17/07/2025
Війна позбавляє українців житла — відомий факт. Ми звикли говорити про відбудову України в контексті повернення житла тим людям, які його втратили. А саме — власникам житла, людям з документально підтвердженим правом власності на своє житло. І справді, більшість людей в нашій країні жили у власному житлі. Але чимало було й тих, хто орендували (4–13% — це 1,8–6 мільйонів людей), а скільки ще й тих непорахованих, хто жили на вулиці! Політика відбудови не враховує ні орендар_ок, ні бездомних — і, на думку Спілки орендар_ок житла, це достатня причина, аби боротися за право на житло від імені всіх, у кого немає постійного, доступного за ціною, комфортного та безпечного помешкання.
Бездомність — це проблема не індивідуальної, а соціальної відповідальності. У суспільстві, яке не турбується про базові потреби кожного, за бортом опинитися дуже легко — ми це бачимо на прикладі бездомності в Україні, описаної у статті активістки Street.Aid.Daily з Одеси. Насправді, ідея використовувати широке поняття бездомності — на противагу вузькому, яке виокремлює людей, що живуть у непристосованих для проживання місцях (на вулицях, теплотрасах, в електричках і т. д.) — вже існує.
Це визначення, запропоноване ETHOS (European Typology on Homelessness and Housing Exclusion), включає в «бездомність» такі типи житлових ситуацій:
-без даху над головою [rooflessness] (без будь-якого притулку, ночівля на вулиці) — так в Україні живуть бездомні (десятки тисяч людей), зокрема ті, кому допомагає Street.Aid.Daily;
- без житла [houselessness] (з тимчасовим місцем для сну в установах або притулках) — так в Україні живуть 2–4% переселен_ок (сотні тисяч людей);
- проживання в ненадійному житлі (під загрозою серйозної ізоляції через ненадійну оренду, виселення, домашнє насильство) — так в Україні живуть мільйони орендар_ок через те, що ринок оренди у нас неврегульований і тіньовий;
- проживання в перенаселеному житлі — так в Україні живуть 49,8% людей, згідно з даними Держстату за 2021 рік.
І справді, це визначення набагато краще пояснює психічне, соціальне та політичне становище людей без постійного помешкання: і переселенок у прихистках, і орендарок в Україні, і сезонних працівни_ць з провінцій у великих містах, і бездомних на вулицях. Брак надійного, постійного і доступного за ціною житла означає, що людина має складнощі з працевлаштуванням (бо не знає, чи зможе дозволити собі жити в цьому місті надалі, й у випадку звільнення автоматично залишається без житла, бо не може його оплачувати), з соціалізацією (бо не може дозволити собі витрачати гроші на відпочинок), з медичною допомогою, освітою, доступом до банків і взагалі участю в демократичних процесах (бо не має реєстрації місця проживання — нагадаю, не лише бездомні, а й орендар_ки страждають від браку «прописки»).
Досвід бездомності, який описує Марина Я, — це одна з крайностей житлової незахищеності в Україні, з якою ми, як Спілка орендар_ок житла, закликаємо боротися!
Активістка ініціативи Street.Aid.Daily поспілкувалася з мешканцями вулиць Одеси
