12/08/2026
Шановні наші читачі!
Ми розповімо Вам про події, що відбувалися у луцькому гетто. Це гетто було створено 1941 року загонами СС у Луцьку, Західна Україна, під час Другої світової війни. 25 червня 1941 був окупований німецькими військами, а 2 лютого 1944 звільнений Радянською армією. Багато молодих євреїв покинули Луцьк разом з Червоною Армією, що відступала, але дуже небагато єврейських родин пішли за ними. Згідно з нацистською ідеологією жидобільшовизму, євреї мали нести відповідальність за дії радянської влади.
Українська народна міліція влаштувала у місті погром. Синагога та єврейські будинки були підпалені. Хвиля масових розстрілів нацистами розпочалася тижнем пізніше. Мобільний загін з Айнзацгрупи C за підтримки піхотного взводу знищив 1160 євреїв 2 липня. 4 липня 1941 року у замку Любарта було розстріляно 3000 євреїв. Загалом лише зондеркомандою 4а з Айнзацгрупи C було вбито близько 2000 польських євреїв як відплату за вбивства НКВС ув'язнених українців, хоча польські євреї не мали жодного відношення до тих подій.
Драконівські обмеження на євреїв було запроваджено у серпні 1941 року. У жовтні група з 500 єврейських теслярів та ремісників (включаючи 50 швачок) була переведена до нового табору примусових робіт, розташованого в будівлі єврейської школи. Гетто у Луцьку було створено німецькою окупаційною владою у грудні 1941 року. Населення гетто становило близько 20 000 чоловік. Новостворений Юденрат, рада єврейських лідерів гетто, докладав усіх зусиль, щоб нагодувати голодуючих та контролювати епідемії. Єврейська поліція гетто була організована Юденратом.
Долю євреїв, поміщених у гетто по всій території окупованої Польщі, як і Луцька, було вирішено у Ванзеї на початку 1942 року, коли було ухвалено остаточне рішення. Перша великомасштабна акція у Луцькому гетто відбулася 19 серпня 1942 року. Поліцейські батальйони нацистського ордену та Української допоміжної поліції протягом чотирьох днів проводили затримання євреїв, щоб зібрати близько 17 тисяч осіб на площі біля аптеки. Після загального збору їх разом із жінками та дітьми завантажили у вантажні автомобілі та відвезли до лісу Горька-Полонка, на околиці Луцька. Там їх було розстріляно і скинуто у викопані заздалегідь окопи. Під час депортацій невелике гетто у Гнідаві також було спустошено. У підвалах аптеки вціліло кілька сімей, включаючи очевидця Шмуеля Шило (йому було дванадцять років), його мати, двох братів та сестру Шмуеля. Сестра Ніна, як і сам Шмуель, залишилася живою, її врятували поляки. А мати Двора та обох братів Береле (14 років) та Міккі (17 років) у наступних акціях було вбито. Тим часом, трудовий табір залишався в робочому стані ще кілька місяців. Головне гетто припинило своє існування; євреї, що залишилися живими, були переселені в маленьке гетто в Гнідаві. 12 вересня вони були оточені та відправлені маршем до Замку Любарта; звідти їх відправили на смерть у Полонку. Дванадцятирічний Шмулік Шило знову вижив, але цього разу один; він ховався під дощаною підлогою в замку протягом чотирьох діб.
