Ukrainian Entomological Society - Українське ентомологічне товариство

31/07/2026

(Сама стаття не дуже нова, але корисно це знати)
Захист стабільних біологічних номенклатурних систем забезпечує універсальну комунікацію: Колективне міжнародне звернення
(Protecting stable biological nomenclatural systems enables universal communication: A collective international appeal. Jiménez-Mejías et al. (2024). BioScience 74(7):467-472.
(дайджест)

Контекст і мета статті

Останнім часом у світі з'явилася хвиля публікацій, які закликають до «справедливішої», інклюзивної номенклатури — зокрема пропозиції масового перегляду й заміни «недоречних» наукових назв (епонімів на честь одіозних постатей, слів, які у певних мовах чи культурах сприймаються як образливі, тощо). Визнаючи, що такі заклики походять від щирих і глибоких почуттів, автори цієї вдповіді стверджують, що реалізація подібних масових ревізій здатна незворотно підірвати саму основу біологічної комунікації, — а через неї й усі науки, що спираються на таксономію.
Ця стаття — не технічна відповідь (такі вже існують у літературі), а формулювання чотирьох засадничих, над-наукових основ, на яких тримаються сучасні кодекси номенклатури:
універсальність, стабільність, нейтральність і транскультурність. На думку авторів, суб'єктивні, політично мотивовані пропозиції не повинні мати пріоритету над цими засадами.

1. Універсальність

Номенклатурні системи (зоологічний, ботанічний, прокаріотний кодекси) існують понад 250 років саме тому, що дають кожному виду єдине, універсальне двослівне ім'я, зрозуміле науковцям попри мовні кордони — на відміну від численних неспівпадаючих вернакулярних (народних) назв. Принцип пріоритету (старіша наукова назва має перевагу) — конвенція, застосовна лише в межах регульованої наукової номенклатури; спроби поширити «пріоритет» на народні назви (мовляв, вони виникли раніше за наукові) створюють нерозв'язну проблему: яку з багатьох конкуруючих народних назв (і якою мовою) обрати за «первинну»? Жодна жива мова не має об'єктивної переваги перед іншою. Автори критикують нещодавній випадок з новим видом зеленої анаконди, де пріоритет був некоректно відданий місцевій назві на шкоду вже наявним науковим варіантам, що поставило під сумнів чинність нової назви. При цьому кодекси й так дозволяють використовувати слова з будь-яких мов (наведено приклади назв норвезького, кечуанського, маорійського, африканерського, російського походження) — тож твердження про «мовну дискримінацію» в самій системі є необґрунтованим.

2. Стабільність

Стабільність забезпечує комунікацію між поколіннями науковців. Автори вказують на парадокс: ті, хто засуджує минулі назви за сьогоднішніми стандартами, самі ризикують бути засудженими майбутніми поколіннями за власними — новими — критеріями, що веде до нескінченного циклу ревізій. Кодекси й так мають механізми точкового вирішення конфліктів (консервовані типи в ICN, реверсія пріоритету в ICZN) — точні, а не масові процедури.

3. Нейтральність

Для більшості людей наукові назви — це просто ідентифікатори, часто похідні від латини чи давньогрецької, тобто «мертвих» мов, позбавлені емоційного навантаження навіть для носіїв мов романської групи. Автори наводять приклади назв, які є фактично помилковими за змістом, але залишаються чинними (наприклад, вид, «прив'язаний» до географічної назви помилково) — це показує, що назви функціонують як ярлики, а не як смислові твердження. Випадки справжньої «образливості» — рідкість і зазвичай виникають через деконтекстуалізацію (наприклад, латинське niger — «чорний колір» — не є расистським у своєму первісному значенні; епітет ma**ca походить від імені німфи і не пов'язаний з іспанським лайливим словом). Епоніми на честь людей рідко «читаються» широкою публікою як присвяти (приклад: Magnolia асоціюють із «великим», а не з ім'ям ботаніка Маньоля). Автори також згадують «попкультурні» назви (рід папороті Gaga, муха Scaptia beyonceae, осока Carex leviosa — назва-алюзія на заклинання з «Гаррі Поттера») як приклад того, що яскравий смисловий заряд назви з часом розчиняється, коли постаті й реалії, на які вона посилається, забуваються. Висновок авторів: нейтральність — це правило, а образливість — виняток, тож масовий перегляд неминуче дасть багато «фальшивих спрацьвувань».

