https://www.standsofheroes.com/

Благодійний фонд «Трибуна Героїв», Kyiv (2026)

14/05/2026

Павло «Волат» Суслов - фанат футбольного клубу «Динамо» (Мінськ), представник колективу «Blue-White Will».

Павло Суслов народився 20 вересня 1995 року в місті Гомель (Білорусь). Навчався в школах №56 і 27 рідного міста, а після 11 класу вступив до військової академії. Та вже за півроку пішов звідти через конфлікт, адже не любив слухатись наказів.

У фанатському русі мінського «Динамо» вперше звернув на себе увагу на початку минулого десятиліття. Він був справжнім воїном вже в ті роки ставши одним із найвидатніших представників найвідомішого динамівського колективу BWW.

В 2014-15 роках пройшов строкову службу в білоруській армії. Служив у розвідувальній роті 3-ї бригади білоруського спецназу. Закінчивши службу, рік жив цивільним життям, працював у сфері охорони.

Восени 2016 року прибув до України, аби допомогти у війні з окупантами на Сході. Приєднався до 1-ї окремої штурмової роти «Правого Сектору», де служив під командуванням легендарного «Да Вінчі» та дуже швидко почав виконувати бойові завдання. Вперше вступив у бій в Пісках, згодом брав участь у боях за Авдіївку, зокрема під час загострення конфлікту в 2017 році.

В 2017 році підписав контракт із 14-ю ОМБр ЗСУ, займався розвідувально-диверсійною діяльністю на непідконтрольних територіях. Був учасником бойових дій на Луганському напрямку, в районі Світлодарської дуги.

У війську познайомився з майбутньою дружиною Ольгою, яка служила в тій же бригаді кулеметницею. Восени 2020 у подружжя народилась донька Аліса.

Влітку 2021 року був важко поранений, коли уламки влучили у голову та ділянку серця. Перебував у штучній комі та був підключений до апарату ШВЛ. Лікарі провели кілька операцій і дістали уламок з його голови.

На початку 2022 року взяв участь у формуванні полку ім. Кастуся Калиновського, в складі якого очолив розвідувальну частину.

Павло Суслов загинув 15 травня 2022 року під час виконання бойового завдання на кордоні Херсонської та Миколаївської областей. Похований в місті Нововолинськ (Волинської обл). Нагороджений медаллю ГУР МО «Україна - понад усе!» (посмертно). На честь Павла було названо батальйон «Волат» в складі полку ім. Кастуся Калиновського.

Вічна шана Герою!

11/05/2026

Меморіал Назарію «Грєнці» Гринцевичу відкрили на Алеї Слави у Вінниці. Герою України, одному з наймолодших захисників «Азовсталі», співзасновнику підрозділу «Контакт 12», фанату вінницької «Ниви» та представнику колективу «Sportowia».

Ще зовсім юним Назарій прийшов на сектор рідної «Ниви». Любив футбол, займався єдиноборствами, цікавився історією України та завжди тягнувся до людей зі схожими цінностями – честі, сили та свободи.

Після початку повномасштабної війни він став одним із тих, хто тримав оборону Маріуполя та «Азовсталі». Пройшов російський полон, а після повернення знову став у стрій та продовжив боротьбу разом із побратимами.

Меморіал відкрили 6 травня – у другі роковини загибелі Героя. Центральним елементом композиції став камінь, що символічно відтворює рельєф Серебрянського лісу – місця, де Назарій прийняв свій останній бій.

«Це не скульптура і не статуя – це мій син», – каже мама Героя Маріанна Колос. Сьогодні вона є голосом Назарія, щодня нагадуючи всім нам, за що він боровся і якою ціною виборюється свобода.

Також цього дня у Вінниці відбулися персоналізована хвилина мовчання та меморіальний забіг памʼяті Назарія, який обʼєднав побратимів, ліцеїстів та сотні небайдужих людей.

Йому назавжди 21.

Вічна памʼять та шана Назарію «Грєнці» Гринцевичу. Його імʼя назавжди вписане в історію нашої боротьби 🇺🇦

Фото: відкриті джерела

09/05/2026

Дмитро «Стендап» Скрипник - фанат футбольного клубу «Кривбас» (Кривий Ріг).

