07/06/2026
Одеське медія-середовище переповнене місцевими телеканалами й новинними ресурсами. Такою кількістю ЗМІ навряд чи похвалиться будь-який инший реґіон нашої країни. І це без урахування анонімних телеграм-каналів, які протягом останніх років активно перехоплюють авдиторію й обганяють найбільших старожилів. Та попри розмаїття й високу конкуренцію, якість кінцевого продукту часто залишається сумнівною.
На думку дослідників, більшість одеських видань належать бізнесу чи політичній еліті міста. У цих редакціях можуть працювати справжні майстри своєї справи, які роблять чесні, якісні й суспільно важливі матеріяли. Проте має місце й прихований «25-й кадр» — замовна джинса й лобіювання політичних інтересів бенефіціарів, що йде всупереч із професійними стандартами.
З-поміж инших, нашу увагу часто привертає видання «Думська». Новинний ресурс нерідко публікує матеріяли з ознаками політичного замовлення, маніпуляцій, а часом — і відвертої «жовтухи». До Дня журналіста, який відзначають 6 червня, ми проаналізували контент сайту «Думська» на об’єктивність і достовірність, спираючись на висновки незалежних медія-аналітиків. Також нашими респондентами стали фахівці, дотичні до одеської журналістики: два журналісти й один соціолог, висновки яких ми згадуватимемо контекстно, без згадки їхніх імен.
«Думська» виникла 2008 року як регіональний інтернет-портал. Згодом, у 2011 році, проєкт розрісся до телеканалу «Думская.TV». На старті мовник заявляв про відданість європейським цінностям: декларував захист свободи слова, неупередженість та контроль за місцевою владою. 2023 року телевізійний період видання завершився, а ліцензію на мовлення телеканалу офіційно викупила столична медія-група «Апостроф ТВ», зробивши його загальнонаціональним. Дослідник Роман Кабачій у 2015 році назвав «Думську» лідером на одеському медія-ринку, таку ж думку висловив журналіст Костянтин Гречаний у своєму дослідженні у 2023 році. Наші ж респонденти менш категоричні, але визнають – видання має досвід, якісний контент і вагомий вплив.
На сайті «Думської» власником видання зазначено Владислава Хотиновича. Проте за результатами досліджень авторитетної медійної громадської організації «Інститут масової інформації», а також Миколаївського центру журналістських розслідувань кінцевим бенефіціаром і власником бренду «Думська» є політик Олексій Гончаренко. А його давній соратник й бізнес-партнер — Михайло Шмушкович — був офіційним власником телевізійного крила медія й досі залишається фактичним співвласником видання. Про це свідчив витяг з ЄДР, а також матеріяли на «Радіо Свобода» де він прямо назвав себе власником «Думская.TV».
З початком повномасштабного вторгнення московії «Думська» запровадила українськомовну версію, під кожною новиною з’явилося гасло «Смерть російським окупантам», а контент став більше охоплювати загальноукраїнські, а інколи – й міжнародні події, прямо чи опосередковано пов'язані з Україною. Але політична джинса, як була, так і залишається невіддільним елементом ресурсу.
Деколонізація в Одесі: об'єктивне висвітлення чи посібництво?
«Думська» неоднозначно ставиться до пам’ятника Пушкіну, легітимізуючи імперські наративи та висвітлюючи прихильників деколонізації як «радикалів». Видання розгорнуло піар-кампанію на захист краєзнавця Леоніда Штекеля, надаючи йому трибуну для маніпулятивних заяв, у яких перейменування вулиць на честь українських героїв називали «руйнуванням культури» й «преступление перед историей». https://dumskaya.net/news/v-odesse-proshel-piket-zashchitnikov-pushkina-v-186112/ua/ .
«Трохи раніше противники імперських топонімів і пам'ятників, поки Пушкін був абсолютно беззахисний, а його прихильники пікетували обладміністрацію, вдягли на погруддя поета рожевий поліетиленовий пакет, який символізує презерватив.» – здається, редакція співчуває імперцю-пушкіну?