4. Транскультурність

Біорозмаїття та номенклатура, що його описує, — це загальнолюдська спадщина, яка має стояти над локальними культурними чи політичними інтересами окремих регіонів (наприклад, англомовного світу). Дотримання принципу пріоритету — єдиний справедливий спосіб уникнути національних чи «шовіністичних» тенденцій у біологічній науці.
Висновки авторів
Проблеми колоніальної, расистської, кастової, сексистської спадщини реальні й потребують вирішення в суспільстві загалом, але не через масову ревізію наукових назв.
Допустимі й бажані практики на майбутнє: свідоме залучення культурних відсилань і місцевої термінології в нові назви; консультації з фахівцями при виборі назв, щоб уникати образливих чи неточних асоціацій; присвяти місцевим дослідникам і носіям традиційних знань; публікація й пропагування вернакулярних назв поряд із науковими (бажано в місцевій писемності). Наведено приклади «хороших практик»: мураха Pheidole klaman (на честь естетики народу акан), динозавр Yi qi («дивне крило» — з китайської), будяк Cirsium tukuhnikivatzicum (присвята корінним народам Північної Америки).

Перегляд уже наявних назв може розглядатися лише як виняток, у чітко визначених випадках (наприклад, явне порушення прав людини), і завжди — через формальні процедури відповідних номенклатурних органів, а не «оптом».
Кожна нова заміна назви збільшує кількість синонімів і «шум» у номенклатурі, ускладнюючи простежування таксонів у літературі; стара назва при цьому все одно залишається в списках синонімів — тобто повністю «стерти» її неможливо.

Масштабний перегляд назв відібрав би обмежені кадрові й фінансові ресурси таксономії саме тоді, коли вона й так недофінансована, — і найбільше постраждали би дослідники Глобального Півдня, де зосереджена найбагатша біорізноманітність, але найменше ресурсів.

Загальний висновок: збереження універсальності, стабільності, нейтральності й транскультурності номенклатурних систем — конче необхідна умова для подальшого правильного наукового й практичного (юридичного, технічного) розуміння живої природи.

26/07/2026

Мене попросили поділитися старими есейками

Життя без етилацетату ВАЛЕРІЙ КОРНЄЄВ·18 ЛИПНЯ 2017 Р. 333 Reads Козак Мамай без коня, кобзи та люльки. Ентомолог без сачка, морилки та ексгаустера. Ще рік тому я й уявити б ....

07/07/2026

**Чи можна "вкрасти" новий вид, який ще ніхто не встиг офіційно описати?**

Виявляється, теоретично — так. І це не міська легенда таксономістів, а реальна особливість Міжнародного кодексу зоологічної номенклатури: новий вид можна формально описати виключно за якісним зображенням, без фізичного екземпляра в руках. Кодекс навіть прямо допускає, що типовий екземпляр може бути втрачений чи взагалі ніколи не існувати як "постійний" зразок — головне, щоб вид можна було впізнати за описом чи фото.

А тепер уявіть мільйони фотографій тварин на платформах на кшталт iNaturalist — серед них точно є недоописані види, іноді навіть із чіткими діагностичними деталями. Питання, яке щойно жваво обговорювали в чаті мережі Taxacom: чи міг би хтось (умовно назвемо "клептотаксономістом") просто взяти чужі фото, придумати правдоподібну назву й опис — і опублікувати це під власним авторством, ніколи не бачивши живої тварини?

А чи міг би цю "брудну роботу" виконати штучний інтелект — самостійно сканувати інтернет у пошуках потенційно нових видів, генерувати назву, опис і навіть чернетку наукової статті?

Думки розділилися. Дехто вважає це радше теоретичною загрозою: описи за фото вже траплялись, але залишаються дуже непопулярними в спільноті, а сумнівні публікації швидко "накривають" ревізіями й синонімізацією. Інші наголошують, що для деяких малих, вузькоспеціалізованих груп тварин (де мало фахівців, які зможуть оперативно відреагувати) ризик цілком реальний — і дехто вже свідомо не викладає в мережу детальні фото геніталій нових видів саме з обережності.

А щодо ШІ — тут думка учасників дискусії була доволі однозначною: технічно це вже можливо вже сьогодні, але авторство наукового опису виду має залишатися за людиною. Кодекс поки що не має механізму "визнати" автоматизовану систему автором — і, схоже, це й на краще.

