30/07/2026
Знайомимо з компонентами програми Курсу підвищення кваліфікації для практикуючих спеціалістів в напрямку психоаналітичної психотерапії зі спеціальності 053 Психологія за сертифікатною програмою «Сучасний психоаналіз: теорія та практика».
ПСИХІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В УМОВАХ ВІЙНИ: ПСИХОАНАЛІТИЧНА ТЕОРІЯ І КЛІНІКА
Війна входить в життя не лише як грандіозна подія зовнішньої реальності. Вона вторгається в саму тканину суб’єктності, - розхитує заборону, розриває звичні зв’язки, оголює потяги, перебудовує тіло, змінює ціну смерті, робить групу місцем порятунку і зникнення суб’єкта.
Курс присвячений психоаналітичному дослідженню війни як особливого химерного простору, де суб’єкт опиняється перед тим, що неможливо символізувати, забути і «пережити». Війна не просто травмує; вона реорганізує психічне, де організація лише на перший погляд виглядає всемогутнім хаосом. У ній смерть, стаючи гранично близькою, перестає бути представлюваною. Тіло, зберігаючись анатомічно, зникає з відчуття себе. Втрата кінцівки звучить не лише як медична проблема, але як розпад образу, місця, статі, нарцисичної цілісності та попередньої форми присутності. Флешбек проявлений не тільки вторгненням травматичного минулого, але й останньою можливістю відчути себе живим, повернути тіло, афект, інтенсивність існування.
Курс розглядає війну як клінічний і метапсихологічний кадр, у якому заново представлені основні питання психоаналізу. Що утримує суб’єкта від розпаду? Яким є «сухий залишок» заборони, якщо насильство санкціоноване, заохочуване, героїзоване? Що відбувається з долями потягів, коли смерть позбавляється абстрактності й образності? Як братерство стає гіперлібідинальною масою? Яким чином провина того, хто пережив, нерозривно пов’язує його з мертвим? Чому повернення з війни ніколи не збігається з її завершенням? Як відтепер звучить мовлення, коли метафора мертвіє, а слово стає річчю?..
Особливе місце в курсі займає клінічний матеріал. Тут активно представлена робота з військовослужбовцями, ветеранами, сім’ями, парами, дітьми, а ще переживанням горя і втрати, ампутаціями, фантомними болями, флешбеками, залежностями, порушенням карти сексуальності, неможливістю повернення. Клінічна віньєтка не слугує ілюстрацією до вже готової теорії, навпаки, клініка стає місцем трансформації понять, там, де пацієнт не говорить, але малює; не оплакує, але ідентифікується; не відчуває тіло, але всемогутньо повертає його у флешбеку; не живе «після», тому що фіксація «там» приправлена невичерпною насолодою.
Курс залишається в психоаналітичній парадигмі і розрахований на спеціалістів, які вже володіють теоретичною мовою метапсихології. При цьому в різних клінічних позиціях будуть обговорюватись і пропонуватись можливості кризової інтервенції, логотерапії, інших психореабілітаційних моделей, роботи з образом, рисунком, казкою, пластичним матеріалом, метафоричними картами та іншими засобами, які можуть ставати опорою символізації там, де слово виявляється пошкодженим або недостатнім.
Це не контекст лише про ПТСР як діагностичну категорію. Це курс про війну як про подію, що випробовує психоаналіз: теорію суб’єкта, тіла, потягів, групи, мовлення, втрати, сексуальності, місця аналітика і аналітичної позиції.
СТРУКТУРА КУРСУ:
I. ВІЙНА ЯК ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ ОБ’ЄКТ: ПОДІЯ, РОЗРИВ, ВТОРГНЕННЯ РЕАЛЬНОГО
Курс відкривається питанням про те, чому війна не може бути залишена лише історикам, політикам і кризовим психологам.
Психоаналіз історично формувався не в стерильному просторі кабінету, а на тлі розпаду імперій, масового насильства, військових неврозів, культурної катастрофи і кризи європейського суб’єкта. Це позбавляє війну призми лише зовнішньої історичної події, вона вторгається, змінює відносини із законом, смертю, агресією, інтроєктується і, закріпившись усередині, витісняє все інше, включно із самим суб’єктом.
