What are the opening hours?

Monday 09:00 - 17:00 Tuesday 09:00 - 19:00 Wednesday 09:00 - 19:00 Thursday 09:00 - 19:00 Friday 09:00 - 19:00

Фундація соціальних інновацій "З країни в Україну"

Home
Ukraine
Mirgorod
Фундація соціальних інновацій "З країни в Україну"

Directions Website Contact the organization

Благодійна організація «Благодійний фонд «З країни в Україну»

Благодійна організація "Благодійний фонд "З країни в Україну" - це об'єднання однодумців, що хочуть бачити Україну цілісною сучасною державою.

У 2014 році ми розпочали свої проекти аби допомогти країні перейти від етапу трансформації до етапу творення. Вважаємо, що перехід можливий лише у разі системних дій.

На нашу думку, все починається з освіти і культури, саме тому ми обрали ці напрямки ключовими у своїй роботі.

Сьогодні фонд - це волонтерська спільнота з понад 500 професійних менеджерів, науковців, творчих діячів та активістів з усіх регіонів України.

Серед найбільших наших проектів можна виділити:

Культурно-просвітницький фестиваль "З країни в Україну", що подорожує невеликими містами східних областей (наразі близько 30), розповідає про різноманіття культурної спадщини нашої країни через лекції та майстер-класи, а також знайомить із сучасними українськими технологіями та сучасною українською музикою різних жанрів.

Освітній проект "Відкривай Україну", що формує навички створення спільних ініціатив та дослідницької роботи серед молоді. Також це унікальна платформа дистанційного навчання для школярів та конкурс учнівських проектів.

Культурний проект «Музика гідності», що спрямований на підтримку сучасної та історичної української музики. Ми організуємо концерти молодих українських виконавців, записуємо музичні збірки, шукаємо нові таланти. Зібрані кошти ми витрачаємо на реабілітацію українських війскових, що постраждали в зоні конфлікту.

12/10/2026

Що сьогодні в Україні недооцінене, але через п’ять років може стати великим?

Це питання ми поставили Денису Блощинському (Денис Блощинський) — людині з великим досвідом роботи з громадами, молоддю, соціальними проєктами та розвитку суспільних ініціатив. Нам було цікаво почути не очевидні відповіді, а побачити те, що сьогодні може залишатися поза увагою, але з часом стати важливим ресурсом для розвитку країни.

Денис назвав п’ять таких напрямів.

Перший — українські землі та локальна ідентичність. Слобожанщина, Поділля, Волинь, Карпатська дуга — це не просто географічні назви. За ними стоять історія, культура, традиції та відчуття приналежності. Саме це може стати основою для розвитку локальних брендів, туризму та продуктів із чітким походженням.

Другий — підлітки від 12 до 17 років. Це період, коли формується людина, її цінності, погляди та уявлення про власне майбутнє. Інвестиції в цей вік — це фактично інвестиції в те, якою буде Україна через п’ять років. Саме навколо цієї аудиторії Фундація розвиває «Ключі Покоління».

Третій напрям — люди з досвідом служби. Сьогодні про ветеранів часто говорять насамперед у контексті підтримки та допомоги. Водночас за їхнім досвідом — навички ухвалення рішень, відповідальності, роботи в умовах високого тиску та командної взаємодії. У перспективі це може означати їхню ще більшу роль у бізнесі, громадах і суспільному житті.

Четвертий — українська мова як ринок. Книги, подкасти, YouTube, стендап, освітні продукти — кількість українськомовної аудиторії зростає, а разом із нею з’являється попит на якісний українськомовний контент. На думку Дениса, цей простір досі далеко не заповнений.

І п’ятий — малі міста. Після децентралізації вони отримали більше можливостей для самостійного розвитку, а після 2022 року частина людей переїхала з великих міст і залишилася там. Місто на 30 тисяч мешканців може мати власну історію, сильну спільноту, локальні ініціативи та свого героя — і саме це може стати його конкурентною перевагою в майбутньому.

Ці п’ять відповідей дуже різні, але їх об’єднує одна думка: майбутнє України може значною мірою вирости з того, що ми вже маємо сьогодні, але ще не навчилися повною мірою бачити та використовувати.

А що, на Вашу думку, сьогодні в Україні недооцінене, але через п’ять років може стати великим?