Хочете детальнішу версію з поясненням правових нюансів Кодексу? Пишіть в коментарях 🦋

04/07/2026

🌾 Нові види мух-осетниць з Марокко: як виглядає "жива" таксономія
Валерій Корнєєв (президент Українського ентомологічного товариства) разом з колегами з Марокко, Німеччини та України щойно опублікував у Zootaxa велике дослідження роду Chaetostomella (родина Tephritidae — мухи-осетниці), личинки яких розвиваються в кошиках суцвіть будяків та інших рослин трибу Cardueae (айстрові).
Про що дослідження
Навіть світова фауна цього невеликого роду (близько 20 видів) досі була вивчена лише побіжно: молекулярних даних майже не існувало — у GenBank і BOLD до цієї роботи налічувалося лише два генетичні штрихкоди для всього роду. А марокканська фауна Chaetostomella не була вивчена взагалі — жодного виду звідти раніше не описували.
Щоб зрозуміти, чи заслуговують марокканські популяції статусу окремих видів, авторам довелося вийти далеко за межі самого Марокко: потрібно було оцінити загальний контекст мінливості й діагностичних ознак у межах усієї палеарктичної (і навіть світової) фауни роду. Тому стаття — це не просто опис фауни однієї країни, а фактично ревізія роду Chaetostomella в цілому, з переглядом статусу історичних номінальних видів і побудовою першого молекулярно-філогенетичного дерева групи.
Результати
🔬 У Марокко виявлено три види роду Chaetostomella:

Chaetostomella kitanea sp. nov. — новий вид, названий на честь селища Кітане (батьківщини першого автора статті). Живиться в кошиках артишоку (Cynara scolymus) і Carthamus pectinatus.
Chaetostomella maroccana sp. nov. — новий вид, названий на честь Марокко. Розвивається на Mantisalca salmantica та Ptilostemon rhiphaeus.
Chaetostomella steropea (Rondani, 1870) — вид, відомий раніше лише з Італії, Греції (Крит) і Мальти, тепер уперше зафіксований у Північній Африці! Живиться на Chamaeleon gummifer — рослині, відомій своєю високою токсичністю (містить глікозиди атрактилозид і карбоксіатрактилозид, які щороку спричиняють важкі, часом смертельні отруєння людей і худоби в Середземномор'ї).

Філогенія: молода й дуже "жива" група
Побудована філогенетична реконструкція (за геном COI, 657 нуклеотидів) показала цікаву картину: C. steropea виявилася найдавнішою, базальною лінією роду — вона відокремилася від решти видів дуже давно (генетична дистанція ~6%, що приблизно у 33 рази перевищує типову внутрішньовидову мінливість). А от два нових марокканських види, kitanea та maroccana, генетично дуже близькі до європейського C. cylindrica (усього 0,3–1,3% розбіжності) — це ознака нещодавнього, "гарячого" видоутворення. Попри мізерну генетичну різницю, обидва види мають стабільні, чіткі морфологічні відмінності (насамперед — форма і довжина яйцеклада) і географічну ізоляцію, тому цілком заслуговують статусу окремих видів.
Саме тому знадобився широкий порівняльний контекст: лише порівнявши марокканські популяції з усією відомою мінливістю європейської та азійської фауни, автори змогли впевнено відрізнити "справжні" нові види від звичайних форм мінливості в межах уже відомого C. cylindrica.
Додатковий бонус
Автори також переглянули статус Tephritis algira Macquart, 1843 — визнали цю стару, погано збережену (запліснявілу!) типову серію nomen dubium — назвою сумнівного статусу, яку неможливо однозначно застосувати до жодного відомого виду.
📄 El Harym, Y., Troshyn, A.M., Schreiber, R. & Korneyev, V.A. 2026. The thistle flies of the genus Chaetostomella (Diptera: Tephritidae: Terelliini) from Morocco, with a reference to European and Asian fauna. Zootaxa, 5845(1): 052–086.

The genus Chaetostomella Hendel, 1927 (Diptera: Tephritidae) in the fauna of Morocco is reviewed based on integrative morphological and molecular analyses. Phylogenetic reconstruction using a 657 COI barcoding sequences strongly supports the monophyly of the genus and resolves Chaetostomella sterope...

04/07/2026

Скільки насправді видів комах на Землі? Нове дослідження каже: 14–20 мільйонів, а не 6

Понад 40 років ентомологи намагаються оцінити загальну кількість видів комах на планеті. Найпоширеніша, "консенсусна" цифра — близько 6 мільйонів. Але дослідження, щойно опубліковане в PNAS Робертом Колвеллом з командою, стверджує: ця оцінка занижена щонайменше втричі.
Звідки дані
Основа дослідження — велетенський масив зразків із заповідника Área de Conservación Guanacaste (ACG) у Коста-Риці, регіону з надзвичайно різноманітними екосистемами: від сухого рівнинного лісу через хмарний ліс до дощового тропічного лісу. Дані зібрано з трьох джерел:

15 "основних" пасток Малеза, що безперервно пропрацювали загалом 69 пасткороків. Усі впіймані комахи — понад 1,6 мільйона екземплярів — були ДНК-штрихкодовані, отримавши 53 945 унікальних "видів" (точніше, BIN — Barcode Index Number, індексних номерів штрихкоду, які використовують як наближення до виду).
15 "периферійних" пасток, розташованих по всій території заповідника, — з них відбирали лише представників родини Braconidae.
11 373 екземпляри, виведені зі шкідників-гусениць (метеликів), зібраних командою паратаксономістів за понад 40 років польових робіт.