У цьому блоці війна розглядається як вторгнення того, що не може бути повністю переведене в наратив. Вона не лише руйнує зовнішню безпеку, але й виявляє крихкість внутрішнього договору суб’єкта з культурою. Там, де культура обіцяла утримувати насильство в межах закону, війна відкриває іншу економіку: дозволене руйнування, санкціоновану агресію, героїзований ризик, легітимізоване вбивство і подальшу провину за участь у цьому порядку.
Тут будуть представлені біографічні замальовки Фрейда, Біона, Балінта, Фейрберна, Левенштейна, Віннікотта, Шпіца, Дольто та інших, як історичне тло і військовий дискурс.
II. СУБ’ЄКТ ВІЙНИ: РЕГРЕС ЗА НЕВРОТИЧНІ МЕЖІ, СПРОБА РЕСУБ’ЄКТИВАЦІЇ, ПСИХОТИЧНИЙ КАДР
Суб’єкт війни – це певною мірою дехто, втягнутий у простір, де попередні невротичні компроміси відтепер безсилі забезпечити достатній захист. Війна відкриває доступ до архаїчних форм страху, насолоди, всемогутності, провини. Вона травмує і перескладає суб’єкта, пропонуючи йому іншу позицію щодо закону і бажання.
Ми розглянемо не лише очевидне руйнування, але й ті способи, якими суб’єкт знову конституюється на кромці свіжої рани. Ресуб’єктивація не означає повернення до попереднього себе, навпаки, передбачає матеріал, який уже увійшов у психіку як досвід незворотного, зокрема у формі симптому.
III. ВІЙСЬКОВЕ БРАТЕРСТВО: ДВІЙНИК — СУПЕРНИК — Я САМ. ПЕРИПЕТІЇ ЗІ СТАТТЮ: [БЕЗ]-[ОДНО]-СТАТЕВІСТЬ ВІЙНИ
У цьому блоці військове братерство розглядається не як романтична солідарність, що спонукає до благородної жертовності. У психоаналітичному вимірі це феномен, який являє собою особливу форму масового й водночас інтимного зв’язку, де Я утримує себе через іншого, що дзеркально повторює і руйнує його. Тут інший ризикує і виживає в унісон із суб’єктом, але й помирає замість нього і разом із ним.
Лакан пише: «Побратим - це обраний об’єкт лібідинальних вимог, які є гомосексуальними на стадії, яку ми вивчаємо. Але це так само підкреслює плутанину в цьому об’єкті двох емоційних відношень, любові та ідентифікації, чиє протистояння буде фундаментальним на пізніших стадіях».
У бойовому підрозділі виникає щільна лібідинальна економіка, де межа між власним тілом і тілом групи стає нестійкою і тривожною. Такий зв’язок без сумніву має і терапевтичний ефект, але ускладнює повернення до іншої форми близькості - сімейної, сексуальної, громадянської, особистої.
IV. СМЕРТЬ, ГЕРОЇЗМ, ПРОВИНА: ВСЕМОГУТНІСТЬ І НЕМОЖЛИВІСТЬ ТРАУРУ
Критично наближаючи смерть, війна робить її неможливою для інтерпретацій, непредставлюваною. Надлишок смерті парадоксальним чином призводить до її нівелювання, смерть повсюди стає тлом, середовищем, життєвою необхідністю, втрачаючи подієвість. Відтепер її не можна зв’язати, оплакати, помістити в історію. У цьому середовищі суб’єкт переживає себе безсмертним не тому, що заперечує небезпеку, а тому, що психіка не має форми для представлення власної конечності.
Героїзм у такому полі потребує тонкого розрізнення. Він може бути етичною дією, але водночас межує зі всемогутністю, знеціненням смерті, маніакальним прагненням до неї, перверсним бажанням її спостерігати і фіксувати, бути в ній. Провина того, хто вижив, виявляється не моральним «почуттям» у звичайному сенсі, а психічним зв’язком із тими, хто залишився у війні назавжди, надкатектованою вірністю мертвим і невичерпним бажанням повертатися в місце їхньої психотичної насолоди.
V. Тіло війни: рана, ампутація, фантом і розпад образу
Війна множинно виявляє, що тіло суб’єкта ніколи не збігається з тілом анатомічним. Поранення, ампутація, отвір, кукса, протез, фантомний біль -не лише медичні факти, а події в регістрі образу, нарцисизму, кастрації, статі й бажання. Втрата кінцівки може означати втрату способу заповнювати простір, втрату попередніх форм мужності або жіночності чи, навпаки, набуття нових, втрату місця в очах Іншого, нарешті, невпізнавання себе.
