12/08/2026
💙💛 В ці дні маємо особливий привід для привітання.
Рівно рік тому в Харківській та Запорізькій областях з’явилися три нові громадські організації — «Вільно жити», «Цивільні полонені» та «Шлях вільних». Їх створили чоловіки, яких об’єднав дуже важкий досвід незаконного утримання та катувань — і бажання зробити так, щоб люди після повернення не залишалися з цим досвідом сам на сам.
А познайомилися ми трохи раніше.
Під час фокус-груп, які проводив Фонд із постраждалими з різних регіонів України, ми багато говорили про життя після повернення: що відбувається з людиною, коли вона знову вдома, якої допомоги потребує, де її не знаходить і що насправді може допомогти.
Та виявилося, що цінність цих зустрічей була не лише в самих розмовах. Чоловікам було важливо познайомитися одне з одним. Вони хотіли продовжувати зустрічатися, спілкуватися з людьми зі схожим досвідом, обмінюватися думками та підтримувати одне одного.
Ми почули цю потребу. А IOM Ukraine / Міжнародна організація з міграції підтримала нашу ідею дати цим знайомствам можливість продовжитися і перерости у щось більше.
Без цієї підтримки вся подальша історія могла б так і залишитися лише хорошою задумкою. Натомість ми отримали можливість зібрати чоловіків знову, створити простір для їхнього спілкування, знайомства та спільної роботи.
Так у травні минулого року відбулися перші зустрічі для нетворкінгу чоловіків із Харківської та Запорізької областей.
І, здається, саме тоді ця історія по-справжньому почала набирати обертів.
Знайомства переросли у постійне спілкування. З’явилися спільні ідеї та розуміння, що власний досвід може стати не тільки тим, що об’єднує, а й основою для допомоги іншим та для змін.
А вже за кілька місяців чоловіки зробили наступний крок — створили три власні громадські організації.
Відтоді минув рік. І весь цей час ми намагалися бути поруч уже не тільки як організація, яка колись допомогла їм зустрітися, а і як колеги з громадського сектору.
Ми ділилися тим, що знаємо самі, знайомили хлопців із громадською діяльністю та активізмом і поступово допомагали новим організаціям ставати спроможнішими.
Разом вчилися представляти себе та свої організації, розповідати власну історію і говорити публічно про складний та вразливий досвід так, щоб бути почутими. Вчилися перетворювати проблеми на конкретні пропозиції та адвокаційні цілі, вибудовувати діалог із державними інституціями, шукати партнерів і ресурси, працювати з донорами та фандрайзингом, планувати власні проєкти й поступово будувати сталі організації.
Говорили й про складніші речі: як громадській організації представляти інтереси своєї спільноти, як не втратити зв’язок із людьми, заради яких вона створювалася, як впливати на рішення, а не просто реагувати на них, і як самим ставати учасниками змін у системі підтримки людей, які пережили полон і катування.
Були й зустрічі «рівний — рівному» — без формальностей, із можливістю поговорити з тими, кому не потрібно пояснювати значення багатьох речей, поділитися власним досвідом і підтримати одне одного.
А ще ми не тільки працювали й навчалися. Цього року ми провели сімейний ретрит для хлопців та їхніх рідних. Кілька днів, коли можна було просто побути разом із сім’єю, відпочити, поспілкуватися, посміятися і хоча б ненадовго залишити осторонь щоденні справи та проблеми.
Сьогодні, переглядаючи фотографії за цей рік, особливо добре видно, який шлях уже пройдено.
І нам важливо пам’ятати, що цей шлях став можливим завдяки людям та партнерам, які свого часу повірили в саму ідею. Тому сьогодні разом із привітаннями ми ще раз хочемо подякувати IOM Ukraine/ Міжнародній організації з міграції за підтримку, яка дала нам можливість не зупинитися на першій зустрічі, а продовжити цю історію.
Але це тільки перший рік.
Тож сьогодні ми хочемо просто сказати: «Вільно жити», «Цивільні полонені», «Шлях вільних» — з першою річницею вас, друзі!
Громадська організація "Вільно жити" ГО "Цивільні Полонені" Шлях Вільних
Ми дуже раді, що одного дня наші дороги перетнулися і що відтоді ми продовжуємо цей шлях разом.
Бажаємо вам рости, ставати сильнішими, знаходити своїх людей, партнерів і можливості. Допомагати тим, хто повертається. Підтримувати одне одного. Говорити своїм голосом і бути почутими.
І дуже хочемо через рік знову відкрити ці фотографії, додати до них нові й побачити, наскільки більшою стала історія, яка колись почалася із простого бажання людей зі схожим досвідом не втрачати одне одного після першої зустрічі.
З річницею, друзі! 💙💛