Ключовий трюк: підродина Microgastrinae як "індикатор" недооблуку
Головна проблема будь-якого обліку видів — недооблік: скільки б зразків не зібрали, завжди залишаються рідкісні, ще не виявлені види. Щоб оцінити масштаб цієї проблеми, дослідники зосередилися на підродині Microgastrinae — надзвичайно різноманітній групі паразитичних їздців родини Braconidae.
Порівнявши, скільки видів мікрогастрин вдалося виявити лише основними пастками (388 видів), з набагато повнішою оцінкою їхньої справжньої чисельності — отриманою статистичним методом Chao (Nhat-1, який враховує ще не виявлені види на основі частоти рідкісних знахідок) із об'єднаних трьох джерел даних (2394 види з 95% довірчим інтервалом [2221; 2604]) — дослідники вирахували "коефіцієнт недооблуку": UR = 388/2394 ≈ 0,162.
Тобто основні пастки виявляють лише близько 16% справжньої видової різноманітності мікрогастрин у регіоні.
Масштабування на всіх комах ACG, а потім — на всю Землю
Припустивши, що такий самий рівень недооблуку стосується всіх комах (не лише мікрогастрин), дослідники скоригували спостережену кількість видів комах ACG (53 945) на цей коефіцієнт і отримали оцінку справжньої видової багатства регіону — близько 333 000 видів комах.
Далі — другий крок масштабування, вже до рівня всієї планети. Автори використали співвідношення між кількістю видів дерев у ACG (1200–1500, за оцінкою ботаніка Нельсона Замори) і глобальною кількістю видів дерев (за різними оцінками — від 60 до 89 тисяч). Дерева обрали як референтну групу, оскільки вони, як і комахи, охоплюють широкий спектр екологічних ролей і поширені по всій суходільній частині планети — на відміну від метеликів, бабок чи птахів, чиї ареали зазвичай значно ширші за типовий ареал тропічної комахи.
Результат
Залежно від обраної референтної групи для масштабування (дерева, амфібії, ссавці чи сатурнії — родина великих нічних метеликів), оцінки глобальної видової багатства комах коливаються від 14,2 до 20,3 мільйона видів, у середньому — 17,3 мільйона. Автори віддають перевагу оцінці на основі дерев — 20,3 мільйона видів — як консервативному нижньому порогу.
Цікаво, що це узгоджується з попередньою "викидною" оцінкою Лі та Вінса (21 мільйон), отриманою зовсім іншим методом — це підсилює довіру до висновку.
Чому це важливо
Автори наголошують: майже всі припущення, закладені в методику, радше применшують, ніж перебільшують оцінку. Наприклад, пастки Малеза розміщувалися виключно на рівні землі — а дослідження в інших тропічних лісах показують, що 30–50% видів двокрилих трапляються виключно в кронах дерев. Тож справжнє число, найімовірніше, ще вище.
Це дослідження — ще одне нагадування, що переважна більшість видів комах на Землі досі не описана й не має наукової назви. А довгострокові дані з пасток Малеза — один із небагатьох інструментів, які дозволяють відстежувати динаміку тропічних комах в умовах кліматичних змін і втрати оселищ.
📄 Colwell, R.K., Guzman, L.M., Steinke, D., Chao, A., Janzen, D.H., Hallwachs, W., Baker, A., Fernández-Triana, J.L., Hebert, P.D.N., Joyce, F., Puschendorf, R., Quicke, D.L.J., Rougerie, R., Smith, M.A., Zamora, N. & Sharkey, M.J. 2026. Constructing a lower-bound estimate of the global number of insect species on a hyperdiverse empirical foundation. PNAS, 123(27): e2524283123.

Estimating the number of insect species on Earth is a daunting challenge. The current consensus estimate—about six million species—is likely far to...