Дмитро Скрипник народився 13 червня 1997 року в Кривому Розі (Дніпропетровської обл). Навчався в школі №94, після чого здобував фах техніка-технолога в Криворізькому металургійному фаховому коледжі Державного університету економіки і технологій. Ще в школі проявився його хист до гумористичних виступів, починав виступати в команді КВК, писав сценарії та створював теми. Розвинути гумористичні здібності вдалося вже в студентські роки, коли знайшов групу однодумців. Брав участь в місцевих стендапах та жив цією темою. Будучи дуже веселим, швидко ставав душею будь-якої компанії.

Юнацька любов до футболу привела Дмитра на фанатський сектор «Кривбаса», за який починали вболівати ще на старому стадіоні «Металург». Постійно був на домашніх матчах, а вже в студентські роки підтримував команду на виїздах у Запоріжжі, Нікополі, Дніпрі та Києві.

В цивільному житті Дмитро працював на підприємстві «АрселорМіттал». Був сталеваром, займався обробкою металів під тиском.

В 2016 році познайомився із майбутньою дружиною Галиною, а восени 2021 року у них народилась донька Софія.

Початок повномасштабної війни Дмитро зустрів в рідному місті з дружиною і 3-місячною дитиною. Одразу вирушив у районний військкомат, але отримав відмову у мобілізації. Тоді розпочав волонтерську діяльність: разом із братом їздили по місту та збирали допомогу для вимушених переселенців з Херсону та Миколаєва, що виходили із зони бойових дій та масово прибували в місто.

Влітку 2023 року став до зброї в складі взводу аеророзвідки 3 батальйону 12-ї бригади НГУ «Азов». Брав участь у боях в Серебрянському лісі, під Білогорівкою, за Нью-Йорк, Неліпівку, Леонідівку, брав участь у відбитті штурмів в районі Сухої Балки, Петрівки та Щербинівки на Донеччині. В грудні 2024 року доєднався до підрозділу спецпризначення «К12», заснованого Назарієм Гринцевичем.

Дмитро Скрипник загинув 9 травня 2025 року в бою на Торецькому напрямку (Донецької обл). Нагороджений медаллю «За заслуги перед містом Кривий Ріг» та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Похований на Центральному кладовищі рідного міста.

Вічна шана Герою!

03/05/2026

Даніель «Француз» Ковальчук - фанат футбольного клубу «Динамо» (Київ).

Даніель Сергійович Ковальчук народився 24 грудня 1994 року в місті Бахмач (Чернігівської обл). В 5-ріному віці переїхав з мамою до Києва, де спершу навчався в школі №80, а пізніше в гімназії №73. Згодом продовжив навчання в Київському транспортно-економічному коледжі.

На фанатський сектор «Динамо» потрапив у 2012 році. Вже незабаром він представляв столичний рух в домовлених бійках, зокрема проти одеситів та харків’ян.

Активний учасник Революції Гідності. В 2014 році долучився до лав полку «Азов», в складі якого брав участь у Широкинській операції. Під час оборони Широкиного дістав поранення та контузію.

Після звільнення зі служби - знайшов себе в сфері особистої охорони.

З майбутньою дружиною Анастасією познайомилися, коли обом було по 13 років. Проживали в одному районі, а в 20-річному віці одружилися. Д

В 2019 році, разом з відомим одноклубником Максимом «Регбістом» став співзасновником проєкту «Civil Safety Academy».

Розуміючи наближення великої війни, тир готував охочих, зокрема молодь з фанатського руху, до збройного опору окупантам. З часом навколо тиру згуртувалася спільнота, яка утворила добровольчий підрозділ в перші дні повномасштабної війни. В дні оборони Київщини доєднався до ДФТГ «Мрія».

20 березня 2022 року підрозділ перебував у будівлі ТЦ «Ретровіль» в Києві, коли ворог завдав ракетного удару. Даніель дивом вижив, отримавши серйозні поранення обох ніг, на відновлення після якого знадобився тривалий час.

Повернувшись в стрій, «Француз» створив разом із друзями підрозділ «Morana team» в складі 47-ї ОМБр, ставши оператором РЕБ та БПЛА. Підрозділ успішно працював на Бахмутському та Авдіївському напрямках. В 2024-25 роках перебував на Запорізькому напрямку, а в березні 2025 року перевівся до 48-го окремого загону спеціального призначення.

