Платформа військово-безпекових профспілок України

06/05/2026

Сьогодні, 6 травня, в Україні відзначають День піхоти. Це свято встановлене Указом Президента України від 19 квітня 2019 року з «метою вшанування мужності та героїзму воїнів механізованих, мотопіхотних, гірсько-штурмових військових частин і підрозділів Сухопутних військ Збройних Сил України, виявлених у боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, а також започаткування сучасних військових традицій».

6 травня 1648 року завершилася перша переможна битва Національної визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького на Жовтих Водах. Про звитягу козацької піхоти, гадаю, вам розповідати буде зайвим.

6 травня 1920 року, успішно завершився 6-місячний зимовий рейд української армії тилами білогвардійських і червоноармійських військ. В історичній ретроспективі цей похід має для українського війська символічне значення. Він розпочався 6 грудня (зараз це День Збройних сил України), а завершився 6 травня.

Сучасні піхотинці — це ті, хто не пускає ворога до наших осель. Це ті, хто щодня на полі бою дають тягла ворогу. Українські піхотинці є прикладом стійкості, відваги та незламності духу. Вони зустрічають противника в окопах та на спостережних пунктах, вгризаючись в землю на передніх рубежах.

Ми вшановуємо жертву кожного полеглого піхотинця, що віддав життя за нашу свободу та незалежність Держави. Вічна слава Героям!

Слава Україні!

23/04/2026

Захист прав військовослужбовців напряму пов’язаний з питаннями національної безпеки, вибору військових продовжувати службу (або ж вступати до лав Сил оборони) та збереження мобілізаційного ресурсу. Ми говоримо про це давно, але зараз бачимо, як це на практиці працює у партнерів.

В європейській практиці захист прав працівників у формі беруть на себе військові профспілки, й в низці випадків, за адекватного діалогу з владою та військовим керівництвом, це дає чудовий ефект, де виграють всі: військовослужбовці, цивільне населення й Держава загалом.

На забезпечення національної безпеки у Швеції та Скандинавії загалом військові профспілки впливають значним чином. Звичайно, шведська профспілка офіцерів Officersförbundet, з якою ми товаришуємо, не займається прямим рекрутингом або призовом до війська, але вона активно впливає на політику кадрів, умови служби і привабливість військової кар’єри, що фактично робить її важливим учасником дискусій про набір персоналу.

У Швеції набір і призов до війська здійснює державна структура — Агентство призову та оцінювання для оборони (Totalförsvarets plikt- och prövningsverket). Саме воно викликає молодь на медичні й психологічні тести, проводить відбір, зараховує на базову військову підготовку.

Тут варто зазначати, що після відновлення призову у 2017 році Швеція щороку набирає кілька тисяч призовників, і цей показник планують збільшити до 10 000 осіб на рік до 2030 року.

Військова профспілка Officersförbundet представляє інтереси офіцерів у переговорах із державою, веде переговори про зарплати, умови служби та пенсійні угоди, займається питаннями робочого середовища та професійного розвитку, представляє офіцерський корпус у суспільних дискусіях про роль військових.

Тобто її основна функція — захист і представництво військовослужбовців як працівників держави. Але, окрім того, профспілка впливає на кадрову політику армії. Попри те, що вона не проводить рекрутинг, Officersförbundet активно бере участь у дискусіях про кадрову кризу в армії, зокрема нестачу офіцерів і спеціалістів, утримання військових у службі, реформу кар’єрної системи, баланс між контрактною службою і призовом.

Питання зарплат, соціальних гарантій і умов служби, якими займається профспілка, безпосередньо впливають на те, чи буде армія привабливою як професійна сфера.

Загалом такою є особливість шведської моделі соціального партнерства. Профспілки мають дуже сильну позицію — близько 65-70% працівників у країні є членами профспілок. Вони беруть участь у формуванні політики у своїх секторах, держава зі свого боку консультується з ними щодо необхідних реформ. Тому в сфері оборони профспілка військових є учасником стратегічних дискусій.

У країнах Північної Європи історично сформувалася система, в якій профспілки є одним із ключових учасників державного управління, а не лише інструментом трудових протестів. Профспілки представляють більшість працівників у країні, держава регулярно консультується з ними під час підготовки законів. Багато рішень також ухвалюються через тристоронній діалог: уряд — роботодавці — профспілки (обʼєктивно так воно і задумувалося і мало би працювати і у нас).

