26/09/2026
«Моя хата — сумка і рюкзак» — так сьогодні про себе говорить пан Ігор(ім’я змінене з міркувань безпеки), який вибрався з окупованих Олешок. Аби вирватися з міста, яке перетворилося на пекло, чоловік пройшов 30 кілометрів пішки, залишивши позаду дім, речі та все своє попереднє життя.
Місто Олешки перебуває в умовах гуманітарної катастрофи. Люди місяцями живуть без нормального постачання їжі, ліків, електрики, газу та достатньої кількості питної води.
Пан Ігор згадує перші дні повномасштабної війни. Спочатку він навіть не повірив товаришу, який зателефонував і повідомив про її початок. Справжнє усвідомлення прийшло тоді, коли чоловік побачив низько над містом вертольоти.
«Ми чітко бачили пілотів», — згадує він.
Під час перших обстрілів люди ховалися у підвалах. Після ночі в одному з них Ігор вирішив вивезти дітей з Олешок.
«3,5 років внуку було, всю ніч спав на мішку картоплі», — розповідає чоловік.
Тепер місто фактично перебуває під постійним наглядом дронів. Увечері вони низько підлітають до будинків, тож нерідко можна побачити, що відбувається всередині.
Місцеві навчилися розрізняти «своїх» і «чужих». Виходячи з дому, потрібно спочатку «привітатися» з дроном — лише після цього можна рухатися далі. Пересуватися містом можна пішки або велосипедом, без різких рухів.
Якщо ж «чужа пташка» щось запідозрить, люди біжать до найближчого будинку.
«Всі будинки відкриті, вікна і двері потрощені ж», — пояснює Ігор.
Земля в Олешках — не менша небезпека. Пан Ігор розповідає, що територія навколо всіяна мінами, і необережний крок може стати смертельним. Якщо людина потрапить у таку пастку, допомоги чекати практично нізвідки. «Тебе не заберуть ні туди, ні сюди — стікаєш кров’ю», — ділиться пан Ігор.
«Нас уже топили, палили…» — згадує чоловік. У його будинок теж «прилітало». У місті майже всі автомобілі потрощені.
Після підриву Каховської ГЕС вода підійшла на 20–30 метрів до його домівки. У будинках, які залишалися під водою, гинули маломобільні люди.
«Газу у нас немає, у трубах же вода», — розповідає Ігор.
Майже немає і медикаментів — до міста потрапляють лише мінімальні запаси. У морзі без електроенергії тіла лежать уже кілька місяців. Поховати їх, за словами чоловіка, немає можливості й дозволу.
«Там уже вода і кості», — каже він.
Але найбільше люди відчувають голод. Пан Ігор розповідає, що постачання продуктів до міста немає, а гуманітарну допомогу не допускають.
Раніше, каже, чекали на заздалегідь домовлену «торгашівську» поставку. Автомобілі до міста так і не доїхали: перший і останній у колоні обстріляли, водії розбіглися, а продукти викрали російські солдати. Вони їжу і відбирають у місцевих жителів. Люди віддають усе, аби залишитися живими.
«У людей лишилось по жменці круп. Їсти немає що», — говорить Ігор.
Влітку мешканці намагалися виростити хоч щось самостійно. Насіння використовували те, що залишилося з минулих років, або ж заготовлене власноруч торік. Перше листя капусти вже влітку продавали по 100 рублів — 50 гривень. Десяток яєць може коштувати 3000 рублів — близько 1500 гривень. Картопля «не вродила» — виросла дуже маленькою. З наближенням холодів овочі закінчуються, як і запаси інших продуктів.
Люди часто їдять голубів. За словами чоловіка, бували випадки коли могли застрелити навіть собаку, аби мати що їсти.
Ігор теж намагався виростити хоч щось — садив по рядочку огірків і помідорів. Каже, що так і жив: їв салати та якусь кашу з запасів.
За останній період чоловік схуд на 26 кілограмів.
Та попри все Ігор зважився на останній крок — вибратися з Олешок.
Пішки він за 8 годин подолав 30 кілометрів. Потім були ще кілька діб дороги — і нарешті пункт пропуску «Доманове».
Україна зустріла пана Ігоря повітряною тривогою. Але після всього, що залишилося позаду, чоловік говорить про це спокійно:
«Це такі уже дрібниці».
Коли він прийшов до працівників БФ «Карітас Волинь», перед ними була зовсім інша людина, ніж на фотографії у паспорті. Настільки змінився його вигляд, що навіть у документах було важко впізнати чоловіка, який сидів перед ними.
Пан Ігор перетнув ПП «Доманове» після опівночі.
Ніч він провів у транзитному центрі в селі Кортеліси, де його зустріли працівники БФ «Карітас Волинь». Після виснажливої дороги чоловік нарешті зміг відпочити. А вже зранку працівники фонду допомогли йому продовжити шлях — довезли до Ковеля, допомогли придбати квиток та провели до автобуса.
Попереду залишався останній відрізок шляху і довгождана зустріч із сім’єю.
«У 3,5 роки внука вивезли, а зараз уже у другий клас ходить», — каже пан Ігор.
Колись у його домі було все необхідне для життя. Тепер усе, що залишилося з ним, поміщається у дві речі.
«Моя хата — сумка і рюкзак», — посміхається чоловік.
Проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців» реалізується за постійної підтримки Catholic Relief Services Caritas Ukraine
