Лемківщина

16/09/2026

Василь Демчак: "Лемки Луганщини
Стара знимка за 1953 рик. То моя родина. На ній мої няньо Миковай Демчак родом зо с.Брунари, мама Орина родом зо с.Снітниця, котрих в маю 1945 року з двома мавима дітми вивезли на схід України. То мої братя і сестра.

Ту іщи вшитки мави, вшитки при купі. Житя на новім місци лем шя зачинаво, биво барз тяжким. Не мали нич. Але як не биво тяжко, бідно, та з ме жили дружно. Шанували маму й няня та єден єдного... А на терас юж з нас шя зоставо лем троє: єдни погмерали, інши шя зостали під московском окупацийом...

Зостава лем пам'ят і барс велька туга за ридним крайом - Лековином"

15/09/2026

Юрій Йосифович | Jura Josyfovych - "Полетів би-м на край сьвіта"

Під час святкування 400-річчя містечка Станіславчик (Золочівський район, Львівщина)

14/09/2026

✨20 вересня у «Козацькій Слободі «Раковець» знову запалає Лемківська ватра!

Втретє на Дрогобиччині відбудеться унікальне фольклорно-етнографічне свято — фестиваль «Лемківська ватра — Дрогобиччина».

Запрошуємо провести цей день разом у мальовничій локації , де оживе самобутня лемківська культура — у піснях, говірці, звичаях, традиціях і щирому спілкуванні.

На гостей чекатимуть автентичні лемківські пісні, виступи колективів, знайомство з культурною спадщиною лемків та особлива атмосфера справжньої ватри, яка об’єднує людей і покоління. 🔥

Це нагода почути, побачити й відчути Лемківщину — її характер, мелодику, мову та традиції.

🚌 Для зручності гостей організовано автобус із Дрогобича: виїзд від пам’ятника Тарасові Шевченку о 11:00.

Чекаємо вас у «Козацькій Слободі «Раковець» — запалімо Лемківську ватру разом!

📆 20 вересня
⏰ 13:00
📍 с. Воля Якубова, Дрогобицький район
🏠 «Козацька Слобода «Раковець»

#лемківськаватра #дрогобиччина #козацькаслободараковець #воляякубова #фестиваліукраїни

14/09/2026

14/09/2026

Сьогодні – День вшанування пам’яті українців, депортованих у 1944-1951 роках із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини.

Я не можу говорити про це лише як про сторінку історії. Бо моя родина теж постраждала від депортації.

Мої рідні залишили свою землю не тому, що захотіли почати нове життя в іншому місці. Їх змусили залишити дім. Землю, де жили їхні батьки й діди. Місця, до яких людина звикає настільки, що вже не уявляє себе без них.

Про це в нашій родині пам’ятають.

І, мабуть, саме тому для мене слово «лемко» ніколи не було просто визначенням походження.

Довгий час історія Лемківщини для багатьох була чимось далеким. Але вона нікуди не зникла. Вона залишилася в родинах, у спогадах, у прізвищах, у піснях, у традиціях.

І сьогодні я можу сказати це просто і гордо:

Я – лемко!

І мені важливо, щоб це знали не лише мої діти чи близькі. Щоб знали люди навколо. Щоб знали, що за цим словом стоїть конкретна історія моєї родини, біль людей, яких позбавили рідного дому, і пам’ять, яку вони все одно зберегли.

Ми не можемо повернути тим людям втрачені роки.

Але можемо пам’ятати.

Пам’ятати своїх. Пам’ятати землю, з якої їх вивезли. І називати себе так, як називали себе вони.

Я – лемко! І я цим пишаюся!

Світла пам’ять усім українцям, яких примусово виселили зі своїх домівок.

14/09/2026

13/09/2026

Сьогодні українці вшановують пам'ять українців, примусово виселених з рідної землі в 1944-1951 рр. з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини.

Українська громада в Польщі в ці дні зокрема вшановує пам'ять жертв акції «Вісла», ув'язнених в концтаборі в Явожні. Під час Другої світової війни концтабір в Явожні був філією гітлерівського концтабору Освєнцім-Біркенау. Після закінчення війни у м. Явожно польським урядом було вирішено використати його для українців.

За колючим дротом з електричним струмом опинилося біля 4 тисяч українців, серед яких понад 800 жінок і біля десятка дітей, 22 греко-католицьких і 5 православних священиків. Відповідне рішення прийняло Політбюро Польської об'єднаної робітничої партії 23 квітня 1947 р.
До табору не потрапляли члени ОУН і УПА, яких, згідно з рішенням Департаменту юстиції Міністерства національної оборони, судив суд Операційної групи «Вісла», а після його розпуску – військові окружні суди. Тільки на смертну кару вони засудили майже 500 цивільних осіб.

Внаслідок тортур, знущань і голодування у таборі загинуло не менше 161 осіб. Їх ховали потайки в розташованому поблизу лісі, в нашвидкуруч викопаних між деревами могилах. Місця поховань не позначали, тож важко з’ясувати, де знаходяться усі могили.

Концтабір існував до березня 1949 р., коли звільнили більшість в’язнів. Вони отримали спеціальні посвідчення, що начебто були звільнені з арештів. При цьому підписали зобов’язання ніколи навіть не згадувати про Явожно.

Marian Rajtar,
https://www.facebook.com/media/set/?set=a.841016556013078&type=3

12/09/2026