06/07/2026
Його часто називали не «паном професором» і не «великим архітектором». Для сучасників він був просто — «Серденько».
6 липня виповнюється 175 років від дня народження Івана Левинського (1851–1919) — українського архітектора, підприємця, професора Львівської політехніки, мецената і людини, без якої сучасний Львів був би зовсім іншим.
Народився в Долині на Івано-Франківщині. Коли Іванові було лише вісім років, помер батько. Родина опинилася у скруті, а щоб продовжити навчання, хлопець допомагав дякові співати в церкві й сам заробляв на освіту. Згодом саме цей юнак створить одну з найпотужніших будівельних фірм Центральної Європи.
Його архітектурне бюро стало справжньою школою талантів. Сучасники говорили, що у Львові майже не було молодого архітектора, який не пройшов би через майстерню Левинського. Він будував не лише будинки — він виховував покоління людей, які творили майбутнє української архітектури.
Саме фірма Левинського брала участь у спорудженні львівського Оперного театру, головного залізничного вокзалу, готелю «Жорж», будинку товариства «Дністер», Українського академічного дому та десятків інших споруд, які й сьогодні формують неповторне обличчя Львова. Він одним із перших в Україні створив сучасне виробництво будівельних матеріалів, а його кераміка й майоліка здобували міжнародні нагороди та успішно конкурували з виробами Праги, Відня і Варшави.
Та найбільше сучасники цінували не його талант, а людяність. Саме тому Івана Левинського й називали «Серденьком». Він будував житло для робітників, відкривав дешеві кухні, оплачував навчання сиріт і дітей із малозабезпечених родин, дарував землю під студентський гуртожиток, підтримував українські товариства та музеї.
Одного дня на будівництві він помітив хлопця, який у вільну хвилину щось старанно замальовував у своєму альбомі. Більшість просто пройшла б повз. Левинський попросив показати малюнки, уважно їх переглянув і відразу зрозумів: перед ним справжній талант. Він допоміг юнакові вступити до художньої школи Олекси Новаківського й підтримав його на початку творчого шляху. Тим хлопцем був Лев Ґец, який згодом став одним із відомих українських художників і все життя згадував цей вчинок із вдячністю.
Перша світова війна стала для Левинського початком важких випробувань. У 1915 році, після захоплення Львова російською армією, його заарештували як одного з найвідоміших українських громадських діячів міста. Російська влада підозрювала його в проукраїнській діяльності та вислала до Курська. Додому він зміг повернутися лише через рік. Та на цьому випробування не закінчилися. Після поразки ЗУНР Іван Левинський відмовився складати присягу на вірність Другій Речі Посполитій. У відповідь його підприємства опинилися під бойкотом, а справа, якій він присвятив усе життя, почала занепадати. Ослаблене здоров'я вже не витримало таких ударів.
4 липня 1919 року Іван Левинський відійшов у засвіти. За заповітом понад третину свого майна він передав українському товариству «Праця».
Івана Левинського сьогодні знають не всі. Але Львів і досі розповідає його історію — фасадами будинків, керамікою, вулицями й спорудами, які пережили свого творця. А добро, за яке сучасники називали його «Серденьком», пережило не одне покоління українців.