Пишіть у коментарях. Нам цікаво почути Ваші думки.

09/10/2026

Скажіть чесно: за останні кілька днів Ви отримували або відправляли посилку?

Здається, сьогодні пошта настільки звична частина нашого життя, що ми навіть не замислюємося, наскільки часто нею користуємося.

9 жовтня — Всесвітній день пошти. Тож сьогодні трохи про те, як пошта пройшла шлях від листів і марок до сервісу, без якого ми вже майже не уявляємо свого повсякденного життя.

Задовго до сучасної пошти повідомлення між містами й країнами передавали спеціальні посланці. У різних державах діяли власні правила, тарифи та способи доставки, тому міжнародне листування було складним.

9 жовтня 1874 року представники 22 країн підписали Бернський договір і створили Генеральний поштовий союз. Його завданням було спростити міжнародний обмін поштою. У 1878 році організація отримала назву Всесвітній поштовий союз (UPU), а з 1969 року 9 жовтня відзначають як Всесвітній день пошти.

За понад 150 років пошта дуже змінилася. Сьогодні це вже не лише листи, конверти та марки. Ми замовляємо покупки онлайн, отримуємо документи, надсилаємо подарунки, передаємо речі рідним і близьким в інше місто чи країну.

В Україні серед найбільших поштових операторів — Укрпошта та Нова пошта.

Укрпошта має 7 211 об’єктів обслуговування та охоплює 20 173 населені пункти. У Нової пошти станом на липень 2026 року — 54 700 точок сервісу по Україні: 16 765 відділень і 37 935 поштоматів.

А під час війни значення пошти стало ще відчутнішим. Через неї ми надсилаємо близьким необхідні речі, передаємо посилки військовим, отримуємо документи та підтримуємо зв’язок із рідними, які перебувають далеко.

Ми настільки звикли до цього, що майже не помічаємо, наскільки багато всього пов’язано з поштою.

За кожною посилкою завжди стоять люди: той, хто відправляє, той, хто доставляє, і той, хто чекає.

З Всесвітнім днем пошти!

А коли Ви востаннє щось відправляли поштою?

07/10/2026

«Ви для чогось вижили, тому ви ще потрібні цьому світу», — каже Дмитро Гайсюк, ветеран, старший лейтенант і командир роти 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія».

До повномасштабного вторгнення Дмитро займався бізнесом, працював на керівних посадах, жив у Чорногорії, а згодом повернувся до України та розвивав аграрний бізнес.

Після 24 лютого 2022 року він вирішив стати до лав ЗСУ. Дмитро мав законну відстрочку від служби, оскільки його син має інвалідність і бореться з пухлиною головного мозку. Але він вирішив, що його досвід, лідерські навички та вміння брати відповідальність можуть бути потрібними на фронті.

Для Дмитра командир — це насамперед відповідальність перед людьми. Він намагався бути поруч із бійцями під час виконання бойових завдань і не хотів вимагати від них того, чого не був готовий робити сам.

Під час одного з бойових виходів на кордоні з Бєлгородською областю Дмитро підірвався на протипіхотній міні. Він втратив ліву ногу, зламав праву та отримав інші важкі поранення. Попри це, продовжував думати про свою групу й намагався дістатися до укриття.

Його евакуація тривала під мінометним обстрілом, атаками FPV-дронів і скидами з безпілотників. Дмитра виносили четверо військових — двоє українців і двоє колумбійців. Уже після порятунку на нього чекали операції та тривала реабілітація.

Сьогодні Дмитро не звільнився зі служби й планує продовжити роботу у війську, передаючи свій бойовий досвід.

Це було дуже щире й сильне інтерв’ю — про війну, відповідальність, побратимів, відновлення, родину та життя після важкого поранення.

Це історія Дмитра в межах нашої рубрики «Видимі», у якій ми розповідаємо про українських військових і ветеранів, їхній досвід, шлях служби та життя після фронту.

Повну статтю з інтерв’ю Дмитра Гайсюка ви можете прочитати на нашому сайті. Посилання — у першому коментарі до цього допису.

05/10/2026

Якби я сьогодні інвестував в українські бренди, кого б я обрав?

Денис Блощинський , співзасновник Фундації соціальних інновацій «З країни в Україну», ділиться своїми думками про українські бренди, у яких бачить цінність, що може пережити сам продукт.

