09/04/2026
9 квітня 2015 року в Україні було ухвалено закон про декомунізацію – рішення, яке стало важливим кроком у відновленні історичної правди.
Перша хвиля декомунізації почалася ще в 1990-х і стартувала зі змін в освіті, науці, ЗМІ й громадському житті, почалися перші перейменування. У Києві з 1991 року перейменували 14 станцій метро – більшість до ухвалення декомунізаційного законодавства. Тоді ж було демонтовано й один із символів радянської ідеології – монумент «Жовтневій революції» на Майдані Незалежності.
🪨Наступним етапом став указ президента України в 2007 року: “Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні”, який започаткував демонтаж пам’ятників діячам радянського періоду, причетним до організації голодоморів та політичних репресій,втім цей процес не набув системності, й згодом його призупинили.
Поворотним моментом став «ленінопад» під час Революції Гідності, коли в 8 грудня 2013 року в центрі Києва, повалили пам’ятник леніну, згодом народна ініціатива охопила практично всю країну, а монументи ілліча демонтували в багатьох обласних центрах країни.
🪨У 2015 році закон про засудження комуністичного та нацистського режимів вивів декомунізацію на системний рівень, закріпивши її як державну політику. Він засуджує комунізм і нацизм, а також категорично забороняє їх пропаганду як наругу над пам’яттю мільйонів жертв тоталітарних режимів.
Сьогодні ми бачимо, що декомунізація – це не лише про перейменування чи демонтаж. Це про усвідомлення власної історії, очищення від нав’язаних наративів і формування національної пам’яті.
Особливо зараз, коли ворог на тимчасово окупованих територіях знову намагається знищити українську ідентичність, повертаючи радянські символи та пропаганду.
Подолавши спадок комунізму, ми маємо протистояти новій його формі – рашизму.
Боротьба за пам’ять, правду і власну державність триває.🇺🇦