06/09/2026
6 вересня, у Міжнародний день читання книг, говоримо про читання не як про звичку, а як про антидот від власної сліпоти.
Є книги, які змінюють те, як ми бачимо світ: вони вчать помічати зв'язки там, де для інших є лиш випадковість. Такі тексти роблять нас ціліснішими і стійкішими — а стійкість людей завжди передує стійкості держави.
Ми запитали Svitlana Matvienko, директорку Української школи політичних студій, про книжки, які мають таку здатність.
Гортайте карусель і зберігайте собі 💙
А нижче розповідаємо детальніше про кожну працю ⬇️
🔹 Мішель Фуко — французький філософ, чиї праці стали основою для сучасних досліджень влади, суспільства й людини.
«Історія с**суальності» — цикл з трьох томів: 1) «Воля до знання» (1976) досліджує, як суспільство насправді (не)говорить про с**с — через медицину, психологію, виховання — і про всеохопність влади; 2) «Використання насолод» (1984) звертається до моралі і тілесних задоволень; 3) «Плекання себе» (1984) — про пізню античність і практики турботи про власне життя та характер.
Читаючи, ви можете почати сумніватися, чи часом природне і особисте не є результатом впливу влади й суспільних норм.
🔹 Сьюзен Зонтаґ — американська письменниця, есеїстка й культурна критикиня, одна з найвпливовіших інтелектуалок XX століття.
Зонтаґ вважає, що суспільство наділяє хвороби прихованими містикою та метафорами. Вона писала цю книгу як людина, яка сама захворіла на рак, і саме тому її аргумент такий безжальний: метафора — це спосіб перекласти відповідальність за хворобу на самого хворого. Називаючи хворобу «боротьбою», «карою» чи «слабкістю характеру», суспільство не допомагає, а натомість спотворює.
Для українців, що живуть поруч зі смертю, втратами й травмою, ця книга — про те, наскільки обережно потрібно поводитися з мовою страждання, щоб не перетворити його на ще один інструмент сорому чи знецінення.
🔹 Рендел Коллінз — американський соціолог, автор фундаментальної праці, яка охоплює 25 століть історії мислення — від Давньої Греції, Китаю та Індії до середньовічного ісламського світу і європейської філософії XX століття.
Жодна велика ідея не народжується ізольовано: філософи завжди включені в ланцюжки «вчитель — учень», у суперництво й особисті контакти — саме на перетині цих зв'язків і виникає творчість.
Коллінз показує механіку цього процесу: увага суспільства обмежена, тож у межах однієї культури одночасно можуть протистояти лише кілька провідних шкіл. Нова ідея з'являється, коли звільняється місце в цьому просторі уваги — наприклад, після занепаду старої доктрини чи перебудови інституцій. І без матеріальної опори — університетів, монастирів, державної бюрократії — філософія просто не має де відбуватися: зміна фінансової чи політичної основи цих інституцій напряму змінює саму думку.
Ця книга дає майже інженерне розуміння того, як продукуються ідеї.
🔹 Ернст Канторович — німецько-американський історик-медієвіст, чиї праці справили величезний вплив на політичну філософію.
Монарх має два тіла — фізичне, людське, яке хворіє й помирає, і політичне, безсмертне, яке уособлює саму державу — ідея, яку Канторович простежує у своїй праці. Людина на троні може помилятися, старіти, зрештою померти, але інститут влади, який вона тимчасово втілює, не вмирає разом із нею — він переходить до наступного носія.
Ця логіка непомітно вбудувалася і в сучасну державу: конкретна людина при владі, наприклад, президент, є чимось більшим — інституцією, яка існувала до нього й переживе його. Небезпека виникає, коли це розрізнення стирається: людину ототожнюють з державою, а критику влади сприймають як зраду країни. Саме ця підміна — людини замість інституції — і живить культ особи.
🔹 Паскаль Брюкнер — французький письменник і філософ.
Його есе «Парадокс любові» присвячене одній із найскладніших суперечностей сучасного життя: як поєднати потребу в особистій свободі з бажанням повної близькості до іншої людини.
Брюкнер помічає: люди звикли говорити про любов якою вона «має бути» — ідеальною, безхмарною, назавжди пристрасною, — замість того, щоб прийняти її реальну природу, повну суперечностей, криз і буденності. Він простежує, як с**суальна революція та зміна уявлень про шлюб і пристрасть на заході не звільнили любов, а навпаки — поставили перед нею завищені очікування, з якими реальні стосунки просто не можуть впоратися.