На заключному етапі операції Рейнхарда зі знищення 12 грудня 1942 року німецька та українська поліція увійшли у двір трудового табору, розташованого в колишній єврейській гімназії, щоб провести ліквідацію останніх луцьких євреїв, що залишилися в живих. Євреї забарикадувалися всередині, вирішивши померти у бою. Вони не мали зброї; але були сокири, кирки, ремісничі інструменти та пляшки з кислотою. Облога тривала цілий день. Німцям навіть довелося використати артилерію та регулярні частини для придушення опору. Ближче до вечора поліцейські сили підпалили будівлю і з броньовиків розстріляли з кулеметів ув'язнених. Учасник цього повстання Шмуель Шіло, який знайшов притулок у місцевих жителів, знову вижив. Один із організаторів повстання, його вісімнадцятирічний брат Міккі, закопав Шмуліка в гору торфу, яким опалювали приміщення, і хлопчика не змогли виявити. Він вистрибнув із вікна під покровом ночі. Повстання відбулося у грудні 1942 року, за чотири місяці до повстання у Варшавському гетто у квітні 1943 року. Гетто в Луцьку було повністю знищено під час Голокосту виключно за допомогою зброї (на відміну від інших таборів та гетто, мешканців яких зазнавали газових атак). Загалом у Полонці впритул було розстріляно понад 25600 осіб — чоловіків, жінок та дітей. Декільком учасникам тих подій вдалося врятуватися втечею.
Червона Армія увійшла до міста 2 лютого 1944 року. Лише близько 150 євреїв вийшли з укриття, включаючи родини доктора Файвеля Гольдштейна, доктора Шнейберга та доктора Марека Рубінштейна, врятованих католицькими родинами Струсіньських, та Островських, польських Праведників з числа жителів Луцька та прилеглої ферми у Крошів. Зигмунт Струсинський отримав медаль Праведника світу посмертно, оскільки його вбили за порятунок євреїв узимку 1943 року. Його дружина Вікторія, вигнана з СРСР разом з усіма поляками в 1945 році, переписувалася з євреями, що залишилися живими на протягом наступних десятиліть. Вона не продала нічого з коштовностей, які євреї ховали, щоб мати можливість заплатити за їжу, і повернула їх із почуттям гордості під час їхньої зустрічі у 1963 році.
Після Другої світової війни, на настійну вимогу І. Сталіна під час Тегеранської конференції, підтвердженої на Ялтинській конференції 1945 року, кордони Польщі були перекреслені, і Луцьк — перейменований на Луцьк — був включений до складу Української РСР[20]. Польське населення, що залишилося, було вигнано і переселено назад в нову Польщу до кінця 1946 року. Єврейську громаду міста так і не відновили.
За матеріалами з Інтернету.
Уважаемые наши читатели!
Мы расскажем Вам о событиях, которые происходили в луцком гетто. Это гетто было создано в 1941 году отрядами СС в Луцке, Западная Украина, во время Второй мировой войны. 25 июня 1941 года был оккупирован немецкими войсками, а 2 февраля 1944 года освобождён Советской армией. Многие молодые евреи покинули Луцк вместе с отступающей Красной Армией, но очень немногие еврейские семьи последовали за ними. Согласно нацистской идеологии жидобольшевизма, евреи должны были нести ответственность за действия советских властей.
Украинская народная милиция устроила в городе погром. Синагога и еврейские дома были подожжены. Волна массовых расстрелов нацистами началась неделей позже. Мобильный отряд из Айнзацгруппы C, при поддержке пехотного взвода, уничтожил 1160 евреев 2 июля. 4 июля 1941 года в замке Любарта было расстреляно 3000 евреев. В целом, только зондеркомандой 4а из Айнзацгруппы C было убито около 2000 польских евреев в качестве возмездия за убийства НКВД заключённых украинцев, хотя польские евреи не имели никакого отношения к тем событиям.
Драконовские ограничения на евреев были введены в августе 1941 года. В октябре группа из 500 еврейских плотников и ремесленников (включая 50 швей) была переведена в новый лагерь принудительных работ, расположенный в здании еврейской школы. Гетто в Луцке было создано немецкими оккупационными властями в декабре 1941 года. Население гетто составляло около 20000 человек. Новообразованный Юденрат, совет еврейских лидеров гетто, прилагал все усилия, чтобы накормить голодающих и контролировать эпидемии. Еврейская полиция гетто была также организована Юденратом.