Цього літа, готуючи марафон «Від Ранньої Зорі», ми з командою зняли 26 бізнесів у 14 містах і містечках — від Ужгорода до Харкова. Я дивився на них через об’єктив камери зсередини: із цеху, складу та виробництва, а не з презентації.

Звідси сформувався мій головний критерій для інвестицій: чи є в бренді щось, що переживе саму продукцію?

Мене цікавить те, як бренд змінює поведінку, формує спосіб життя або створює соціальний вплив.

«Нова пошта».

Під час тривог термінали не зупиняються, і посилка, відправлена вчора, все одно приїжджає. Так компанія сформувала звичку довіряти сервісу навіть у складних умовах.

Ця звичка вже вийшла за межі України разом із компанією, яка працює в Польщі, Німеччині та Чехії.

Ajax Systems

Системи безпеки з Києва продаються у понад 100 країнах. Для мене важливо, що за цим продуктом стоїть український досвід.

Слово «безпека» від країни, яка знає, що це таке, може мати зовсім іншу вагу, ніж те саме слово з країни, де воно залишається абстракцією.

GSC Game World, Frogwares , Animagrad.

Українські ігрові та анімаційні студії можуть експортувати не лише технології, а й власні історії.

«Сталкер 2» показує, як український простір, Зона та Прип’ять можуть стати частиною глобального культурного продукту. Це експорт сенсу у формі, за яку світ готовий платити сам.

ETNODIM, Gunia Project, Ruslan Baginskiy.

Ці бренди показують, як українська ідентичність може стати частиною сучасного дизайну.

Вони перевели сорочку, орнамент і традиційні мотиви з полиці «сувенір» на полицю «дизайн». І це змінює те, як українське сприймають за кордоном.

Українські видавці.

Видавництво Старого Лева , Олександр Савчук, Vivat та «Лабораторія» працюють не лише з книжками. Вони працюють із читацькими звичками, українською мовою та культурним середовищем.

Після 2022 року український книжковий ринок отримав новий масштаб, а увага до українськомовного контенту стала важливою частиною культурних змін.

Усі ці бренди для мене об’єднує одна річ: вони створюють щось більше за свій продукт.

Вони формують довіру, нові звички, емоційний досвід, відчуття приналежності або нове бачення України.

Саме тому, якби я сьогодні інвестував в українські бренди, я б дивився не лише на те, що вони продають. Я б дивився на те, що вони змінюють.

02/10/2026

Людина не є власністю системи: чому Іван Багряний досі звучить сучасно

2 жовтня виповнюється 120 років від дня народження Івана Багряного — письменника, художника, журналіста й політичного діяча.

Його справжнє прізвище — Лозов’яга. Багряний навчався в Київському художньому інституті, оформлював власні видання, створював ілюстрації та плакати. Проте найбільше він відомий як автор, який одним із перших почав говорити про радянські репресії через особистий досвід людини.

У 1932 році Багряного заарештували за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності» й відправили на заслання на Далекий Схід. У 1938-му заарештували вдруге. Тюрма, допити та життя під контролем системи згодом стали основою його найвідоміших творів.

У «Тигроловах» політичний в’язень Григорій Многогрішний тікає з поїзда, що везе засуджених на Далекий Схід. Це пригодницький роман, але передусім історія людини, яка відмовляється бути жертвою.

У «Саду Гетсиманському» Багряний показав, як працювала радянська репресивна машина: сфабриковані звинувачення, катування, примус до зізнань і спроби змусити в’язня свідчити проти інших.

Після Другої світової війни письменник опинився в Західній Європі серед переміщених осіб. Західні адміністрації часто вважали вихідців із СРСР людьми, яких потрібно повернути. Однак для багатьох таке повернення означало нові допити, табори або заслання.

У 1946 році Багряний написав памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?». Він пояснював західному читачеві просту, але важливу річ: людина може любити свою країну, але боятися держави, яка цю країну контролює. Відмова повертатися до Радянського Союзу не була відмовою від України.

Памфлет перекладали й поширювали за межами української громади. Він став одним із текстів, які допомагали змінювати ставлення до українських переміщених осіб і бачити за означенням «радянський громадянин» людину з власною історією та правом на вибір.

У Німеччині Багряний заснував газету «Українські вісті», а 1948 року — Українську революційно-демократичну партію. Він також працював в Українській Національній Раді та у 1961–1963 роках був віцепрезидентом УНР в екзилі.