Профспілки мають інституційний вплив на державну політику, включно з оборонною сферою — і це саме той досвід, який нам хотілось би впровадити в Україні на засадах добропорядності та взаємодопомоги, а не вирішення питань окремих груп осіб у нереформованій заскарузлій системі.

У багатьох країнах військові юридично відокремлені від системи трудових відносин. У Швеції ж офіцер та контрактний військовий розглядається як працівник державного сектору, який має трудові права, отже вони можуть вступати до профспілок, а профспілки зі свого боку ведуть переговори про оплату праці та впливають на умови служби.

Важливий момент. Скандинавська модель військового захисту базується на принципі тотальної оборони — тобто оборона держави включає військові сили, цивільну оборону, органи влади, бізнес, громадянське суспільство. Це те, до чого Україна прийшла дослідним і надзвичайно болючим шляхом, однак і досі не закріпила це на законодавчому рівні.

У скандинавській системі військові не ізольовані від суспільства, а є його частиною. Тому організації, які представляють військових, також стають частиною оборонного планування.

Після російської агресії проти України країни Північної Європи почали швидко розширювати свої збройні сили. У Швеції відновили призов у 2017 році, значно збільшили оборонний бюджет, почали масштабне розширення армії, а також співпрацю з Україною, як з ключовим партнером, який тримає на собі боротьбу з основним джерелом загрози.

З одного боку це відкрило нові проблеми, повʼязані із нестачею офіцерів, відтоком персоналу, конкуренцією з цивільним ринком праці. Та разом з тим, профспілки стали ключовими партнерами держави у вирішенні кадрових питань.

На рівні Європи подібні організації об’єднує EUROMIL - European Organisation of Military Associations and Trade Unions, що працює за принципом «Soldiers are citizens in uniform» — «Солдати є громадянами у формі». На практиці це означає, що військові повинні мати основні громадянські права, їхні професійні інтереси мають бути представлені, організації військових можуть брати участь у складних суспільних дискусіях. Це видається цілком логічним, адже сучасні реалії досить чітко показують, що саме військові і є тією силою, яка загалом може зберегти Державу та без якої жоден інший сектор економіки просто нездатний працювати у разі військової агресії.

Військові асоціації та профспілки у Європі беруть участь у дебатах про оборонну політику, соціальні гарантії військових, кадрову політику армій, адаптацію до нових загроз. В умовах війни росії проти України країни Європи почали переосмислювати свою оборонну модель. І в цьому процесі особливу роль відіграє досвід України, розширення армій, підвищення привабливості військової служби.

Скандинавський підхід у цьому сенсі показовий: військові профспілки там не конфліктують із державою, а працюють із нею як інституційні партнери у формуванні оборонної політики. Платформа військово-безпекових профспілок України поки що бореться за те, аби хоча б унормувати національне законодавство щодо забезпечення права Захисників і Захисниць України представляти свої права, зокрема і за профспілковою моделлю, а слово «ветеран» зʼявилося у Трудовому кодексі більше ніж один раз.

Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine
Офіс Військового омбудсмана
Офіс Омбудсмана України
Офіс Президента України
Комітет Верховної Ради України з питань інтеграції України до ЄС
Комітет ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів
Комітет Верховної Ради України з прав людини
Цивільно-військове співробітництво Національної гвардії України - СІМІС

Текст: Gala Kavun

22/04/2026

«Наша війна триває в Україні».

17 квітня 2026 року Стокгольм приймав 133-тю Генеральну асамблею EUROMIL - European Organisation of Military Associations and Trade Unions — європейської організації, що об’єднує військові асоціації та профспілки з усього континенту. Захід організував шведський союз офіцерів Officersförbundet, який зібрав представників військових об’єднань із низки країн Європи.

У центрі дискусій були права військових, війна в Європі, безпекові загрози та досвід українського спротиву. На заході не було жодного спікера, який би не акцентував увагу на Україні, на необхідності її підтримки та на тих уроках, які європейські держави вже сьогодні переймають з українського досвіду.

