19/08/2026
Поруч. Попри все: що тримає гуманітарних працівників в Україні
Cьогодні, 19 серпня, відзначаємо Всесвітній день гуманітарної допомоги - день, коли вшановуємо людей, які щодня працюють, щоб підтримати тих, хто постраждав від війни, криз та інших надзвичайних ситуацій.
В Україні гуманітарна робота триває в умовах повномасштабної війни. За кожною доставленою допомогою, візитом соціального працівника, консультацією, тренінгом чи підтримкою громади стоять люди.
Люди, які самі живуть серед повітряних тривог та обстрілів, стикаються з перебоями електропостачання, складними та часом небезпечними поїздками до громад. Люди, які, як і всі, втомлюються, хвилюються за своїх близьких і часом самі потребують підтримки.
Саме про цих людей — тих, хто щодня стоїть за гуманітарним реагуванням.
Поруч. Попри все.
Ми запитали колег із Представництва HelpAge International в Україні:
✔️Що допомагає вам продовжувати гуманітарну роботу в Україні, коли навколо так багато всього, що змушує зупинитися?
Відповіді виявилися різними. Але кожна з них - про особисту мотивацію, людей, які дають сили, і сенс роботи, яку ми продовжуємо виконувати щодня.
Для Олени Соколової, менеджерки проєкту, такою мотивацією є люди, які чекають на підтримку:
«Коли бачиш, як щира усмішка чи просте “Як ви?” повертають літній людині відчуття безпеки, втома відходить на другий план. Я точно знаю: на нашу підтримку щодня чекають люди, які залишилися самотніми, втратили здоров'я, дім, звичне життя. За кожною нашою поїздкою стоять конкретні люди, які чекають на тепло, посмішку та підтримку. Робити свій внесок тут і зараз - це те, що не дає мені зламатися. Коли навколо лунають тривоги та панує невизначеність, саме робота в HelpAge дає мені відчуття опори та сенсу».
Для Олени важлива і команда: «Мене підтримує та надихає моя команда: поруч зі мною щодня працюють неймовірні люди - соціальні працівники та фахівці проєкту, які долають страх і втому заради спільної мети. Наша підтримка для людей похилого віку - це не просто функціональні обов’язки, це міст надії для тих, хто опинився в біді. Поки ми поруч одне з одним і з тими, кому важко, ми непереможні. Зупинитися означало б залишити когось наодинці з болем, а ми просто не маємо на це права».
Для Владислава Олійникова, фахівця з партнерств, головне - можливість бути корисним саме зараз: «Мій головний стимул - можливість допомагати тим, хто постраждав найбільше і не може впоратися самостійно. Я знаю, що в моїх силах допомогти задовольнити їхні базові потреби та покращити їхнє становище тут і зараз».
Артем Козменко, MEAL-менеджер, говорить про людей, які стоять за цифрами й показниками: «Мене тримає розуміння, що за кожною цифрою у звіті чи завданням стоїть конкретна людина, для якої наша підтримка справді щось змінює. А ще - люди, які завжди поруч і разом з якими ми продовжуємо робити свою роботу навіть тоді, коли це непросто».
Для Наталії Нечипорук, радниці з питань віку та інвалідності, опорою стали прості речі, які особливо цінуєш під час війни: «Тримають дуже прості речі, які до війни я навіть не помічала: мокрий носик собаки в обличчя зранку - “Прокидайся! Новий ранок прийшов!”, дзвінок мамі - “Мамо, як ти там?”, дружні кпини з колегами, коли є з чого посміятися, тиха ніч без тривог. І коли просять допомогти, а я знаю, як допомогти. Усе це робить мене живою і потрібною».
А ще Наталія додає: «Саме гуманітарна робота і не дає зупинитися. Бо це робота з найбільш вразливими та беззахисними людьми. Якщо не ми, то хто? І коли я бачу результат своєї роботи - щось вартісне, справжнє, це і не дає зупинитися і здатися, чого б це не вартувало».
Для Ірини Андрєєвої, проєктної менеджерки, гуманітарна робота - це набагато більше, ніж просто допомога як послуга: «Вже більше 10 років ми допомагаємо людям похилого віку в Україні. Але насправді весь цей час ми робимо значно більше - даруємо відчуття, що людина не сама. Наша допомога - це не лише про речі чи послуги. Це про увагу, турботу і просте: “Ми поруч”. І я пишаюся тим, що протягом цього часу ми можемо бути цим “поруч” для тих, хто цього потребує».
Марію Сосницьку, менеджерку проєкту, підтримує віра в людей і силу маленьких кроків: «Мені допомагає не зупинятися віра в людей і в те, що навіть маленькі кроки можуть приносити великі зміни. Щодня я бачу приклади мужності, турботи та підтримки одне одного серед людей старшого віку - і це дає мені сили рухатися далі. Саме такі моменти повертають надію і нагадують, заради чого ми працюємо».
Для Дмитра Щербакова, проєктного менеджера, важливими є родина та усвідомлення результату своєї роботи: «Мене тримає моя родина - саме вона дає мені сили рухатися далі навіть у найскладніші моменти. А ще мене мотивують люди, яким ми допомагаємо: розуміння, що наша робота справді потрібна і може зробити чиєсь життя трохи легшим, допомагає не зупинятися. Коли бачиш результат своєї роботи, розумієш, заради чого продовжуєш».
Усі ці історії різні. Але в них є спільне: гуманітарна робота починається з людини і тримається на людях.
Це про здатність залишатися поруч тоді, коли комусь важко. Про команду, яка підтримує одне одного. Про родину, яка чекає. Про віру в людей і майбутнє. Про маленькі щоденні моменти, які повертають відчуття нормального життя. І про розуміння, що навіть одна добра справа має значення.
Що тримає нас?
Мабуть, кожен із нас відповів би на це питання по-своєму.
Нас тримають люди.
Нас тримає команда.
Нас тримає родина.
Нас тримає віра в людей.
Нас тримає надія.
Нас тримає розуміння, що наша робота має значення.
У Всесвітній день гуманітарної допомоги ми дякуємо всім, хто щодня продовжує підтримувати людей та громади в Україні.
У кожного є своя причина. Наша робота має одну мету - бути поруч.
Поруч. Попри все.
#всесвітнійденьгуманітарноїдопомоги
