21/09/2026
Безбар’єрність масових заходів. Або чому пандус, який веде в нікуди, не робить подію доступною?
Своїм досвідом ділиться «Громадський простір»:
Останні кілька років ми багато говоримо про безбар’єрність. У громадах створюють ради безбар’єрності, проєктують доступні маршрути, проводять аудити ЦНАПів, лікарень, шкіл, тротуарів. І це гуд. Після початку повномасштабної війни тема стала ще гострішою: поруч із нами дедалі більше ветеранів після поранень, людей із протезами, людей із тимчасовими чи постійними порушеннями мобільності.
Але є одне «але». Що відбувається, коли ми виходимо з доступного ЦНАПу і йдемо на концерт, фестиваль, День міста, ярмарок чи іншу масову подію?
Чи може туди нормально потрапити людина, яка користується кріслом колісним?
Чи пройде маршрут ветеран із протезом?
Чи проїде мама або тато з дитячим візочком?
Чи є де сісти й перепочити людині, яка не може кілька годин стояти перед сценою?
І ні, це не про якісь «особливі категорії». Люди з дитячими візочками, літні люди, вагітні, люди після травм та операцій теж належать до маломобільних груп. Тому те, що ми називаємо «доступністю для окремих груп», на практиці дуже швидко виявляється просто нормальним і зручним простором для всіх.
На Faine Misto festival ми почали займатися цим задовго до того, як слово «безбар’єрність» стало обов’язковим пунктом кожної другої стратегії розвитку. Ще у 2018 році на фестивалі був доступний маршрут зі спеціальним покриттям, соціальне таксі, навчені волонтери, доступні вбиральні та оглядовий подіум перед сценою.
Відтоді доступні маршрути, вбиральні, навігація та карта доступності стали для нас уже базовими речами, які ми щороку допрацьовуємо. І так, про доступні вбиральні все ще варто окремо говорити у 2026 році, бо наклеїти знак ♿ на дверях, у які фізично неможливо заїхати, дехто досі іноді вважає інновацією.
А цього року зробили ще один крок уперед: облаштували оглядові подіуми вже перед трьома основними сценами – Main, Dark та Light, за підтримки TechMagic. Людина на кріслі колісному може бачити сцену, а не потилиці трьох тисяч людей. Для людей із протезами це також можливість сісти й перепочити, не випадаючи з події.
На Faine Misto відбулася вистава «Директор ліфта» від «Театру Незламних». Це трагікомедія, заснована на реальних історіях військових, які проходять реабілітацію в UNBROKEN. У ній грають самі захисники, їхні близькі та працівниці Центру.
І ось це мега-важливо. Інклюзія – це не коли ми відокремили окремий зручний куточок, посадили туди людей і пішли далі робити «основну програму». Інклюзія – це коли люди з різним досвідом є частиною самої події. Стоять на сцені, створюють виставу, жартують. Розповідають свої історії. Формують програму нарівні з усіма.
І ще один висновок із нашого досвіду – не треба соромитися сказати: «Ми в цьому не експерти». Ми вже не вперше консультуємося з UNBROKEN Foundation. Бо досвід людей, які щодня працюють із ветеранами, реабілітацією та протезуванням, трохи корисніший, ніж п’ятигодинний брейншторм на тему «ну, здається, це рішення нормальне».
Ще одне – залучайте бізнес. Безбар’єрність не обов’язково має бути статтею витрат, яку організатор мовчки тягне сам. Вона може бути окремим партнерським напрямом. У нашому випадку TechMagic допоміг облаштувати доступні оглядові подіуми біля трьох сцен.
І тут питання вже до наших громад. Організатор фестивалю будує тимчасове місто на кілька днів, часто на майданчику, який ще вчора взагалі не був фестивальним, а футбольним, до прикладу. Муніципалітет натомість має комунальні установи, департаменти, бюджетні програми, інфраструктуру і цілий календар подій. Тому безбар’єрність на масових заходах має бути не «приємним бонусом» і не красивою стрічкою у звіті, а стандартом.
Коли громада замовляє сцену, звук, ведучого, банери, кульки, фотозону і ще 53 речі, без яких, неможливо відзначити День чогось, вона цілком здатна поставити ще п’ять запитань:
1. Як сюди потрапить людина на кріслі колісному?
2. Де вона буде дивитися концерт чи програму?
3. Де доступна вбиральня?
4. Де можна сісти й перепочити?
5. І чи можна дізнатися про все це ще до того, як людина приїде на подію?
Бо справжня безбар’єрність починається не з таблички ♿ і навіть не з пандуса. Вона починається з дуже простої думки: якщо ми кажемо, що робимо подію для громади, то вона має бути доступною для всієї громади.