Також видання повторює, що за даними їхніх джерел у мерії, міська влада не має наміру поспішати з реальним демонтажем пам'яток. Навпаки, вона зробить усе, щоб вони достояли до виборів і для цього має безліч можливостей.
А у статті про перелік імперських маркерів https://dumskaya.net/news/deribasa-mozhno-vorontcova-net-institut-natcpamy-189146/ua/ використання метафори «цугцванг по-одеськи» є псевдоінтелектуальним та негативним оціночним судженням. Цей шаховий термін означає безвихідну ситуацію, коли будь-який хід лише погіршує становище. Та варто нагадати, що деколонізація здійснюється згідно із Законом України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», метою якої є забезпечення національної безпеки, формування суверенного культурного простору й відновлення історичної пам'ять народу. Натомість «Думська», вочевидь, прагне збереження зовсім иншої пам’яти. Чи иншої країни?
Боротьба з політичними опонентами
Яскравим прикладом низької якості розслідувань «Думської» стала публікація про автомобіль Ольги Квасніцької, який нібито «приховано» задля збереження образу «безсрібника». Намагаючись знайти додатковий компромат, журналісти звинуватили компанію її чоловіка у «дерибані одеських санаторіїв на початку нульових».
Окрім неприпустимого для журналістських стандартів лексикону, медія плуталося у власних свідченнях. Квасніцька відома своєю багаторічною та публічною боротьбою проти забудови узбережжя Одеси. Прагнучи виставити її бенефіціаром корупції, видання лише нагадало одеситам про її принципову протидію будівельній мафії.
«Думська» маніпулятивно вирвала з контексту слова Квасніцької, яка назвала темно-сірі гранітні плити «совком» та російським некрополем. Медіа свідомо замовчує реальний зміст її пропозиції: депутатка міськради вимагала використовувати традиційний білий камінь та козацькі хрести, аби за європейськими стандартами відокремити меморіал від радянсько-російських маркерів. Видання активно транслює вимоги сімей загиблих військових, які вимагають від Ольги Квасніцької вибачень. https://dumskaya.net/news/sovok-i-rossiyskiy-nekropol-materi-pogibshih-ger-190719/ua/
«Ну, Ольго Олексіївно, чого Ви мовчите???» — окремої уваги заслуговує нахабність кореспондентів «Думської», що полюють за депутаткою. Журналісти регулярно влаштовують медійні провокації, намагаючись змусити її виправдовуватися за вигадані гріхи, які самі ж їй і приписують.
https://www.threads.com//post/DWrkiYPkiKL?xmt=AQG0D3QKUtll8mel71ITPgtP2a4cznqxSt6fFE9ioJCF6Nlzv-0NHfnjKXKP0hsWJ-BWPXA&slof=1
Дем’ян Ганул у кривому дзеркалі «Думської»
Тональність «Думської» щодо Дем’яна Ганула була стабільно негативною, ворожою та маніпулятивною протягом багатьох років. Ситуація хіба трохи покращилась після його вбивства.
У понад 60 публікаціях сайту «Думської» про Дем’яна Ганула або зі згадкою про нього редакція цілеспрямовано використовувала негативно забарвлені маркери, конструюючи образ небезпечного радикала замість патріота чи правозахисника.
https://dumskaya.net/news/v-odesi-skandalniy-aktivist-zbiv-velosipedista/
«Скандальний активіст», «відомий ксенофобськими витівками» – медія завжди додавало абзац про те, що він «затримувався з боєприпасами в машині», але «кримінальної відповідальности не поніс», а також що він «стверджував, ніби не підлягає мобілізації за станом здоров'я». Це явна спроба дискредитувати його патріотичну позицію в очах читачів.
Коли Дем’ян не дозволяв прихильниками «русского міра» принижувати Україну, українську мову чи військо, ЗМІ зміщували фокус уваги. Замість висвітлення провини колаборантів, медія акцентувало на «агресивній реакції» активіста, подекуди змальовуючи провокаторів безпорадними жертвами.
«Избили и передали ТЦК, но сами в бусик не полезли» – після такого заголовку дослідження хочеться припинити, бо більш дешевої провокації й красномовного прикладу політичної розправи годі й шукати. Та ми не шукаємо легких шляхів.