Фантомний біль у цьому контексті почутий не лише як неврологічне відлуння, але і як упертість втраченого об’єкта, який не отримав ритуального і психічного поховання. Тіло продовжує пам’ятати те, що суб’єкт не може оплакати, боліючи там, де немає плоті, але залишається зв’язок, ідентифікація, нарцисична інвестиція.
VI. ВІЙНА І СЕКСУАЛЬНІСТЬ: МУЖНІСТЬ, ЖІНОЧНІСТЬ, МЕТАМОРФОЗИ ЛІБІДО. ПЕРВЕРСНІСТЬ ВІЙСЬКОВОГО ПРОСТОРУ І МОЖЛИВІСТЬ РЕНЕВРОТИЗАЦІЇ СЕКСУАЛЬНОСТІ
Війна не скасовує, проте масштабно перерозподіляє сексуальність. Лібідо набуває нової економіки, роздуваючись і знаходячи інші шляхи - в суперництво, єдність, зброю, небезпеку, залежність, героїчний образ, групову належність, фантазм смерті.
Сексуальність після війни часто виявляється зачепленою не лише травмою, але й зміною самого тілесного і нарцисичного підґрунтя бажання.
Мужність і жіночність у воєнному часі не залишаються попередніми, вони піддаються особливо потужним випробуванням, але нерідко знаходять тут єдину можливість проявитись.
Одностатевість війни слід розуміти не у вузькому сенсі, а як особливу лібідинальну організацію простору, де інша стать витіснена, ідеалізована, знецінена або перетворена на фантазматичний курс повернення до себе.
VII. ПАМ’ЯТЬ ВІЙНИ: ФЛЕШБЕК, ТРАВМАТИЧНЕ СНОВИДІННЯ, ГАЛЮЦИНАЦІЇ: НАДМОЖЛИВОСТІ ВІДЧУТИ
Флешбек описується як вторгнення травматичного минулого, однак у психоаналітичній клініці ми також запропонуємо вивчити його додаткове значення. Він може бути не лише симптомом повернення неприкаяного спогаду і руйнування часу, але й відчайдушною спробою психіки повернути те, що не було зв’язане, пережите, поміщене в образ і слово.
Флешбек страшний, тому що захоплює суб’єкта власним єдиним теперішнім; але іноді він виявляється місцем, де повертається тіло, афект, інтенсивність, відчуття існування.
Травматичне сновидіння, нав’язливе повторення, фрагмент пам’яті, спалах образу, тілесне повернення події, усе це вимагає не лише техніки стабілізації, але й аналітичного питання: що саме повторюється, якщо подія не була психічно завершена, і чи мислиме її завершення та інтеграція?
VIII. МОВА ВІЙНИ: БУКВАЛІЗАЦІЯ, УМЕРТВІННЯ МЕТАФОРИ, СХЛОПУВАННЯ СИМВОЛА І СИМВОЛІЗОВАНОГО
Тектонічний розлом між символом і буквою знищує переноси і перетворює слова на речі психотика. Відтепер моторошні «бої-м’ясорубки» виходять із метафоричного регістру і стають виключно безпосередніми. Метафора втрачає свою функцію, тому що реальність війни буквалізувала те, що в «мирній» мові існувало як образ: «розірвало», «накрило», «стерло», «винесло», «зібрали по частинах», «втратив себе». Там, де мова перестає звучати, психіка втрачає одну зі своїх найважливіших можливостей -перетворювати жах на уявлення.
Саме тут особливого значення набувають малюнокнок, казка, глина, карта, предмет, жест, пауза, мовчання. Вони не є декоративними техніками і не замінюють аналітичну роботу. Вони можуть ставати формами символізації, коли слово ще не здійснене, а архаїка ще надто нищівна. Клініка війни вимагає уваги до того, як суб’єкт шукає обхідні шляхи до символу, не витримуючи безпосереднього наближення до травматичної букви або навпаки, насолоджуючись можливістю такого наближення.
IX. ПОВЕРНЕННЯ, СІМ’Я, КРИЗОВИЙ СУБ’ЄКТ І КРИЗОВИЙ ОБ’ЄКТ
Повернення з війни не збігається з фізичним переміщенням із зони бойових дій. Дім, про який із трепетом згадували і мріяли, нерідко виявляється не місцем відновлення, а простором нової чужості. Сім’я очікує попереднього, але попередній виявляється неможливим.
