07/12/2025
Дорогі колеги, дорогі друзі!
Коли ми задумували онлайн-конференцію «Кімната на вимогу. Уява в психотерапевтичній практиці», ми потай мріяли збудувати щось більше, ніж просто професійний захід. Ми мріяли про теплу кімнату всередині світового хаосу, таке собі затишне місце, куди кожен з нас зможе зайти «на вимогу», аби знову повірити у зцілюючу силу гри, мрії й доброзичливого погляду одне на одного. Минув тиждень з конференції, а тепло і вдячність ще наздоганає нас)
За ці два дні кімната справді ожила: у ній лунали дитячі голоси з малюнків-снів, шурхотіли сторінки юнгіанських текстів, гули нейронні мережі, інколи збивався звук та підвисав Zoom — і все це разом склало неповторну, трішки крихку, але дуже живу мозаїку.
Що ми винесли із собою?
● Андрій Скібіцький представив доповідь про розвиток уяви і фантазії в різних традиціях, акцентуючи увагу на їх ролі в психології і духовному розвитку. Уява - це міст між зовнішнім світом і внутрішнім досвідом. Від санкальпи до активної уяви Юнга - той самий порив душі, – Андрій поєднав в своїй доповіді східний і західний погляд на уяву.
● Ева Паттіс-Дзоя пустила до кімнати дитячі мрії і сновидіння. Скільки ніжності й правди в малюнках дітей, які Ева представила в доповіді. Ми побачили, що фантазія дитини часто чесніша за будь-який дорослий звіт. Ева розповіла про важливість дитячих снів і представила проект під назвою «Розповідання сновидінь в класі», в якому діти щотижня малюють або розповідають свої сни. Вона підкреслила, як дитячі розповіді можуть компенсувати односторонні світогляди та збагатити емоційні та соціальні навички. Єва поділилася прикладами дитячих малюнків, які відображають несвідомі думки і емоції дітей, підкресливши терапевтичну цінність проекту. Дискусія також торкнулася підходу Юнга до аналізу дитячих сновидінь та позитивного впливу проекту на дитячий мовний, соціальний та емоційний розвиток.
Ева підкреслила важливість створення безпечного та шанобливого середовища для того, щоб діти могли ділитися своїми сновидіннями, з правилами захисту їх приватного життя та забезпечення конфіденційності. Оксана Залеська висловила підтримку проекту та розповіла про плани пілотного проекту в Україні.
Учасники обговорили необхідність ретельного відбору вчителів та важливість захисту внутрішнього життя дітей під час проекту.
● Дмитро Залеський в своїй доповіді закцентував увагу на певних тенденціях в житті нашої психіки під час війни, а саме що театр у воєнний час виступає «колективною лабораторією», де суспільна напруга (страх, травма, гнів) трансформується у спів-переживання й рефлексію. Таким чином сцена стає «контейнером» для сильних емоцій, підтримуючи психічну рівновагу глядачів. Наведені цифри переконливо проілюстрували зростання попиту на театральні вистави попри ризики. Фокус на культурі в умовах війни – це поєднання кількісних даних і якісної інтерпретації (роль театру як «контейнера»). Висновок був дуже важливим: символізація – єдиний шлях між повним запереченням та психозом, і саме уява – єдина функція, що здатна утримати цю межу. Вона не дозволяє ні розчинитися у хаосі, ні втратити здатність відчувати.
● Неймовірно цікавою була доповідь «Сучасне міфотворення через Всесвіт Marvel». Якщо коротко — це було захопливо, професійно й напрочуд особисто. Ідея поєднати кіновсесвіт Marvel з юнгіанським аналізом виявилася вдалою для тих, кому замало «академічної» міфології, але хто потребує живої, впізнаваної мови. Уже з перших хвилин стало зрозуміло, що герої блокбастерів — справжні провідники до колективного несвідомого, а не просто мас-культові ідоли.
Спікерки Марина Корельська задала високий інтелектуальний темп, чітко окресливши теоретичні рамки поняття «сучасний міф».
Оксана Пивоварова додала глибину прикладами з дитячої практики та роботою із Sandplay: завдяки їй слухачі побачили, як «марвеловські» сюжети спонтанно з’являються у пісочниці дітей.
