27/07/2026
Світлій пам’яті Валерія Чорного
Сьогодні з великим болем ми прощаємося з нашим другом, членом Ротарі клубу «Київ-Сіті» Валерієм Чорним.
Валерій пішов від нас в наслідок важкого поранення, отриманого під час ракетного удару по виставковому комплексу під Києвом 24.07.2026р.
Важко вмістити в кілька абзаців життя людини такого масштабу. Валерій був блискучим юристом, очолював адвокатське об’єднання «Київська Гельсінська група», працював у бізнесі та на державній службі, провадив активну громадську діяльність у непрості для України часи. Усе, що він робив, було підпорядковане одній меті — служінню людям, захисту справедливості та Україні.
Та найбільше він запам’ятається не посадами й званнями. Він був Людиною — з великої літери. Людиною великого серця, високої відповідальності, глибокої порядності та невтомної дії.
Його життєва позиція була по-справжньому українською — сильною, патріотичною, небайдужою. Він не міг стояти осторонь, коли бачив людський біль, несправедливість чи проблему, яку потрібно було вирішувати. Не чекав, що це зробить хтось інший. Шукав людей, можливості й ресурси, переконував, об’єднував, стукав у двері кабінетів, знову й знову повертався до тих, від кого залежали важливі для країни рішення.
Ще задовго до сьогоднішніх випробувань Валерій присвятив себе благодійності. Він очолював один із перших в Україні благодійних фондів «Древляни», був серед засновників міжнародного благодійного фонду. Допомога для нього ніколи не була формальністю чи красивим словом. За нею завжди стояли конкретні люди й конкретні справи: підтримка хворих, людей без дому, дитячих закладів, лікарень, реабілітаційних команд, дітей з інвалідністю, дітей, які втратили батьків, родин зниклих безвісти, внутрішньо переміщених осіб і тих, чиї домівки забрала війна.
З початком повномасштабного вторгнення його життя стало ще більш напруженим. Валерій майже безперервно був у русі — в Україні та далеко за її межами. Він шукав можливості підтримати державу, українських військових і цивільних, знаходив партнерів та інвесторів, здатних долучитися до відбудови країни, працював над тим, щоб до України приходили ресурси, технології та рішення, такі необхідні для її майбутнього.
Особливе місце у його діяльності займали інновації. Валерій щиро вірив у талант українців, шукав винахідників і розробки, які могли б зберегти життя військових і мирних людей, зменшити втрати, посилити нашу обороноздатність. І не лише вірив — знаходив, підтримував, просував, намагався донести ці ідеї до тих, хто міг ухвалити рішення.
Він умів дивитися далеко вперед. Розумів, що сила України — не лише в незламності на полі бою, а й у людях, культурі, історичній пам’яті, правді про нашу державу у світі. Саме тому підтримував поширення української культури за кордоном, утвердження правди про Україну, її гідність і самобутність.
Коли Валерій став ротарійцем, він дуже органічно увійшов до спільноти людей, для яких служіння іншим є способом життя. Але водночас і сам збагатив нашу спільноту. Він приносив у ротарійські проєкти свої ідеї, досвід, коло знайомств, невичерпну енергію та рідкісний талант об’єднувати людей навколо доброї справи. Поруч із ним здавалося, що навіть найскладніші задуми можуть стати реальністю.
Він болісно переживав, коли важливі для України справи не знаходили належної підтримки чи розуміння. Бо щиро любив свою країну. Бо знав, скільки ще можна і потрібно зробити. Але, попри труднощі, ніколи не втрачав віри й не зупинявся.
Кажуть, людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. Але є ще одна правда — людина живе у його справах, які продовжують інші.
Валерій залишив після себе саме таку спадщину. Вона — у людях, яким він допоміг. У започаткованих проєктах. У підтриманих ініціативах. У врятованих можливостях. У його незмінній вірі в Україну, її людей та її майбутнє.
Ми щиро вдячні за честь знати його, працювати поруч і вчитися в нього. Найкраще, що ми можемо зробити сьогодні, — продовжувати справу служіння людям і Україні, якій він залишався вірним упродовж усього свого життя.
Дякуємо Тобі, Валерію, за Твоє велике серце, мудрість, мужність, небайдужість і приклад справжнього служіння.
Світла і вічна пам’ять.