Література, журналістика, мистецтво й політика були для нього різними способами відстоювати одну думку: людина має право сама вирішувати, де їй жити, ким себе вважати і як розповідати власну історію.

Саме тому Іван Багряний залишається актуальним сьогодні.

01/10/2026

Свобода має ціну. І щодня її виборюють конкретні люди.

1 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць — у день Покрови Пресвятої Богородиці та День українського козацтва. Традиція змінювалася, але сенс залишається: пам’ятати тих, хто стає на захист своєї землі та людей.

У 2026 році Сили оборони України звільнили близько 800 км² української території.

За кожним кілометром — військові, які тримають позиції, йдуть уперед, повертають міста і села. За кожним кілометром — життя.

Сьогодні згадуємо всіх, хто загинув, захищаючи Україну. Пам’ятаємо тих, хто досі перебуває в полоні. І бачимо тих, хто продовжує цю боротьбу зараз.

З Днем захисників і захисниць України.
Бережімо свободу — не лише як слово.

30/09/2026

Сьогодні Іван Мусієнко готує, знімає кулінарні відео разом із нареченою Софією, займається озвучкою та спортом. А ще кілька років тому його буднями були фронт і саперна робота.

Іван — старший сапер 77 ОАЕБр. До війни він працював меблярем, їздив на мотоциклі, ходив на концерти та стендапи, читав українську літературу й навчався грати на барабанах.

У вересні 2023 року Іван пройшов ВЛК, а вже ввечері опинився в навчальному центрі. Згодом була служба, а з березня 2024 року — фронт. Під час одного з виходів на мінування групу помітив ворожий дрон, після чого почав працювати міномет. Тоді всі повернулися живими.

Згодом Іван отримав поранення. Самого моменту майже не пам’ятає — його одразу вимкнуло. Знає лише, що побратими витягли його та врятували.

Після цього почався довгий шлях відновлення: операції, реабілітація в Нідерландах, протезування та поступове повернення до самостійності. Найскладнішим виявився навіть не окремий етап лікування, а звичайний побут — те, що раніше робилося автоматично, тепер потребувало допомоги.

Повернувшись в Україну, Іван продовжив відновлення, почав займатися озвучкою, фітнесом, музичною терапією та знову повернувся до кулінарії. Разом із Софією вони почали знімати його приготування для Instagram — так поступово з’явився кулінарний блог.

Для Івана це не просто хобі. Він хоче показувати життя після травми без жалю та стереотипів. Адже на початку власної реабілітації йому самому дуже бракувало таких історій.

Тепер він намагається бути тією людиною, яку свого часу хотів би побачити сам: людиною, яка може сказати — так, шлях буде непростим, але життя продовжується.

Повну історію Івана — про службу, поранення, реабілітацію, протезування, повернення до улюблених справ і нове життя — читайте в нашій статті.

Посилання на статтю залишаємо в першому коментарі до цього допису.

28/09/2026

Бабин Яр: що сталося 85 років тому

29 і 30 вересня 1941 року нацисти вбили в Бабиному Яру 33 771 київського єврея. Цю кількість зафіксували у звіті самі виконавці злочину. Серед убитих були жінки, діти та літні люди.

Напередодні окупаційна влада наказала євреям прийти до перехрестя вулиць Мельникова та Дегтярівської з документами, грошима й теплими речами. Багато людей вважали, що їх переселятимуть. Натомість їх привели до яру, змусили роздягнутися й розстріляли.

Операцію проводили підрозділи СС і німецької поліції за участі допоміжних формувань. Масове вбивство стало одним із найбільших окремих розстрілів часів Голокосту та символом «Голокосту від куль», коли єврейські громади знищували поблизу їхніх міст і сіл.

Убивства в Бабиному Яру тривали й після 30 вересня. Під час окупації тут також розстрілювали ромів, пацієнтів психіатричної лікарні, військовополонених, українських націоналістів, підпільників та інших цивільних. Загальну кількість жертв оцінюють приблизно у 100 тисяч людей.

Ці цифри важливо розрізняти: 33 771 людина — євреї, вбиті 29–30 вересня 1941 року; близько 100 тисяч — орієнтовна загальна кількість жертв Бабиного Яру за весь період окупації.

