28/05/2026
Нещодавно прозвучало цікаве запитання:
що б сьогодні сказали Україні Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Іван Котляревський, Василь Стус, Григорій Сковорода та інші великі українці — у час великої війни за свободу?
І відповідь, мабуть, була б одна — різними словами, але одним серцем.
Тарас Шевченко закликав би не втратити гідність і єдність.
Іван Франко наголосив би, що перемога народжується не лише на фронті, а й у праці, дисципліні та силі національного розуму.
Леся Українка нагадала б, що справжня незламність народжується саме тоді, коли «без надії — сподіваюсь».
Іван Котляревський сказав би, що українці завжди вміли відроджуватись після руїн.
Василь Стус — що народ перемагає доти, доки не втрачає честі.
А Григорій Сковорода нагадав би: імперії руйнуються від жадібності, а народи тримаються любов’ю до свого.
Сьогодні Україна платить надзвичайно високу ціну за право бути собою.
Але саме зараз твориться не лише історія війни — твориться історія українського духу, який століттями намагалися зламати, стерти, заборонити… і не змогли.
Фонд імені Олеся Гончара переконаний:
наша сила — не лише у зброї.
Вона у пам’яті.
У культурі.
У слові.
У людях, які навіть у найтемніші часи залишаються Україною.
І, мабуть, усі великі українці сьогодні сказали б нам одне:
«Україна вистоїть.
Бо її неможливо перемогти, доки вона пам’ятає, хто вона є». 🇺🇦
