16/04/2026
«МИ ВИЖИЛИ. ЗНОВУ».
Ця фраза сьогодні розірвала мою стрічку.
Люди пишуть про безпорадність, про те, як обіймали дітей у коридорах під звуки розривів, про свій «комплекс вини» через те, що залишилися, або навпаки — виїхали. Читаю це і відчуваю кожен вдих між рядками.
«Як не розсипатися, коли світ навколо буквально вибухає?»
Здається, що ми маємо звикнути. Але чи можна звикнути до терору? І чи не є наша втома тією самою пасткою, на яку розраховує ворог? Ставте ❤️, якщо теж ловили себе на думці, що сили закінчуються — нам важливо бачити, що ми не одні в цьому стані.
Знаєте, мій «секрет» стійкості не в суперздібностях. Він у тому, що я пройшов окупацію в Бучі. Там я зрозумів: психіка — це теж м’яз. Я готуюся до таких ночей морально, як атлет до марафону. Не тому, що я залізний, а тому, що маю бути опорою для тих, хто приходить до мене на терапію зранку.
Нещодавно на консультації клієнтка запитала: «Чи маю я право на слабкість, якщо я жива?».
Моя відповідь була простою: «Ваша слабкість сьогодні — це не поразка, це спосіб вашої душі перепочити перед наступним ривком до перемоги».
Ми боремося з «комплексом вини», поки ворог бореться з нашим існуванням. Це нерівний обмін. Виїхали ви чи лишилися — ви обрали життя! І це єдина правильна стратегія.
Я впевнений, що ми переживемо і цей ранок, і наступні. Перемога ближче, ніж здається, коли ми дивимося на неї крізь втому. Можливо, я помиляюся і занадто оптимістичний? Поправте мене в коментарях, давайте поговоримо про це.
Як ви сьогодні?
Що допомогло вам зібрати себе до купи після цієї ночі?
Дякую кожному за коментар і репост — це реально допомагає!
Бережіть себе. Ви потрібні цій країні живими та сильними.
Підписуйтесь, тут ми вчимося вистояти разом. 🇺🇦
Ваш психолог і психотерапевт
Тарас Сергійович Шевченко.
