні аспекти функціонування освітнього закладу. На деяких із цих ділянок помітні серйозні досягнення, інші через брак джерел досі залишаються в статусі перспективних. У будь-якому разі, очевидно, що яким би не був фокус уваги, слід враховувати ширший контекст існування центру, адже його складові були тісно переплетені через осіб, які взаємодіяли між собою та нерідко виконували кілька функцій: перекладали тексти Святих Отців, писали полемічні трактати й викладали у слов’яно-греко-латинській школі. Таким чином, у студіях над Острозьким Відродженням ключове місце мають займати діячі осередку та їхні зв’язки. Саме з цієї перспективи феномен вивчав Ігор Мицько, який майже через століття після появи першої по-справжньому змістовної праці Костянтина Харламповича (1897) зробив суттєвий внесок у розробку теми. Його класична монографія (1990), назва якої виказує більший дослідницький інтерес до слов’яно-греко-латинської школи, насправді охоплює й інші сфери діяльності центру. Особливе місце у ній займає довідник з фіксацією біографічних даних про діячів острозького осередку й осіб, які з ними так чи інакше перетиналися. Довідник справляє подвійне враження: з одного боку, він демонструє скрупульозність упорядника, який у пошуку необхідної інформації опрацював колосальний обсяг джерел, серед яких покрайні записи на стародруках, листи, інвентарі, а також декрети, квитанції, заповіти та різного роду майнові документи, внесені до актових книг судово-адміністративних установ Волині. Водночас, каталог І. Мицька виразно засвідчує відсутність єдиного цілісного архіву, в якому можна було би знайти необхідні матеріали про школу, інтелектуальний гурток і друкарню. Судячи з оприлюднених даних, не збереглися й персональні архіви членів осередку. Немає зібрання Герасима Смотрицького, Івана Федоровича, Дем’яна Наливайка, Василя Малюшицького, багатьох інших помітних постатей. Архів їхнього покровителя і натхненника Василя-Костянтина Острозького частково зберігся, але в ньому майже немає потрібної інформації. Нащадки аристократа як з конфесійних, так і суто практичних причин вичистили з нього майже всі сліди діяльності центру. Відтак, Ігореві Мицькові довелося збирати матеріал буквально по крихтах. Безумовно, це не означає, що всі персональні колекції діячів острозького гуртка зникли без сліду.
Важливе місце серед джерел з історії академії посідає листування відомого церковного діяча Кирила Лукаріса (1572-1638). Народився він на Криті, з дитинства виховувався дядьком Мелетієм (Пігасом), який у 1590-1601 роках обіймав патріаршу кафедру в Александрії. За сприяння цього ж близького родича у віці приблизно 12 років був відправлений на науку до італійських університетів: студіював спершу у Венеції, потім у Падуї. Завершивши навчання, повернувся до дядька, який надав йому сан архимандрита і на початку 1594 року відправив із Константинополя на Русь зі спеціальною місією Питання про її мету досі залишається предметом дискусій серед дослідників. Найімовірніше, йшлося про доставку до Київської митрополії творів патріарха для їх подальшого поширення. Інша активність Лукаріса стала побічним результатом цієї місії і не була заздалегідь передбачена.
Влітку 1594 р. отець Кирило прибув на Волинь і певний час мешкав у володіннях київського воєводи кн. Василя-Костянтина Острозького, де займався педагогічною діяльністю. Наступного року переїхав до Вільна, і тут, у столиці Великого князівства Литовського, одразу включився в діяльність місцевого освітнього центру, заснованому православним братством. У жовтні 1596-го бачимо Лукаріса на Соборі у Бересті, куди він прибув у статусі протосингела і намісника Александрійського патріарха Мелетія (Пігаса). Залишивши Річ Посполиту на межі 1597 і 1598 років, ще раз ненадовго прибув до неї з черговим дорученням дядька в 1600-му. По тому назавжди покинув територію держави (1601) і повернувся до Османської імперії. Решту життя обіймав патріарші кафедри в Александрії (1602-1621) та Константинополі (1612-1638, з перервами).
З інших матеріалів, які становили документальну спадщину владики, дослідники знали про частину архіву, яка в ХІХ ст. зберігалася в метахіоні (монастирі) Гробу Господнього в Константинополі. Після виявлення рукописної збірки грецький учений Васіліос Містакідіс передав копії листів Лукаріса французькому лінгвісту Емілю Леґрану (1841-1903), а той у 1896 році опублікував їх у відомій археографічній серії. Для нас важливо, що до цього видання потрапили тексти, які стосувалися “річпосполитського” періоду життя отця Кирила. Відтак, ними користувалися дослідники, які студіювали історію освіти та становище Київської митрополії напередодні й у перші десятиліття після Берестейської унії. Частина з опублікованих Леґраном джерел нині доступна українською. У 1995 році їх видав, готуючи статтю про контакти острозького осередку з вченими греками, Андрій Ясіновський.
Ще один, менш знаний фрагмент архіву Лукаріса, зберігається в колекції грецьких рукописів університетської бібліотеки в Лейдені (Нідерланди). Справа нараховує 570 аркушів і являє собою конволют документів, зокрема, оригінали приватних листів до отця Кирила грецькою, латинською, польською і руською мовами (Leiden University. – Bibliotheca Publica Graeca, manuscript 122).
Перше знайомство зі змістом рукописної збірки відбулося завдяки нідерландській дослідниці Кеєтьє Роземонд, яка в 1974 році видала частину її грецькомовних і латиномовних документів кінця XVI – початку XVII ст. У передмові до книжки упорядниця зазначила, що до Лейдена справа потрапила з торгів на лондонському аукціоні Sotheby’s (1970), а до того вона перебувала в кількох приватних зібраннях. Зокрема, прикрашала бібліотеку правителя Молдавії і Волощини кн. Ніколаоса Маврокордатоса (1670-1730). Після його смерті і до 1749 року зберігалася в Константинополі, а до Британії була перевезена Фредериком Нортом, 5-м графом Гілфордом (1766-1827), який її придбав під час однієї з мандрівок до Греції.
У наш час лейденські матеріали вводив у науковий обіг Овідіу Олар, автор ґрунтовної монографії про відносини Кирила Лукаріса з протестантським світом. І в цій праці, і в рецензії на неї Вєри Ченцової, відзначено, що на сторінках рукописної книги можна натрапити на деякі кириличні тексти, і ця деталь привернула нашу увагу.
З перспективи обраної теми важливо підкреслити, що за період свого першого перебування на Волині (1594-1595) грек налагодив тісні контакти з оточенням князя Василя-Костянтина Острозького і діячами створеного ним освітньо-культурного осередку. Як показує лейденська збірка, навіть після від’їзду до Вільна Лукаріс підтримував зв’язок із ними. В переліку острожан, які й надалі надсилали йому листи, бачимо Шимона Пекаліда, Яна Жоравського, Стефана Грабовича і ще двох осіб, прізвище яких в кореспонденції не зазначене. Одного з них звали Глібом, другого – Василем Андрійовичем. На відміну від решти “агентів” Лукаріса, ця пара в контактах із ним послуговувалася руською, а не латиною.
Детальніше познайомимося з обома адресантами і змістом їхніх листів. Латинські документи будуть опубліковані в наступному номері “Острозької давнини”.