Генеральну асамблею відкрили президент EUROMIL Emmanuel Jacob та голова шведського союзу офіцерів Stefan Morin. Серед ключових спікерів також виступили Верховний головнокомандувач Збройних сил Швеції генерал Michael Claesson, генеральний директор Шведського агентства цивільного захисту та готовності Mikael Frisell, а також керівниця оперативного командування шведських Збройних сил Ewa Skoog Haslum.

Обговорення були присвячені як соціальним питанням служби, так і ширшій трансформації європейської оборони, яка включає адаптацію до нових загроз, інтеграцію в систему НАТО, розвиток концепції тотальної оборони та зміцненню стійкості суспільств.

У багатьох виступах Україна звучала як ключовий практичний орієнтир. Зокрема, генеральний директор шведського агентства цивільної оборони Mikael Frisell наголосив, що досвід України вже безпосередньо впливає на розвиток оборонних систем у Європі. За його словами, війна показала критичну важливість поєднання сильної військової оборони, ефективної цивільної оборони та стійкого суспільства.

«На основі українського досвіду ми зрозуміли, що надзвичайно важливо мати сильну військову оборону, сильну цивільну оборону, стійке суспільство і сильну волю до захисту», — зазначив він.

Платформа військово-безпекових профспілок України представила європейським колегам відео про події в Україні. Очільниця організації Gala Kavun надала своє бачення трансформації сприйняття військових та їхніх прав в Україні та світі. Дякуємо за таку можливість нашим європейським друзям та Правлінню організації EUROMIL.

Ми також мали можливість поспілкуватися з Верховним головнокомандувачем Збройних сил Швеції генералом Michael Claesson та пані Віцеадміралом Ewa Skoog Haslum. Обговорили всебічну підтримку України та подальші кроки для подолання безпекових загроз.

Важливо, що Швеція входить до кола найбільших донорів військової допомоги Україні. Військові північної країни добре розуміють, які загрози постали перед Європою та готові підтримувати Україну стільки, скільки це буде необхідно.

Відтак, Швеція є одним із ключових партнерів України, зокрема у військовій сфері. Загальний обсяг військової допомоги Швеції Україні від початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році становить приблизно 103 млрд шведських крон (близько 9–9,5 млрд євро). Ця сума сформована 21 пакетом військової допомоги, які включають озброєння, боєприпаси, системи ППО, навчання та фінансову підтримку оборонних програм України.

У цьому контексті цілком закономірно, що 133-тя Генеральна асамблея EUROMIL була присвячена не лише питанням соціальних прав військовослужбовців, а й ширшій темі безпеки Європи — війні росії проти України, новим загрозам та необхідності модернізації європейських систем оборони.

І дедалі частіше саме Україна стає тим практичним досвідом, на який орієнтуються європейські країни, будуючи власну систему оборони та цивільної стійкості.

28/02/2026

ВБПО «Київ» направила до Верховної Ради України лист щодо неприйнятності запропонованого проєкту Кодексу про захист державності, незалежності та статус захисників держави (так званого «ветеранського кодексу»).

Військово-безпекова профспілкова організація «Київ», проаналізувавши проєкт Кодексу про захист державності, незалежності та статус захисників держави, реєстраційний номер 14265-1 від 17.12.2025, та узявши участь в громадських обговореннях, дійшла наступних висновків:

1) Сама ідея кодифікувати норми, які здебільшого регулюють «ветеранську соціалку», виглядає у більшій мірі як популістичний непрофесійний крок, ніж логічно зважене державницьке рішення в умовах війни, що мало б ґрунтуватися на конституційних засадах та правовій науці.

2) Спроба викласти запропоновані у проєкті новації у вигляді кодифікованого нормативно-правового акту не вбачається достатньо обґрунтованою. У національній правовій традиції кодекс — це великий систематизований законодавчий акт, що регулює відносини, які складають предмет певної галузі права чи значної її частини, приписи якого підлягають безпосередньому застосуванню. Кодекс є оптимальним варіантом узагальнення і систематизації законодавства за певним напрямом та дієвим засобом ліквідації множинності актів з одного питання. Натомість відносини, які пропонується врегулювати цим проєктом, належать до різних галузей права — соціального забезпечення, трудового, конституційного (державного будівництва), адміністративного тощо — і є різнорідними за своїм характером. Значну частину положень проєкту можна віднести до сфери соціального забезпечення, яке логічно мало б кодифікуватися у Соціальному кодексі України, а не в окремому акті з розмитим предметом правового регулювання.