Кристина Холодницька, працюючи з активною уявою, створила безпечний простір, у якому навіть скептики ризикнули «зустрітися» зі своєю Тінню чи Трикстером.
Окремим блоком розглянули культурний та військовий контекст України: як образи безстрашних месників резонують із травмою та потребою в захисниках «тут і зараз». Семінар довів, що сучасний міф живе у кінотеатрах і стримінгах, а зустріч із ним може водночас розважати й лікувати.
● Ще одна кімната відкрилася для бажаючих поворожити і запросила на майстер-клас Наталії Опришко та Антоніни Сорочинської. Якщо шукаєте доказ того, що екран не заважає відчувати тепло живого кола, – приєднайтеся наступного разу саме до цих господинь! 29-го листопада вони зуміли перенести нас у справжню ніч на Андрія: з вогником, дрібкою містики й великим простором для творчої гри. Жива етнографія завітала до нас і вплела історичні довідки про традиції новорічних свят, ворожіння та «кусання калити», тому ритуали не виглядали музейними експонатами, а оживали прямо в наших віртуальних кімнатах.
● Ірина Жадік з 2014 р. працює з різними категоріями клієнтів - це діти, дорослі, ВПО, ветерани, в сфері психічного здоров’я та психосоціальної підтримки людей, що постраждали від військового конфлікту. Вона розповіла щемливу історію хлопчика, який втратив на війні батька, який учасники обговорили з Дональдом Калшедом, як супервізійний випадок. Дякуємо Ірині за сміливість відвертості і її власну історію.
● Юлія Ларіна та Ірина Никонова розглядали тему порожнечі з мистецької та психотерапевтичної точки зору. Мета-модерн в мистецтві досліджує тему переповненості та порожнечу. Клінічні вінєтки цікаво доповнювали цю ідею.
● На конференції було представлено інтерв'ю з Джоном Алланом, юнгіанським дитячим терапевтом і автором методу серійного малювання, який повідав нам свій життєвий шлях від лісового господарства до дитячої терапії. Джон Аллан поділився досвідом роботи з дітьми, підкресливши важливість створення безпечного простору для гри і уяви. Він наголосив, що травма може вплинути на здатність дитини уявляти і грати, і як такі техніки, як серійне малювання, можуть допомогти подолати ці бар'єри. Дискусія також стосувалася ролі відносин у терапії та необхідності спокійного, структурованого середовища для полегшення зцілення. Джон Аллан і метод серійного малювання дали просту, але революційну формулу: тиша, папір та уважний спостерігач створюють простір, у якому навіть травма потроху розмотує свої вузли.
Учасники конференції обговорили використання серійного малювання як терапевтичного інструменту для дітей, які постраждали від війни, зосередивши увагу на його ефективності та проблемах, з якими стикаються вчителі та фасилітатори. Вони наголосили на важливості створення безпечного простору для самовираження дітей за допомогою малювання, а також визнали необхідність механізмів підтримки для тих, хто проводить заняття. Дискусія стосувалася ролі афекту в терапії, важливості символізації та потенціалу дітей екстерналізувати негативні переживання через свої малюнки.
● Також на конференції було вперше представлено український переклад книги Дональда Калшеда (за участю самого автора!) «Внутрішній світ травми». Ця подія стала не просто презентацією видання, а знаковою подією для вітчизняної психотерапевтичної спільноти. Бо українська мова вперше отримала фундаментальний юнґіанський текст про дитячу травму та дисоціацію. Учасники назвали вихід книги «актом культурної та професійної репатріації»: знання, доступні світові з 1996 р., тепер можуть працювати і в наших реаліях війни.
Ключові меседжі Дональда Калшеда:
• Захисно-дисоціативні «внутрішні персонажі» виникають рано й рятують психіку, але водночас заважають росту — їх потрібно не «ламати», а трансформувати через відносини.
• Сучасні нейронаукові дані підтверджують юнґіанське розуміння символів: образи активізують мережі, пов’язані з емоційною пам’яттю, і тому є терапевтичними «мостами». Ольга Товпеко розповіла, що команда взяла за основу «мову емпатії»: уникали кальок, добирали слова, здатні «нести тепло» клієнту й терапевту. Проєкт реалізовано попри перебої світла й повітряні тривоги, а частину прибутку видавництво «Риби на даху» спрямує на безкоштовні консультації ГО «Важливі» для сімей, травмованих війною.
