17/11/2025
До питання замінного (сурогатного) материнства (СМ) в Європі та в Україні в розрізі критеріїв «Ідеальна країна в Європі при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ)».
Критеріїв дев’ять, які ми з вами детально розібрали в попередніх наших дописах.
Зверніть увагу, що в European Atlas of Fertility Treatment Policies 2024, який підготовлений Fertility Europe спільно з Європейським парламентським форумом, доступ до СМ відсутній, як критерій термін surrogacy не згадується зовсім!
Проблема СМ є найбільш дискусійною і регулюються в правовому відношенні по різному. Єдиного міжнародного акта, який би визначав засади регулювання процесу СМ, у тому числі транскордонного, не прийнято.
Розберемо детально, як в Європі вирішується питання законодавчого врегулювання СМ.
Використано матеріал Дослідницької групи ВР України «Аналітична записка з питань порівняльного законодавства про особливості застосування допоміжних репродуктивних технологій у зарубіжних державах».
В аналітичній записці вказано, що є декілька способів вирішення даного питання.
Перший спосіб передбачає відмову від визнання та законодавчого врегулювання СМ: Австрія, Болгарія, Ісландія, Сербія, Швеція, Франція, Італія, Німеччина, Швейцарія, Португалія, Мальта. Цей спосіб вирішення питання законодавчого регулювання СМ є радикальним і зазвичай тягне за собою такі наслідки: обмеження права людини, яка страждає на безпліддя, народити дитину; відсутність належного юридичного захисту для сурогатних матерів, дітей, народжених за допомогою такого методу, та генетичних батьків; неконтрольований розвиток СМ; збільшення правопорушень у цій сфері.
Другий спосіб – законодавчо передбачено СМ на безоплатній основі: Литва, Люксембург, Польща, Румунія, Словаччина, Греція, Швейцарія, Іспанія, Норвегія, Велика Британія, Нідерланди, Португалія (альтруїстичне СМ), тобто більшість європейських країн. Цей спосіб врегулювання СМ сприяє вирішенню етичних питань: дегуманізації жінок і так званого «продажу» дітей.
Третій спосіб – переважно комерційне СМ: Україна. Окрім етичних аспектів основні проблеми зазначеного способу правового регулювання СМ виникають внаслідок різноманітних зловживань з боку медичних закладів і посередників, а також під час реєстрації дитини або встановлення факту родинних відносин у випадках, коли генетичні батьки є громадянами держав, де СМ заборонено.
Четвертий спосіб – процес СМ не регламентується законом або іншим спеціальним нормативним актом: Бельгія, Ірландія, Фінляндія, Кіпр, Чехія, Угорщина, Естонія, Латвія.
Наприклад, Бельгія, де СМ не заборонено й не дозволено. Цивільним кодексом цієї країни передбачено, що жінка, яка народила дитину, є законною матір’ю. Органи міської влади розглядають кожний випадок надання послуг СМ та визначають порядок реєстрації дитини, яку народила сурмама, без узгодження цього процесу на федеральному рівні.
На зміст норм, що регулюють відносини, пов’язані із СМ у державах, в яких воно дозволене, впливає вид СМ. Існують декілька підстав для класифікації видів СМ. Так, залежно від виду договору, який укладається між майбутніми батьками і сурмамою до зачаття дитини, і яким врегульовуються усі права та обов’язки сторін, вирізняють безоплатне (альтруїстичне) та оплатне (комерційне) СМ. Залежно від наявності або відсутності генетичного зв’язку між майбутньою дитиною і сурогатною матір’ю розрізняють: гестаційне СМ (сурмама не є генетичною матір’ю новонародженої дитини –реалізується за допомогою штучного запліднення яйцеклітини майбутньої матері або донора) та традиційне СМ (сурмама є біологічною та генетичною матір’ю дитини – реалізується за допомогою штучного запліднення або шляхом інсемінації (сурмама надає яйцеклітину, а сперма надається або батьком, або донором).
Права та обов’язки, що виникають у процесі СМ, зазвичай визначаються сімейним законодавством, наприклад, окремим законом про дітей у Данії, або врегульовуються спільно сімейним та цивільним кодексами в Україні.
Тобто єдності в Європі та й в світі у формулюванні базових понять законодавства про сурогатне материнство немає. У 2001 році ВООЗ дало ґрунтовне визначення СМ: «Гестаційний кур’єр-жінка, у якої вагітність настала в результаті запліднення ооцитів, які належать третій стороні, сперматозоїдами, що належать третій стороні. Вона виношує плід із тією умовою (або відповідно до договору), що батьками народженої дитини буде одна або обидві людини, чиї гамети використовувалися для запліднення». Слова « мати» та « батько» у цьому визначенні не використовуються, що свідчить про те, що ВООЗ розцінює відносини між донорами та сурогатної матір’ю, насамперед, як договірні.
Незважаючи на те, що переважна більшість європейських держав дозволяє тільки гестаційне СМ, остаточне рішення щодо долі дитини залишається за сурмамою. В той же час в Україні та Угорщині сурмама фактично позбавлена права залишити собі дитину.
Як правило, закони держав, у яких дозволено СМ, містять норми, відповідно до яких встановлено вимоги як до сурогатних матерів, так до потенційних (передбачуваних) батьків (вік, судимість, шкідливі звички, кількість послуг сурмамою, забезпеченість потенційних батьків (Фінляндія) та ін.)
Висновки. Питання СМ в репродуктивній медицині є найбільш дискусійним оскільки відсутні статистичні дані щодо тенденцій і частоти його застосування а також з різними підходами до його законодавчого регулювання.
СМ в європейських державах прямо заборонено в 15 державах-членах Ради Європи, у 10 – є невизначеним, у 7 – прямо дозволено, у 4 – допускається комерційне, у 13 – можна отримати визнання або юридичне встановлення зв’язку між майбутніми батьками та дітьми, народженими в результаті СМ , яке законно практикується за кордоном (це також є можливим в одинадцяти інших державах, якщо один із батьків генетично пов’язаний із дитиною, народженою сурмамою).