3) Назва Кодексу про захист державності, незалежності та статус захисників держави не відповідає змісту його норм, оскільки переважна частина положень фактично стосується соціального забезпечення та адміністрування відповідних статусів, а не безпосередньо питань захисту державності чи національної безпеки.

4) Норми запропонованого Кодексу переважно за своєю суттю є бланкетними, що знецінює норми прямої дії як такі та узаконюють посилення дискреційної функції Кабінету Міністрів України. Документ містить надмірну кількість відсильних норм, причому переважно до підзаконних актів, зокрема постанов КМУ, що в принципі не дозволяє сприймати його як повноцінний кодифікований акт прямої дії.

5) Будь-які зауваження щодо системних вад проєкту зводяться до пропозиції надавати правки лише до окремих статей. Водночас порушено саму логіку побудови документа: у його структурі та концепції знехтувано базовими принципами юридичної техніки й теорії права. За таких умов постатейне доопрацювання не здатне виправити фундаментальні помилки, адже проблемою є не лише зміст окремих норм, а сама концепція та архітектоніка документа.

6) Недоцільно створювати або фрагментарно переосмислювати норми, які вже давно існують у системі чинного законодавства, оскільки це порушує цілісність правового регулювання, створює ризик дисбалансу та може призвести до виникнення правових колізій. Наприклад, законотворці намагаються окремо унормувати питання Реєстру ветеранів, хоча Закон України «Про публічні електронні реєстри» та Закон України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» вже комплексно визначають засади створення, ведення, обробки та захисту реєстрових даних. Подібні повторні положення є зайвими та потенційно небезпечними.

7) Запропоновані Кодексом деякі юридичні визначення та формулювання за своїм змістом відрізняються від визначень та формулювань вже діючих законів у подібній галузі, що створюватиме двозначність трактування та правові колізії, зокрема це стосується порядку створення та адміністрування Реєстру ветеранів, визначення статусу ветеранів війн до 1991 року, вшанування пам’яті загиблих, тощо.

На жаль, руйнівною для демократичної держави практикою законотворців стало ігнорування останніми науково-експертних висновків Головного науково-експертного управління апарату ВРУ щодо внесених на розгляд законопроєктів.

Незрозуміла політична доцільність стала переважати здоровий глузд, теорію права, норми міжнародного права, Конституцію та закони України.

Окреме занепокоєння викликає поширення тверджень про те, що прийняття саме цього кодексу нібито є зобов’язанням України перед міжнародними партнерами в межах рамкової угоди Ukraine Facility. Під час громадських обговорень не було надано чітких посилань на положення угоди, які б прямо передбачали необхідність прийняття саме кодифікованого акту з відповідною назвою та структурою. Аналіз тексту рамкових документів не підтверджує наявності такої вимоги, що ставить під сумнів аргументацію про «безальтернативність» запропонованої форми законодавчого врегулювання, а сам цей факт свідчить про бажання ввести в оману суспільство, яке чекає на справедливість для найгідніших громадян заради реалізації популістичних планів окремих осіб.

Враховуючи викладене, ВБПО «Київ» пропонує законотворцям наступне:

1) Відмовитися від ідеї кодифікації та зосередити свою увагу на внесенні актуальних для воюючої країни змін у вже діючі закони, які визначають політику підтримки захисників, захисниць, ветеранів, членів родин загиблих, військовополонених тощо. Або ж прийняти нові закони за відповідними напрямками, які чітко визначатимуть роль та функції держави, територіальних громад і суспільства в реалізації справедливої політики по відношенню до тих, хто відстоює нашу державу перед екзистенційною загрозою. При цьому концепція таких змін має відповідати принципам системності, галузевої узгодженості та прямої дії норм.

2) Принагідно просимо законотворців уважно вивчити та врахувати науково-експертний висновок Головного науково-експертного управління апарату ВРУ щодо внесеного на розгляд проєкту Кодексу.

3) Дослуховуватися до голосу більш широкого, незалежного та небайдужого кола громадянського суспільства при написанні фундаментальних нормативно-правових актів воєнного часу, які визначатимуть майбутнє на десятки років вперед.