30/03/2026

https://www.theguardian.com/film/2026/mar/27/rena-effendi-searching-for-satyrus-butterfly-armenia-azerbaijan?CMP=share_btn_url

У пошуках Сатира: фільм Рени Еффенді про метелика, таємниці та її невловимого батька

**Фільм Рени Еффенді «Searching for Satyrus» («У пошуках Сатира») розпочався як квест із метою знайти рідкісну комаху, що носить її прізвище. Та невдовзі він перетворився на розрахунок із секретами, брехнею та загадковим життям її свавільного батька.**

**Патрік Баркхем**
П’ятниця, 27 березня 2026 року

Високо в Кавказьких горах фотожурналістка Рена Еффенді шукає метелика, названого на честь батька, якого вона майже не знала. Тут скелясто, похмуро, красиво — і неможливо щось знайти. Трава випалена до жовтизни дедалі лютішим літнім сонцем, корм метелика з’їли вівці, і, якщо він взагалі існує, *Satyrus effendi* зазвичай літає лише поодинці на квадратний кілометр скель, осипів та схилів.

Полювання на метелика — незвична тема для документального кіно, що претендує на нагороди, але «Searching for Satyrus» — це захопливий пошук, який відкриває західному глядачеві маловідому частину світу, водночас розглядаючи питання війни, націоналізму, глобального потепління та вимирання видів. Зрештою, пошуки батькового метелика стають для Еффенді зворушливим розрахунком із сімейними таємницями та життям її непередбачуваного батька.

«*Satyrus effendi* — меланхолійний, похмурий метелик», — попереджає її колега-мисливець, лепідоптеролог Дмитрій В. Моргун, один із лічених людей на планеті, які бачили це невловиме, ефемерне створіння, що перебуває під загрозою зникнення. Метелик є ідеальною метафорою для батька Рени, Рустама Еффенді — блискучого азербайджанського ентомолога, який був легковажною та примхливою постаттю в її дитинстві.

«Невиправний» бабій і шанувальник вина — за словами однієї зі зведених сестер Рени — Рустам рідко бував удома. Він підтримував стосунки паралельно, зрештою розлучився з матір’ю Рени й помер, коли дівчинці було 14 років. Вона пам’ятає лише жінок, що зібралися біля його труни: трьох із чотирьох його дружин, зведену сестру та ще кількох жінок, яких вона не знала. Того ж часу розпався Радянський Союз, а рідна країна Еффенді, Азербайджан, вступила у війну з Вірменією. Хоча Дональд Трамп приписав собі заслугу в укладенні попередньої мирної угоди, цей конфлікт досі не вичерпаний. Дорослішаючи, Рена витісняла спогади про складного батька, аж поки у 2017 році імпульсивно не ввела його ім’я в пошуковику.

Читаючи сторінку у Вікіпедії російською мовою, вона дізналася, що на його честь названо метелика. *Satyrus effendi* перебував під критичною загрозою зникнення і літав лише у високогірному прикордонні між Азербайджаном та Вірменією. «Я подумала: яка історія — цей метелик мав бути саме там і ніде інше. І він носить ім’я мого батька, і він носить моє прізвище», — каже вона зараз під час відеодзвінка зі свого дому в Стамбулі.

Коли чергова фаза нескінченної війни дозволила Азербайджану повернути ці прикордонні території, для Еффенді стало можливим повторити шлях батька — від столиці країни, Баку, до гір, де він знайшов того самого метелика.

Фільм розгортається так само як і пошуки Рени. Вона починає з недофінансованого Інституту зоології, де виявляє, що рідкісні метелики, яких її батько ретельно збирав протягом десятиліть досліджень та пригод, руйнуються — буквально перетворюються на пил.

У радянські часи для її батька пересування було вільним, але для Еффенді це складніше. Зрештою вона отримує спеціальний дозвіл на в’їзд до Вірменії. «Приблизно після години допитів і здивованих запитань поліцейського: "Що ви тут робите?" — відповідь "Я тут, щоб полювати на цей рідкісний вид метелика" звучала як ідеальна шпигунська легенда. Але мене впустили», — розповідає вона.

Її пошуки метелика коріняться у прагненні дізнатися, ким насправді був її батько. Її спогади про нього — це фрагменти: він з’являвся вдома, а потім знову зникав у експедиціях. «Він мав майже примарну присутність у моєму житті», — каже вона. «Я знаходила банки з комахами всередині та його негативи у шафі — залишки його життя по всьому дому. Однією з причин занурення в цей фільм було те, що він мав повноцінне життя поза нашою домівкою. І я хотіла змалювати його образ яскравішими фарбами, але не могла знайти цих фарб у власній пам’яті».