Після війни радянська система десятиліттями замовчувала єврейський вимір трагедії. Відкритий 1976 року пам’ятник згадував лише загиблих «радянських громадян». Менору в пам’ять про вбитих євреїв встановили у 1991 році.

25/09/2026

Не «неправильна» українська: як одна мова звучить у різних регіонах

26 вересня відзначають Європейський день мов. Це нагода поговорити про різноманіття не лише мов Європи, а й української.

«Баюра», «мацур», «бусьок», «кабиця», «ґрунь» — такі слова можуть бути незвичними для людей з інших регіонів. Але це не помилки. Діалект — місцевий різновид мови зі своїми словами, вимовою та особливостями.

Українські говірки умовно поділяють на три групи:

• північні або поліські

• південно-західні — галицькі, буковинські, гуцульські, закарпатські та інші

• південно-східні — слобожанські, степові та середньонаддніпрянські

Межі говірок не збігаються з межами областей. Сусідні говори поступово переходять один в один.

Приміром:

• на Поділлі «баюра» — це калюжа, а «ладнувати» — готувати

• на Галичині «бусьок» — лелека, «баняк» — каструля

• на Буковині «тайстра» — ткана торба через плече

• на Гуцульщині «ґрунь» — вершина або пагорб, а «навідіти» — любити

• на Закарпатті «мацур» — кіт, а «ріпа» — картопля

• у східнослобожанських говірках «кобиця» — літня піч надворі.

Діалекти відрізняються не лише словами, а й вимовою, закінченнями та побудовою речень. Вони зберігають історію регіонів, переселень і контактів із сусідніми мовами.

Літературна українська потрібна для освіти, документів, медіа та публічного спілкування. Діалекти зберігають живе місцеве мовлення. Одне не суперечить іншому.

Тож, почувши незнайоме слово, не поспішайте виправляти співрозмовника. Краще запитайте, що воно означає і звідки походить.

А яке слово характерне для вашого міста чи села? Напишіть його значення та назву місцевості — зберімо словник живої української.

23/09/2026

У рубриці «Видимі» сьогодні розповідаємо історію Романа Коваля — солдата, водія взводу матеріально-технічного забезпечення 54-ї окремої механізованої бригади.

3 березня 2022 року Роман самостійно прийшов до військкомату. До цього, у перші дні повномасштабної війни, допомагав із гуманітарною допомогою, їжею та одягом, облаштовував укріплення. Але згодом зрозумів, що хоче особисто долучитися до захисту своєї родини та землі, на якій живе.

У його спогадах про службу є різні емоції. Він розповідає про побратимів, із якими можна було сміятися навіть у найскладніші моменти, згадує тих, кого вже немає поруч, і ділиться історією про нічний залп «Ураганів», після якого разом із дверима автомобіля буквально вилетів у ліс.

Та за фронтовими спогадами є й інша, дуже особиста частина цієї історії — дружина Марина та донька Софія. Саме вони були його підтримкою під час служби й мотивували залишатися сильним та бути кращим батьком і чоловіком.

У квітні 2024 року Роман звільнився з військової служби за сімейними обставинами. Повернення до цивільного життя виявилося непростим: спочатку він не розумів, що робити далі, йому було складно знову спілкуватися з клієнтами та формулювати думки. Разом із сім’єю він переїхав із Запоріжжя до Києва й почав новий етап життя.

Сьогодні Роман знову працює з м’якими меблями, а паралельно навчається на курсах зварювальника. Каже, що досвід, отриманий у війську, допомагає йому й тепер, а ветеранам, які повертаються до цивільного життя, радить не боятися звертатися по психологічну допомогу, шукати свою справу, навчатися нового та підтримувати одне одного.

Це історія не лише про службу. Це історія про повернення, родину, новий початок і пошук свого місця після війни.

Повну історію Романа Коваля читайте на нашому сайті — посилання в першому коментарі до цього посту.

Address

Миргород
Mirgorod
37600

Opening Hours

Monday	09:00 - 17:00
Tuesday	09:00 - 19:00
Wednesday	09:00 - 19:00
Thursday	09:00 - 19:00
Friday	09:00 - 19:00

Website

http://coukraine.org/

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Фундація соціальних інновацій "З країни в Україну" posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Organization

Send a message to Фундація соціальних інновацій "З країни в Україну":