02/10/2026
Конференція ПРОФБУД «Професійна освіта майбутнього: на шляху до відбудови та прогресу»
🎓 Розвиток професійної освіти: що реально змінюється для будівельної галузі
Першу панельну дискусію конференції ПРОФБУД було присвячено одному з ключових питань для майбутньої відбудови України — як має змінюватися система професійної освіти, щоб вона могла швидше реагувати на потреби будівельної галузі, роботодавців, регіонів і самих працівників.
Модерував дискусію Василь Андреєв, Голова Профспілки будівельників України.
До обговорення долучилися Ольга Коваль, Голова підкомітету з питань професійної та фахової передвищої освіти Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій; Ірина Шумік, Генеральна директорка Директорату професійної освіти Міністерства освіти і науки України; Микола Пригодій, директор Інституту професійної освіти НАПН України; Сергій Романюк, заступник Голови Профспілки працівників освіти і науки України; Ярослава Тростянська, директорка Департаменту освіти і науки Київської обласної державної адміністрації; Олександр Саюн, директор Черкаського вищого професійного училища будівельних технологій; та Наталія Луговська, директорка Чернівецького професійного будівельного ліцею. До дискусії також долучилася Наталія Юкляєвська, директорка Харківського професійного коледжу будівництва та промисловості.
Однією з центральних тем панелі стало питання: як планувати підготовку кадрів, якщо ринок праці змінюється швидше, ніж система освіти?
Ольга Коваль наголосила, що для формування реальної кадрової політики насамперед потрібне якісне прогнозування. Сьогодні держава не має повної картини щодо майбутніх потреб ринку праці, потенціалу економічно неактивного населення, можливого повернення українців з-за кордону та реальної потреби окремих галузей у працівниках.
Водночас демографічна ситуація показує, що покладатися лише на молодь, яка приходитиме до закладів професійної освіти після школи, вже недостатньо. Значно більшої ролі набуватимуть навчання дорослих, перекваліфікація та короткострокові програми, які дозволяють людині отримати нові навички та швидше вийти на ринок праці.
Окремо під час дискусії порушили питання залучення жінок до професій, які традиційно сприймалися як «чоловічі». Ольга Коваль наголосила, що такого поділу фактично не повинно існувати, однак суспільні стереотипи все ще залишаються одним із бар’єрів для залучення нових людей у професії, яких потребує економіка.
Важливою темою стала і роль працівників самої системи професійної освіти.
Сергій Романюк звернув увагу на становище майстрів виробничого навчання та педагогічних працівників. Адже від них очікують підготовки сучасного кваліфікованого фахівця, але водночас система часто перевантажує їх адміністративною роботою, звітністю та іншими функціями, які забирають час безпосередньо від навчання.
На його думку, говорити про якісну професійну освіту неможливо без належної оплати праці освітян, сучасного обладнання та реального фінансування закладів. Якщо виробництво змінює технології та обладнання значно швидше, ніж навчальна база закладів, виникає розрив між тим, чого навчають, і тим, з чим випускник зустрічається на підприємстві.
Окремо Сергій Романюк наголосив на значенні соціального діалогу. Професійна освіта не може реформуватися лише рішеннями однієї сторони — до обговорення мають бути реально залучені держава, місцеве самоврядування, роботодавці, профспілки та самі заклади освіти.
Ірина Шумік у свою чергу звернула увагу, що розвиток системи залежить не лише від обсягів фінансування, а й від спроможності самих закладів використовувати нові можливості та інвестиції. Сучасне обладнання, ремонт навчальних просторів, створення навчально-практичних центрів та реалізація інфраструктурних проєктів потребують сильної команди, управлінської компетентності та готовності закладу брати відповідальність за розвиток.
🏗️ Але реформа професійної освіти відбувається не лише на рівні законів і державної політики. Велика її частина вже сьогодні відбувається безпосередньо в регіонах і навчальних закладах.
Ярослава Тростянська розповіла про досвід Київської області та наголосила, що регіон має розуміти, кого саме і для яких потреб він готує. Професійна освіта в контексті відбудови має бути пов’язана з розвитком територій, проєктами відновлення, потребами місцевого бізнесу та реальними можливостями працевлаштування.
Важливим напрямом стає й короткострокове навчання дорослих. Уже є приклади, коли внутрішньо переміщені особи після таких програм отримували нову кваліфікацію, знаходили роботу або розпочинали власну справу. Це показує, що заклад професійної освіти поступово перестає бути місцем, де навчаються лише підлітки після школи, і перетворюється на центр навчання та професійного розвитку протягом життя.
Окремою темою стала підтримка здобувачів освіти з вразливих груп.
Олександр Саюн поділився досвідом Черкаського вищого професійного училища будівельних технологій, де навчаються, зокрема, молоді люди з особливими освітніми потребами. Практика закладу показує, що за належної підтримки такі здобувачі можуть успішно опановувати будівельні професії та демонструвати високий рівень практичних навичок.
Ця тема особливо важлива в умовах війни, коли професійні заклади виконують значно ширшу функцію, ніж просто навчання професії. Для частини молоді вони є ще й середовищем підтримки, соціалізації та можливістю знайти своє місце на ринку праці.
Наталія Луговська зосередилася на автономії закладів професійної освіти та співпраці з роботодавцями. Нове законодавство дає закладам більше можливостей для самостійного розвитку, однак реальна автономія має підкріплюватися ресурсами, партнерствами та можливістю швидко реагувати на потреби місцевого ринку.
Вона навела практичні приклади такої роботи: співпрацю з роботодавцями, створення навчально-практичного кабінету для підготовки монтажників металопластикових конструкцій, короткострокові десятиденні курси для дорослих та внутрішньо переміщених осіб, проведені спільно з Профспілкою Будівельників України.
Окремим важливим результатом є залучення жінок до будівельних професій. У закладі дівчата вже обирають професії, пов’язані з утепленням фасадів та монтажем металопластикових конструкцій. Це невеликий, але дуже показовий крок до розширення кадрового потенціалу галузі.
Ще одна важлива теза прозвучала з залу від Наталії Юкляєвської. Вона звернула увагу, що планування регіонального замовлення не може механічно будуватися лише на показнику подальшого працевлаштування випускників. Заклад готує людину не для одного конкретного року, а формує професійну кваліфікацію, якою вона може користуватися багато років. При цьому далеко не кожен випускник залишиться працювати за професією, а потреби економіки можуть змінюватися значно швидше, ніж триває цикл підготовки.
Саме тому дискусія показала: професійна освіта майбутнього — це вже не система, яка просто готує певну кількість випускників за наперед визначеним переліком професій.
Це має бути гнучка система, здатна навчати і молодь, і дорослих; швидко створювати короткі програми; працювати з роботодавцями; підтримувати вразливі групи; реагувати на нові технології; давати закладам більше автономії та водночас забезпечувати їх сучасним обладнанням і сильними педагогічними кадрами.
🤝 А головне — така система не може будуватися окремо від ринку праці.
Для відбудови України потрібен постійний діалог між державою, регіонами, закладами професійної освіти, роботодавцями та профспілками. Лише так підготовка кадрів зможе відповідати реальним змінам економіки, а професійна освіта стане одним із ключових ресурсів відновлення країни.
Про те, кого саме сьогодні потребує будівельний ринок і де взяти кадри для масштабної відбудови, говорили вже під час наступної панельної дискусії конференції. Про неї — у наступних публікаціях. 🏗️
