20/08/2026
«Украдене щастя»: 16 історій українців, у яких росія забрала найцінніше
19 серпня у Простір «Цінності» відбулася презентація художньої виставки «Украдене щастя».
Це виставка, повз яку складно пройти байдужим.
Бо тут немає абстрактних цифр чи сухої статистики. Є 16 людей. 16 родин. 16 історій життя, яке одного дня було безжально перерване російським полоном.
Експозиція об’єднала 16 картин-колажів, кожна з яких розповідає реальну історію українського цивільного полоненого та його родини. Серед них — історії кримських політичних в’язнів.
За кожною роботою — людина, яка мала своє життя до полону: родину, роботу, друзів, плани, улюблені місця та маленькі щоденні радощі.
Саме ці звичайні моменти й стали головним символом виставки.
Спільний сніданок. Розмова на кухні. День народження. Обійми. Голос рідної людини. Можливість просто бути поруч.
Здавалося б, звичайні речі. Але для родин, які роками чекають своїх близьких із російського полону, вони перетворилися на найзаповітнішу мрію.
Чому «Украдене щастя»?
Назва виставки говорить значно більше, ніж просто про незаконно відібрану свободу.
росія забрала у цих людей не лише можливість вільно жити. Вона забрала час.
Час, який мав бути проведений із дітьми та батьками. Свята, які мали відзначатися разом. Розмови, які так і не відбулися. Обійми, які залишилися лише у спогадах.
І поки полонені залишаються за ґратами, їхні родини продовжують жити в режимі очікування.
Очікування дзвінка. Очікування новини. Очікування обміну.
Очікування моменту, коли двері нарешті відчиняться — і рідна людина повернеться додому.
Мистецтво, за яким стоять реальні люди
Проєкт створювали за участі родин цивільних полонених і зниклих безвісти, членкинь ГО «Цивільні Вільні», художників та дизайнерів.
Тому кожна картина — це не просто мистецький образ. Це спроба зберегти пам’ять про людину та повернути їй голос.
Організатори прагнуть привернути увагу суспільства до проблеми незаконного утримання українських цивільних росією та нагадати про головне:
🔺за кожною цифрою статистики стоїть конкретна людина. У неї є ім’я. Є родина. Є історія. Є ті, хто чекає.
І є життя, яке вона має право продовжити.
Кожна представлена історія — це своєрідне нагадування: цивільні полонені не повинні зникати з інформаційного простору.
Їхні імена мають звучати.
Їхні історії мають бути почуті.
А їхні родини — не залишатися наодинці зі своїм очікуванням.
Бо найстрашніше у полоні — не лише зачинені двері.
Найстрашніше — коли про людину перестають говорити.
Саме тому «Украдене щастя» повертає цим історіям голос — через мистецтво, пам’ять і людську небайдужість.
І кожна з 16 робіт ставить перед відвідувачем просте, але болюче запитання:
скільки ще українських родин мають чекати, щоб знову бути разом?
На виставці були присутні представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, а також Міністерства закордонних справ України.