Коли вона стала фотожурналісткою, то помітила паралелі між своєю кар’єрою та його. «Є полювання, самотність цього процесу, блукання та очікування, поки не настане момент, а потім треба діяти швидко — сачком або камерою. Це майже ідентично. Кожен метелик має свою історію; кожна фотографія має свою історію. Він зібрав тисячі метеликів; у мене в архіві тисячі знімків. Пришпилити метелика — це як зафіксувати момент. Навіть ті крихітні етикетки, які він писав [під приколотими метеликами], я сприймаю як підписи до своїх фотографій».

Під час візиту до Вірменії найкращою знахідкою Еффенді стає старий друг батька, лепідоптеролог Павлік Казарян, етнічний вірменин, уродженець Баку, який під час конфлікту став біженцем і переїхав до Вірменії. Вони вирушають у гори на полювання, озброєні сачком, який, як виявилося, зроблений за дизайном Рустама на основі жіночого бюстгальтера. Рустам «помножив красу», маючи трьох доньок, каже Казарян. Але Рену називали «маленькою невидимою дівчинкою Еффенді, наче метелик», бо, за словами Казаряна, його наставник ніколи про неї не згадував. «Він був мені як батько, хороший батько», — каже він Рені.

Чому він не був таким батьком для неї? Чому вона була «невидимою»? Пошуки метелика перетворюються на пошуки сімейних таємниць, і Еффенді розривається між ролями героїні та журналістки. Історія стає багатшою для глядача, але болючішою для неї. Одна зі зведених сестер показує листи, які Рустам писав її матері. Читати їх було важко, каже Еффенді, бо її власна мати ніколи не отримувала таких листів, і в них «моя присутність стерта з його життя». Але листи були чудовими, романтичними описами його пригод: альпійські луки, водоспади та «маки розміром із чашку чаю».

«Я вперше почула його голос. Це було наче на секунду зазирнути в його думки», — каже Еффенді. «І я жадала цього спілкування».

Розшукуючи інших друзів та родичів, вона дізнається, що її батько мав два паспорти — натяк на те, що це дозволяло йому жити на дві родини. Але Еффенді сумнівається, що життя з двома паспортами було можливим у радянській Росії. «Як і той метелик, який є міфологічним, і люди відмовляються вірити в його існування, бо він літає над зоною війни, життя мого батька теж було міфологічним», — каже вона.

Коли запитань про стосунки батьків стає дедалі більше, вона повертається до матері, яка завжди «дуже ухильно» відповідала на питання про дитинство Рени. У вражаючій сцені ми бачимо, як Еффенді балансує між ролями журналістки та доньки. У фільмі вона каже, що має право на правду. Сьогодні ж вона додає: «Саме сила камери дійсно допомогла цьому. Коли ти ставиш когось під приціл об’єктива, це змушує людину відчувати відповідальність за правду. Динаміка змінюється. Це вже не було "я — донька, а вона — мати". Це було швидше "я — розслідувач, а вона — мій об’єкт". Це майже жорстоко, але камера саме так і діє. Зрештою, їй довелося відкритися». Одкровення матері перевертає уявлення Еффенді про її дитинство з ніг на голову.

Фільм також розповідає потужні історії про глобальне потепління та вимирання, а також про війну та кордони. Намагаючись знайти *Satyrus effendi*, вона дізнається, що спекотне літо змушує пастухів виганяти овець вище в гори у пошуках зеленої трави, де тварини з’їдають високогірні рослини, якими харчуються гусениці метелика.

Еффенді продовжила зйомки ще на рік, щоб не припиняти пошуки. «Я стала одержимою ідеєю знайти його», — каже вона. «Він мені снився». Вона та Моргун п’ять днів жили в наметі на великій висоті, борючись із дощем та вітром. Проте, попри всі труднощі, полювання на метелика дає надію, що вірмени та азербайджанці зможуть знайти мир поряд один з одним. «Він літає понад усім», — каже Моргун. «Для нього немає кордонів, немає воєн, нічого. Тільки його гори».

Rena Effendi’s film Searching for Satyrus began with a quest for the endangered insect that bears her family name. Before long, she was reckoning with secrets, lies and the mysterious life of her wayward dad

21/03/2026

Колеги-ентомологи!
Важке поранення під час виконання бойового завдання отримав наш колега Олександр Володимирович Мартинов https://museumkiev.org/zoo/martynov.html
Нижче інформація від його рідного брата про збір на допомогу.

