12/09/2026
Гортай, і дізнаєшся як саме, виглядає це місто, місто Луганськ, і саме сьогодні день міста.
Це моє місто — Луганськ. Таким я його пам’ятаю. Таким люблю. І таким бережу в серці.
Багато хто з нас тут зростав, навчався, шукав себе. Тут ми вперше закохувалися, раділи успіхам, переживали невдачі й починали знову. Одружувалися, народжували дітей, будували плани. Жили звичайне життя, ще не знаючи, яким безцінним воно стане у спогадах.
У кожного з нас є свій Луганськ. Свій двір, знайома з дитинства дорога, улюблена лавка. Вікно, за яким чекали. Голос, який кликав додому. Місце, повз яке неможливо було пройти, не згадавши когось дорогого.
Іноді достатньо одного зображення, щоб подумки знову опинитися на рідній вулиці. Згадати, де треба повернути. Де колись зустрічалися з друзями. Де купували щось дорогою додому. І на коротку мить відчути, ніби зараз дістанеш ключі, відчиниш знайомі двері й почуєш: «Ну нарешті. Ми тебе чекали».
Війна змінила надто багато. Розділила родини, розкидала нас по світу, залишила розмови недоговореними, а прощання — без обіймів. Хтось із нас так і не встиг востаннє озирнутися на свій дім. Бо тоді ще не знав, що їде надовго.
Та в пам’яті досі світяться наші вікна. Там близькі ще поруч, батьки молодші, друзі кличуть гуляти, а попереду — ціле життя.
Луганськ — історично цікавий, унікальний, рідний. Зі своїм характером, своїми вулицями та людьми, які назавжди стали частиною нас. Попри весь біль війни, у моєму серці є місце для вдячності: за дитинство, за зустрічі, за роки, які я прожив тут.
Я бережу ці спогади. І надію колись пройти рідною вулицею. Зупинитися. Озирнутися. Подзвонити близьким і сказати всього два слова:
«Я вдома».
Мій Луганськ. Моє українське місто. 💙💛
#луганщинацеукраїна #луганськ