Та попри активну життєву позицію і оптимізм, перенесені важкі поранення сильно відобразилися на здоров’ї. Серце Даніеля Ковальчука раптово зупинилося 3 травня 2025 року. Пройшовши штурми 2015-го, ракетну атаку 2022 та всі складнощі війни, він помер в рідному Києві.

24/04/2026

22 квітня у Львові відбувся меморіальний показ фільму памʼяті Тараса «Сихівського» Березюка.

Тарас «Сихівський» Березюк – фанат футбольного клубу «Карпати» (Львів), представник колективу Pride.

У залі зібралися рідні, друзі та побратими – люди, які знали Тараса особисто і бережуть про нього памʼять.

Тарас Зеновійович Березюк народився 3 січня 1988 року у Львові. Навчався у школі №1, згодом здобув освіту у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Ще в підлітковому віці він долучився до фанатського руху львівських «Карпат», а згодом став частиною колективу Pride – одного з провідних навколофутбольних об’єднань заходу України.

За фахом Тарас був викладачем історії та соціології у Львівському фаховому коледжі харчової і переробної промисловості НУХТ. Його поважали студенти та колеги – за щирість, принциповість і любов до України.

Тарас брав участь у Революції Гідності. У 2014 році був мобілізований до 24-ї окремої механізованої бригади та брав участь у боях на сході України. Після демобілізації повернувся до викладацької роботи.

З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Тарас, попри броню як освітянин, добровільно пішов до військкомату та знову став до лав війська.
Тарас Березюк загинув 24 серпня 2022 року внаслідок ворожого ракетного обстрілу.

Меморіальний фільм створений благодійним фондом «Трибуна Героїв» спільно з .videoproduction , щоб зберігати та поширювати памʼять про футбольних фанатів, які загинули, захищаючи Україну.

Пам’ять про наших Героїв живе у спогадах, історіях і спільному вшануванні.�Бо трибуна пам’ятає своїх.

14/04/2026

Сергій «Дзюдик» Орленко - фанат футбольного клубу ЦСКА (Київ), представник колективу «Army Legion».

Сергій Петрович Орленко народився 6 жовтня 1988 року в місті Київ. Навчався в школі №253, після чого продовжив навчання в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій. З раннього віку займався єдиноборствами, зокрема дзюдо. Завдяки цьому загартував тіло і характер, а пізніше отримав позивний у фанатському русі та на війні. Почав працювати і самостійно заробляти на життя з 14 років.

Сергій прийшов до фанатського руху ЦСКА в сезоні 2007/08, встигнувши застати останні сезони команди до її розформування. Став учасником масштабних навколофутбольних подій на зламі десятиліть. Мав за плечима велику кількість бійок, 4 з яких були міжнародними.

В цивільному житті працював з електронікою, спеціалізувався на ремонті мобільних телефонів. Спершу допомагав розвивати сімейний бізнес, а згодом відкрив свою точку.

В 2008 році Сергій познайомився з майбутньою дружиною Ольгою, а навесні 2018 року вони одружилися. Того ж року народилася їхня донька Вероніка. Восени 2019-го народився син Кирило. За спогадами рідних, Сергій був зразковим батьком, весь вільний час присвячував дітям, з самих ранніх років привчав їх до спорту.

З початком повномасштабної війни Сергій долучився до складу добровольчого підрозділу, на базі якого з часом утворився ТрО «АЗОВ Київ». Брав участь в обороні Київщини, зокрема звільненні Ірпеня. Згодом став бійцем 27-ї бригади НГУ. За час служби був нагороджений медалями «За Заслуги перед містом Ірпінь», «За Оборону Рідної Держави» орденом Добровольця та іншими.

Сергій Орленко загинув 14 квітня 2025 внаслідок влучання ворожого FPV дрона, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Комишуваха на Донеччині. Похований на Алеї Слави кладовища в Петропавлівській Борщагівці (Київської обл). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Вічна шана Герою!

12/04/2026

Олег Сальник - фанат футбольного клубу «Кристал» (Херсон).

Олег Сергійович Сальник народився 1 січня 1997 року в Херсоні. Навчався в школі №35, після чого вступив до Херсонської державної морської академії. Дитинство його було таким, як у більшості дітей: ігри, двір, друзі та прості радощі життя. З юнацького віку захопився бойовими мистецтвами, зокрема ММА, кікбоксингом та боями без правил.