Презентація українського видання «Внутрішнього світу травми» перетворилася на простір колективного полегшення й надії: тепер у фахівців і сімей з’явився зрозумілий, науково обґрунтований, але водночас глибоко людяний ресурс для роботи з наслідками війни. Подія підтвердила, що навіть у часи потрясінь культура може «перекласти» світовий досвід зцілення на власну мову — і це, за словами одного з учасників, «дорівнює ще одному кроку до нашої колективної інтеграції». Щиро дякую Ользі Товпеко, Дмитру Залеському та всім, хто був дотичним до видання книги.
● Анна Гаврилюк розповіла про власний шлях крізь синхронність і метафору. Її тепла уразливість зробила нашу кімнату по-справжньому людяною: ми плакали разом, але то були сльози росту, а не безсилля. При обговоренні доповіді. яку представила Анна, багато хто висловив вдячність Анні за мужність в обміні особистим досвідом. Дискусія торкнулася тем синхронності, особистісного зростання, сили метафори.
● Оксана Пірхал та Світлана Снітко представили свій досвід роботи з дитячими групами в методах Серійного малювання та Мітодрами, розповіли про особливості роботи з групами в під час війни.
● Метод серійного малювання також представили Оксана Залеська та Надія Бахуринська. В доповіді колеги представили різні адаптації серійного малювання, надали теоретичні і практичні аспекти адаптації метода до воєнного часу. Представлено клінічний кейс групової роботи за методом серійного малювання у поєднанні з вільною грою. В процесі групової роботи дитина із досвідом евакуації пройшла шлях проживання втрати домівки та повернення до ритму дитячого життя з його віковими завданнями і відкриттями.
● Петро Чорноморець занурив нас у лабіринти мозку: виявляється, коли ми уявляємо, кора збуджується так само, ніби все відбувається насправді. Отже, дати дитині олівці — це не «просто малювати», а пряме тренування м’язів майбутнього. Петро розповів, як уява може впливати на фізичні реакції, такі як м’язова напруга, і як вона може змінювати сприйняття на рівні ранньої сенсорної кори. Він також досліджував концепцію, де уявлення про щось може вплинути на те, як ми сприймаємо це пізніше. Приклади поведінки тварин, в тому числі шимпанзе на ім'я Сантіно, який готується до майбутніх відвідувачів, збираючи каміння, і як собаки реагують на порушення фізичних законів в мультфільмах, вразили слухачів. Петро припустив, що уява включає в себе пам’ять і передбачення, і що вона, можливо, еволюціонувала з більш простих нервових систем. Розмова завершилася обговоренням взаємозв’язку між інстинктивною поведінкою, вивченою поведінкою та емоціями, а також того, як ці фактори взаємодіють у нейронних мережах мозку.
● Особлива вдячність Оксані Залеський за натхнення, наповнення, віру, вміння надихнули і очолити, а також всім хто брав участь в організації конференції, програмному комітету, команді однодумців, які щиро і впевнено робили цю подію!
Я вдячна кожному: спікерам — за знання й сміливість впускати нас до власних історій, фасилітаторам — за невтомну уважність, технічній команді — за те, що тримали невидимі стіни кімнати, коли трохи хитало, учасникам — за десятки віконець-камер, де спливали сердечка, де світилися очі, навіть якщо гучність була на мінімумі.
Попереду — пілотний проєкт «Розповідання сновидінь в класі» в українських школах, підготовка онлайн-курсу із серійного малювання для вчителів і, сподіваюся, ще не одна «кімната» для тих, кому зараз болить. Нехай кожен із нас понесе цей досвід далі — у власні кабінети, групи, родини — і відкриватиме двері щоразу, як дитина (чи дорослий-дитина) постукає з проханням: «Уяви зі мною».
Дякую, що ви були і є. Наша кімната існує доти, доки в когось із нас жевріє хоча б іскра уяви. А значить — вона безсмертна.
З теплом і глибокою повагою -
Катерина Гольцберг
від імені Професійної Асоціації дитячих аналітичних психологів