Судьба евреев, помещённых в гетто по всей территории оккупированной Польши, как и Луцка, была решена в Ванзее в начале 1942 года, когда было принято окончательное решение. Первая крупномасштабная акция в Луцком гетто состоялась 19 августа 1942 года. Полицейские батальоны нацистского ордена и Украинской вспомогательной полиции в течение четырех дней проводили задержания евреев, чтобы собрать около 17 000 человек на площади у аптеки. После общего сбора их вместе с женщинами и детьми погрузили в грузовые автомобили и отвезли в лес Горькая-Полонка, на окраине Луцка. Там они были расстреляны и сброшены в вырытые заранее окопы. Во время депортаций небольшое гетто в Гнидаве также было опустошено. В подвалах аптеки уцелело несколько семей, включая очевидца Шмуэля Шило (ему было двенадцать лет), его мать, двух братьев и сестру Шмуэля. Сестра Нина, как и сам Шмуэль, осталась жива, её спасли поляки. А мать Двора и оба брата Береле (14 лет) и Микки (17 лет) в последующих акциях были убиты. Между тем трудовой лагерь оставался в рабочем состоянии ещё несколько месяцев. Главное гетто прекратило своё существование; оставшиеся в живых евреи были переселены в маленькое гетто в Гнидаве. 12 сентября они были окружены и отправлены маршем в Замок Любарта; оттуда их отправили на смерть в Полонку. Двенадцатилетний Шмулик Шило снова выжил, но на этот раз один единственный; он прятался под дощатым полом в замке в течение четырёх суток.
На заключительном этапе операции Рейнхарда по уничтожению 12 декабря 1942 года немецкая и украинская полиция вошли во двор трудового лагеря, расположенного в бывшей еврейской гимназии, чтобы провести ликвидацию последних, оставшихся в живых луцких евреев. Евреи забаррикадировались внутри, решив умереть в бою. У них не было оружия; но были топоры, кирки, ремесленные инструменты и бутылки с кислотой. Осада продолжалась весь день. Немцам даже пришлось использовать артиллерию и регулярные части для подавления сопротивления. Ближе к вечеру полицейские силы подожгли здание и с броневиков расстреляли из пулемётов всех бежавших заключённых. Участник этого восстания Шмуэль Шило, нашедший убежище у местных жителей, снова выжил. Один из организаторов восстания, его восемнадцатилетний брат Микки, зарыл Шмулика в гору торфа, которым отапливали помещения, и мальчика не смогли обнаружить. Он выпрыгнул из окна под покровом ночи. Восстание произошло в декабре 1942 года, за четыре месяца до восстания в Варшавском гетто в апреле 1943 года. Гетто в Луцке было полностью уничтожено во время Холокоста исключительно при помощи оружия (в отличие от других лагерей и гетто, жителей которых подвергали газовым атакам). В общей сложности в Полонке в упор было расстреляно более 25600 человек — мужчин, женщин и детей. Нескольким участникам тех событий удалось спастись бегством.
Красная Армия вошла в город 2 февраля 1944 года. Только около 150 евреев вышли из укрытия, включая семьи доктора Файвеля Гольдштейна, доктора Шнейберга и доктора Марека Рубинштейна, спасённых католическими семьями Струсиньских, и Островских, польских Праведников из числа жителей Луцка и близлежащей фермы в Крошовце. Зигмунт Струсиньский получил медаль Праведника мира посмертно, поскольку был убит за спасение евреев зимой 1943 года. Его жена Виктория, изгнанная из СССР вместе со всеми поляками в 1945 году, переписывалась с оставшимися в живых евреями на протяжении последующих десятилетий. Она не продала ничего из драгоценностей, которые евреи прятали, чтобы иметь возможность заплатить за еду, и вернула их с чувством гордости во время их встречи в 1963 году.
После Второй мировой войны, по настоянию И. Сталина во время Тегеранской конференции, подтверждённой на Ялтинской конференции 1945 года, границы Польши были перечерчены, и Луцк — переименованный на Луцьк — был включён в состав Украинской ССР[20]. Оставшееся польское население было изгнано и переселено обратно в новую Польшу до конца 1946 года. Еврейская община города так и не была восстановлена.
По материалам из Интернета.