Нерідко саме сім’я створює різкий і агресивний контраст із простором, який став для воїна єдиним і органічним, - окоп, бліндаж, поле бою… І тоді відчайдушне «він повернувся не таким, яким ми його знали» перекривається іншим: «мене зустрічають не ті, хто проводжав». Зустріч виявляється зіткненням кількох травматизованих систем очікування, провини, загрози, ревнощів, страху і моторошного оголення фантазму.
Сім’я в цьому полі не може бути лише ресурсом зцілення і прийняття. Вона деструктивно включається у війну, неминуче ранячись об неї. Тому робота із сім’єю військовослужбовця вимагає не просто підтримки адаптації, але й аналізу того, як війна перебудовує сімейне позасвідоме, інтимність, владу, залежність, сексуальність і право кожного на власне страждання.
X. АНАЛІТИК ВОЄННОГО ЧАСУ: ПОЗИЦІЯ; НЕЙТРАЛЬНІСТЬ, КОНТРПЕРЕНЕСЕННЯ, БЕЗПЕКА І ЕТИКА ПРИСУТНОСТІ
Фінальний блок, зокрема, буде присвячений профілактиці вигорання спеціаліста, однак приділить час питанню «аналітик як суб’єкт воєнного часу».
Аналітик не знаходиться поза історичним розривом, загрозою, втратами, політичним і моральним полем. Більше того, нерідко аналітик - той, хто сам в режимі реального часу проживає втрату дома, батьківщини, близьких, безпеки, стабільності… Саме тому питання нейтральності не може бути вирішене відмовою від неї або механічним збереженням класичної лаканівської формули. Нейтральність воєнного часу диктує нові форми осмислення та інші питання. Наприклад, що означає не підміняти аналітичну позицію ідеологічною, рятівницькою, героїчною або братерською, якщо сам аналітик перебуває всередині тієї самої реальності?
Контрперенесення в роботі з військовослужбовцями може включати ідеалізацію, безсилля, злість, страх, захоплення, бажання захистити, бажання бути «своїм», неможливість витримувати, спокусу насолодитися, сором за власну безпеку, втому від болю. Ці реакції не є перешкодою, якщо стають предметом аналітичної роботи. Вони вказують на те, що війна входить у кабінет не лише через пацієнта, але й через самого аналітика.
АВТОРКИ ТА ВЕДУЧІ ДАНОГО КУРСУ:
Валявко Ірина Вікторівна (Україна)– докторка філософії, старша наукова співробітниця Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди Національної академії наук України, психоаналітикиня, кризова психологиня, членкиня етичного комітету Українського психоаналітичного союзу, арттерапевтка, членкиня ВГО «Арттерапевтична асоціації» НПА;
Водяніна Тетяна Олександрівна (Україна) - психоаналітикиня, авторка курсу для військових капеланів «Психологічна підтримка воїна на передовій», авторка і викладачка спеціалізації «Психологічна і психоаналітична робота з військовослужбовцями і членами їхніх родин: теорія і клінічна практика», командир групи практичних психологів добровольчого батальйону;
Курс запроваджено сумісно з Державним закладом «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського».
Тривалість навчання – 11 місяців
Об’єм курсу – 364 аудиторних годин (60 кредитів ЄКТС)
Форма навчання:
- дистанційна (платформа zoom)
- щомісячні блоки (30 ак. годин лекцій та 8 ак. годин: супервізії, майстер-класи та семінарські заняття)
Після завершення навчання за програмою та складання відповідного підсумкового контролю, видається документ державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» про підвищення кваліфікації або сертифікат про навчання за програмою.
Початок навчання – 16 жовтня 2026 року.
Вартість навчання - 90000 (сплачується по 18000 грн. кожні 2 місяці) або 75000 грн. при оплаті повного курсу
Зарахування на курс – за результатами співбесіди.
Для участі у програмі заповніть, будь-ласка, анкету - https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeNPXf_7eHXn_AhAY66c2mb_7pTA2CC4jCd6Wfn3eSG2VQgpw/viewform?usp=publish-editor
За більш детальною інформацією звертайтеся за телефоном/telegram: +38 097 511 31 69 (методичний керівник курсу – Павлович Олена Павлівна) Бачити менше