На лікування Мартинова Олександра

У нашій родині зараз сталося велике горе. Мій брат, Мартинов Олександр, старший лейтенант інженерно-саперної роти, отримав тяжке поранення 20.03.26 під час виконання службових обов’язків у Сумській області — відбулася детонація снаряда в руках. Будь- яка допомога буде неймовірно важлива для нас.
Будемо вдячні за максимальний РЕПОСТ та розголос.

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/726FqmfFV6

💳Номер картки банку
4874 1000 2627 7304

04/03/2026

# # Ендофітні «охоронці»: як ентомопатогенні гриби всередині рослин допомагають боротися зі шкідниками

Ендофітні ентомопатогенні гриби здатні підтримувати здоров'я рослин у кілька способів. Їхні метаболіти та активовані системні захисні реакції самої рослини працюють разом, зміцнюючи стійкість до комах та хвороб. Крім того, леткі сполуки, що виділяються рослиною, можуть залучати природних ворогів фітофагів, забезпечуючи опосередкований рівень пригнічення шкідників. Колонізація грибами також покращує доступ рослини до ключових поживних речовин, зокрема заліза, фосфору, азоту та кальцію, що сприяє загальному росту та життєздатності. (Рисунок створено за допомогою BioRender.com, вперше опубліковано у Panwar and Szczepaniec 2024, Pest Management Science, CC BY-NC-ND 4.0)

втори: Неха Панвар, Кейді Брітт та Адріанна Щепанець

Ентомопатогени — це корисні мікроорганізми, здатні інфікувати та знищувати комах. Різні ентомопатогенні гриби, такі як *Beauveria bassiana* або *Metarhizium* spp., широко використовуються аграріями як засоби біологічного контролю: штами цих грибів входять до складу інсектицидних препаратів для обприскування, які можна застосовувати в контрольованих умовах (теплицях чи розсадниках) або у відкритому ґрунті для боротьби зі шкідниками.

Коли такий фунгіцидний інсектицид потрапляє на культуру, спори осідають на комах-шкідниках і проростають на їхньому екзоскелеті (твердій зовнішній оболонці тіла). Звідти гриб поступово проникає всередину і зрештою вбиває комаху; цей процес зазвичай триває від одного до двох тижнів. Ентомопатогенні гриби також можуть потрапляти на рослини зі спорами, що розносяться вітром чи дощем, транспортуватися комахами чи іншими тваринами, а в деяких випадках — міститися всередині насіння, що забезпечує передачу корисних грибів від материнських рослин наступному поколінню.

Найцікавіше в цій історії те, що ці організми не просто існують на поверхні рослин після обприскування. Деякі види цих грибів трапляються в природі й можуть жити всередині рослин як ендофіти — по суті, «дружні» мікроби, що населяють рослинні тканини, не завдаючи рослині видимої шкоди. Більшість ендофітів є корисними або нейтральними, хоча деякі з них можуть ставати патогенними за певних умов. Ці ендофітні штами зазвичай походять із навколишньої екосистеми, особливо з ґрунту та ризосфери, де гриби зберігаються і звідки можуть потрапляти в рослини через кореневу систему. Вони відомі як **ендофітні ентомопатогенні гриби (ЕЕПГ)**. У липні 2024 року ми опублікували огляд у журналі *Pest Management Science*, де детально описали сучасні дослідження використання ЕЕПГ у біологічному контролі комах-шкідників.

# # # Робота зсередини

ЕЕПГ можна уявити як «агентів під прикриттям», вбудованих у структуру рослини: вони захищають її від шкідників, стимулюють ріст, підвищують стресостійкість і навіть допомагають залучати природних ворогів комах. Опинившись усередині, ЕЕПГ можуть коригувати фізіологію рослини, змінюючи баланс фітогормонів для зміцнення кореневої системи, що ще більше покращує поглинання води та поживних речовин. У стресові періоди ендофітні гриби допомагають рослинам справлятися з навантаженням, підвищуючи толерантність і виробляючи захисні сполуки, пов'язані зі стресом.

Ендофітні ентомопатогенні гриби можуть впливати на фітофагів як прямо, так і опосередковано (Рис. 1). **Прямий вплив** полягає в тому, що ЕЕПГ зберігають здатність діяти як патогени комах, навіть коли вони закріпилися в рослинних тканинах. Вони можуть значно знизити чисельність шкідників, їхню загальну пристосованість та обсяг пошкоджень рослини. Комахи, що живляться на рослинах, колонізованих ЕЕПГ, часто демонструють нижчу виживаність, сповільнений розвиток, меншу вагу тіла та знижену плодючість. **Опосередковано** ЕЕПГ змінюють фізіологію самої рослини. Колонізація може посилити природні захисні механізми рослини ще до того, як вона «відчує» напад шкідника. Нарешті, гриби впливають на те, як рослини взаємодіють з іншими рослинами, фітофагами та навіть корисними комахами, змінюючи склад запахів, що мають приваблювати хижаків. Коротше кажучи, ЕЕПГ слугують живими грибними «охоронцями» всередині рослин.