Не обійшлося й без підміни понять. Називаючи громадську активність та реалізацію громадянами права на затримання злочинця (ст. 207 КПК України) «самовільним привласненням владних повноважень» (ст. 353 ККУ), журналісти видання без ухвали суду та правових підстав таврують Дем'яна Ганула як винного у злочині. Це є прямим порушенням презумпції невинуватості та клясичним інструментом створення негативного іміджу особи.
Звинувачення в антисемітизмі без доказів – досвід кампанії проти Олександра Музичка
Навесні 2026 року Олександр Музичко піддав критиці надмірне вшанування та героїзацію покійного актора комік-трупи «Маски-шоу» Комарова. Історик справедливо вказав, що весь «внесок» цього діяча полягав у десятиліттях формування меншовартісного образу українця-«хохла» та плеканні міту про Одесу як провайдера так званої «одеської» (насправді — московитської) культури окремо від решти української держави, що, як бачимо зараз, грало на руку ворогу. В мережі обурилися неетичності деяких висловлень Музичка на цю тему. Одночасно з початком скандалу «Думська» раптом виявила неабиякий хист до бібліографії: редакція оперативно підняла архів професора й звинуватила його в … антисемітизмі. З аргументів були лише анонімні свідчення невідомих колег Музичка.
https://dumskaya.net/news/proveryat-povedenie-professora-antisemita-odessk-190666/ua/
Показником низької якості розслідування «Думської» стало також те, що серед безпідставних звинувачень видання навело аргумент, який суперечить його ж тезам. Намагаючись знайти компромат, журналісти згадали наукову працю Олександра Музичка «Історик як мітотворець: міф про «єврея-експлуататора» та «українця-погромника»...». Замість підтвердження «антисемітизму», медія згадало дослідження, де автор розвінчує ксенофобські стереотипи щодо євреїв. Так, прагнучи дискредитувати вченого, видання фактично вказало на його боротьбу з антисемітизмом на науковому поприщі.
Але кого цікавить логіка, якщо стаття майорить емоційними вигуками й клікбейтними звинуваченнями?
Задля об’єктивності розслідування «Думська» могла б звернутися по коментар безпосередньо до РВН, проте всебічного висвітлення теми, вочевидь, у планах не було. Натомість про організацію згадали лише в тексті статті, маніпулятивно назвавши Олександра Музичка нашим «засновником». Таке твердження є свідомим перекручуванням фактів, адже раніше «Думська» неодноразово висвітлювала діяльність РВН й спілкувалася з нашою реальною засновницею Катериною Мусієнко. Таким чином, воюючи проти Олександра Музичка, медія переслідувала ще одну мету — дискредитувати патріотичний рух.
Михайло Шмушкович прямо на сторінках порталу таврує активістів як людей із «божевільною риторикою» та називав патріотичну молодь, що виходила на спільні акції з Дем'яном Ганулом, «відмороженими». Використання подібного лексикону в медійному полі доводить: «Думська» виконує чітке завдання з маргіналізації проукраїнського руху в Одеському реґіоні.
Показною є також діяльність журналіста «Думської» Геннадія Кулікова, розслідування про якого Сергій Стерненко робив ще у 2019 році.
https://youtu.be/BKs86vEfgEY?si=giBxpCgWx8YjcjGA
Горезвісний автор поєднував роботу в «Думській» із написанням матеріялів для підсанкційного видання «Страна». Ми не маємо відомостей, чи ця співпраця триває й досі, але те, що вона продовжувалася не один рік, зокрема й після повномасштабного вторгнення — безперечний факт.
Таким чином, «Думська» сьогодні — це не стільки незалежне медія, скільки потужний ретранслятор політичної волі її власників, де під гаслом «Смерть окупантам» можуть просуватися шкідливі для українського суспільства наративи та здійснюватися замовні розправи над «неугодними». Читачеві важливо зберігати критичне мислення, щоб не стати жертвою чергової «медійної провокації», замаскованої під якісну журналістику.