4) Звернути увагу на неприпустиме апелювання до міжнародних зобов’язань без надання прозорих доказів їх існування.

​ВБПО «Київ» не підтримує запропонований законопроєкт у його нинішній редакції, проте залишається відкритою до конструктивної участі у розробці інших, системних та юридично виважених законодавчих ініціатив у сфері ветеранської політики.

24/02/2026

24/02/2026

Wir danken unseren deutschen Kolleginnen und Kollegen für ihre ständige Unterstützung 🇩🇪🤝🇺🇦

Vier Jahre Krieg, vier Jahre Tod und Verwüstung seit Beginn des russischen Großangriffs auf die Ukraine am 24. Februar 2022: Wir trauen um hunderttausende Opfer.
Der steht fest an der Seite des tapferen ukrainischen Volkes.

24/02/2026

24 лютого 2026 року минає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Чотири роки війни, які принесли нестерпні людські страждання, зруйновані життя та випробували відданість Європи миру, міжнародному праву й людській гідності.

У цей день EUROMIL публікує коротке відеозвернення, щоб ще раз підтвердити свою солідарність з Україною та всіма, кого торкнулася війна — військовослужбовцями, ветеранами та цивільними. Цей конфлікт знову показав, що безпека — це не лише про техніку й бюджети, а передусім про людей: їхні права, захист і майбутнє.

Як підкреслює у зверненні Президент EUROMIL Еммануель Джейкоб:

«Через чотири роки солідарність має залишатися чимось більшим, ніж просто слово. Це відповідальність — підтримувати тих, хто захищає свою країну, піклуватися про ветеранів і родини та відстоювати принципи, за які, як стверджує Європа, вона стоїть».

Ця річниця — не лише момент пам’яті, а й заклик до подальшої активної участі. Мир, стійкість і повага до прав людини потребують довготривалої відданості — під час війни і задовго після того, як замовкнуть гармати.

«Ваш голос і ваша єдність важать набагато більше, ніж ви можете уявити. Разом ми захищаємо свободу, разом ми сильніші», — наголошує наша партнерка Галина Кавун, Голова Правління Військово-безпекової профспілкової організації «Київ».

Перегляньте наше відеозвернення та долучіться до підтримки України — сьогодні й у наступні роки.

Слава Україні! 🇺🇦

On 24 February 2026, we mark four years since the start of Russia’s full-scale invasion of Ukraine. Four years of war that have brought immense human suffering, shattered lives, and tested Europe’s commitment to peace, international law, and human dignity. On this day, EUROMIL shares a short vid...

22/01/2026

Дорогі українці! Платформа Військово-безпекових профспілок України вітає із Днем Соборності!

Для українського народу, позбавленого власної державності і розділеного між імперіями, ідея соборності завжди була визначальною. Українці і думати не хотіли про існування в окремих державах, завжди усвідомлюючи себе єдиним народом.

Цей шлях був зовсім непростим. Проте сто років тому, попри кровопролитні бої, що тривали на території нашої держави, попри зазіхання загарбників зі всіх сторін, таки стало можливим об’єднання українських земель.

22 січня 1919 року маніфестації у Києві та в регіонах вражали. Це яскраво засвідчують тогочасні світлини.

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка», — йшлося у зачитаному на зборах «Універсалі соборності».

Після підписання Акту злуки ЗУНР змінила назву на Західна область УНР. Уряд Української Народної Республіки надавав фінансову допомогу Західній Україні на закупівлю продовольства, налагодження транспортної системи, військове будівництво і розвиток культури. Було налагоджено поштовий зв’язок за внутрішніми тарифами.

Влітку 1919 року Українська Галицька Армія підтримала Армію УНР в боротьбі з «білими» та «червоними» росіянами, спільними зусиллями дісталися Києва.

Дата 22 січня стала символом демократичного, цивілізованого збирання земель в одній суверенній державі, а ідея соборності України — визначальною для наступних борців за незалежність України. Відзначаючи 71-річницю Акту Злуки, 21 січня 1990 року мільйони українців утворили «Живий ланцюг» між Львовом та Києвом, продемонструвавши єдність української нації, її бажання жити в самостійній державі.

На світлині:
Урочисте проголошення об’єднання УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві, 22 січня 1919 року.