Ці гриби багатофункціональні: один і той самий штам може пригнічувати шкідників, знижувати тяжкість деяких хвороб рослин, покращувати засвоєння поживних речовин і підвищувати стійкість до абіотичного стресу. Оскільки ЕЕПГ живуть у тканинах, вони забезпечують системний захист, який не обмежується лише поверхневим нанесенням інсектициду чи певним часовим вікном обробки. Це чудовий варіант для низькозатратних та органічних систем рослинництва, де вибір синтетичних інсектицидів обмежений.

Звісно, не все завжди йде гладко. Ефективність ЕЕПГ у реальних польових умовах може бути нестабільною. Успішна колонізація залежить від конкретної комбінації гриба та рослини, методу інокуляції (обробка насіння, проливання ґрунту або обприскування листя) та умов довкілля, таких як температура та вологість. Оскільки ці гриби змінюють хімічний склад рослини, вони також можуть впливати на поведінку корисних комах, іноді небажаним чином, тому їхня сумісність з іншими методами біоконтролю не завжди гарантована.

# # # Боротьба зі стебловою мухою на кіноа

Низькозатратні та органічні культури часто отримують найбільшу вигоду від засобів ендофітного біоконтролю, і кіноа є яскравим прикладом того, як ці гриби можуть допомогти в боротьбі зі шкідниками, що важко піддаються контролю. Кіноа вирощують у Колорадо з початку 1980-х років, і до 2021 року площа посівів у штаті досягла приблизно 3000 акрів. Це зростання тривало, аж поки стеблова муха не стала головною перешкодою для вирощування цієї культури.

Личинки *Amauromyza karli* (родина Agromyzidae) живляться всередині стебел кіноа, де вони надійно захищені від інсектицидів. Станом на 2025 рік площі під кіноа різко скоротилися через нищівний вплив *A. karli*. Оскільки ендофітні гриби можуть оселятися в стеблах — саме в тих тканинах, які атакує шкідник, — личинки мухи (теоретично) можуть бути вразливими до ЕЕПГ. Наші попередні експерименти з *B. bassiana* показали багатообіцяючі результати, але нам усе ще потрібна польова перевірка. Будь-яке зниження чисельності *A. karli* буде перемогою на шляху до збереження життєздатності виробництва кіноа в цьому регіоні.

Паралельно ми досліджували, чи можуть грибні спільноти ризосфери (ґрунту) на полях кіноа пояснити, чому спалахи *A. karli* на одних полях гірші, ніж на інших. Наразі ми бачимо чітку закономірність: на полях з вищим тиском шкідника зазвичай переважають гриби, асоційовані зі стресом або хворобами рослин, тоді як поля з низьким рівнем ураження були збагачені грибами, що вважаються корисними. Ці закономірності вказують на практичні можливості застосування, такі як сприяння розвитку корисних грибів, включаючи перспективні штами ЕЕПГ. Покращуючи здоров'я ґрунту за допомогою органічних добавок та інтеркропінгу (змішаних посівів), можна стимулювати збереження корисних грибів у рослинах кіноа та навколо них. З часом підтримка цих мікробних союзників потенційно може знизити тиск *A. karli* та сприяти сталому виробництву кіноа.

# # # Корисний інструмент для програм інтегрованого захисту рослин (ІЗР)

ЕЕПГ мають великий потенціал як помічники в нашій роботі з контролю шкідників. Удосконалення підбору штамів, методів інокуляції та поглиблення розуміння того, як ці гриби взаємодіють із рослинами, шкідниками та природними ворогами, допоможе закріпити ЕЕПГ як надійні інструменти в програмах інтегрованого захисту рослин.

Ці гриби — це більше, ніж просто заміна обприскуванню інсектицидами; їх слід розглядати як партнерів, що живуть усередині рослин, пропонуючи системний захист та безліч інших переваг.

Для виробників кіноа в Колорадо, які борються з *A. karli*, ці грибні «охоронці» можуть стати найкращим захистом. Слідкуйте за новинами, поки ми дізнаємося більше з наших польових експериментів і шукаємо способи перетворити цю науку на стале рішення для захисту рослин.

Beneficial fungi living inside plants can act as built‑in bodyguards to weaken pests and boost plant defenses, offering a promising option for integrated pest management programs.