У фанатському русі «Кристала» Олег з 2012 року. Активно підтримував херсонський клуб на фанатському секторі, відвідував виїзні матчі.

Повномасштабне вторгнення 2022 року застало Олега в Києві, де він працював в одній з компаній. Не залишався осторонь: допомагав будувати блокпости, виготовляв коктейлі Молотова та чинив спротив окупантам.

В травні 2023 року приєднався до волонтерської організації, що згодом переросла у благодійний фонд «Справжні», ставши одним з найбільш активних учасників організації. Після підриву Каховської ГЕС Олег брав безпосередню участь в евакуації людей, ліквідації наслідків катастрофи, рятував мирних жителів і тварин, доставляв гуманітарну допомогу. Після цього продовжив евакуаційні місії з прифронтових сіл і міста Херсон, а також забезпечував допомогу деокупованим територіям і громадам, що перебували під постійною загрозою обстрілів.

У травні 2024 року Олег разом із друзями вступив до лав Української добровольчої армії, обійнявши посаду керівника складу. Він активно забезпечував військових всім необхідним: буржуйками, генераторами, теплими устілками, човнами, моторами, автомобілями, зарядними станціями та іншим важливим спорядженням для фронту. До останніх днів свого життя, залишався відданим справі допомоги військовим і цивільним, невтомно працюючи як у фонді, так і в складі добровольчого підрозділу.

Олег Сальник загинув 12 квітня 2025 року в Херсоні. Внаслідок влучання ворожого FPV-дрона - отримав травми, несумісні з життям. Похований на кладовищі Геологів в місті Херсон.

11/04/2026

Запрошуємо долучитися до показу документально-меморіального фільму памʼяті Тараса «Сихівського» Березюка.

Показ відбудеться 22 квітня о 18:00 у Центрі Довженка,
м. Львів.

Стрічка розповідає про фаната «Карпат», представника колективу Pride, викладача історії — людину твердих переконань, для якої свобода і справедливість були надважливими.

Тарас став на захист України ще у 2014 році. Згодом повернувся до викладацької роботи. Але з початком повномасштабної війни не зміг залишатися осторонь і знову долучився до війська, щоб боронити країну.

Памʼять про наших героїв має жити — у спогадах, історіях і спільному вшануванні.

08/04/2026

Олександр «РДГ» Черначук - фанат футбольного клубу «Верес», представник колективу «Рівне Ультрас».

Олександр Юрійович Черначук народився 24 травня 2000 року в місті Рівне. Проживав із родиною в селі Карпилівка (Рівненської обл). Навчався в Рівненському обласному ліцеї, після чого вступив до Автотранспортного фахового коледжу, а вищу освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування. З дитинства захоплювався боротьбою, автомобілями та футболом.

Олександр жив футболом і фанатизмом. З дитячих років ганяв мʼяч в дворі і в досить юному віці почав відвідувати стадіон. Став невід’ємною частиною основного фанатського середовища рівненського сектору. Активно приймав участь в життєдіяльності трибуни, в лісних бійках займав ряд серед представників Рівного та «Kids of Capital» («Динамо», Київ) з якими мав тісні дружні стосунки.

Окрім футболу захоплювався також мотоциклами та іншою автомобільною технікою, і саме з цим вирішив повʼязати свою майбутню професію. Мріяв про власну СТО, проте війна внесла свої корективи.

Попри свій юний вік, Олександр долучився до сил оборони України в перші місяці повномасштабного вторгнення, тоді ще в складі ДФТГ. Пізніше доєднався, разом зі своїми друзями, і на той час вже побратимами, до складу одного з підрозділів руху опору ССО. Тривалий час не міг офіційно оформитись в Збройні сили, тому в 2023 році підписав контракт. Займав посаду водія-електрика відділення взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 144 ЦВП ССО. За час служби був нагороджений відзнакою «Золотий хрест» та відзнакою «За оборону України».

Олександр Черначук загинув 8 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похований в с. Караєвичі (Рівненської обл). Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), має відзнаку почесного громадянина міста Рівне, а також відзнаку Православної церкви України «За жертовність та любов до України».

Вічна шана Герою!

Благодійний фонд «Трибуна Героїв»

14/05/2026

11/05/2026

09/05/2026

03/05/2026

24/04/2026

14/04/2026

12/04/2026

11/04/2026

08/04/2026

Address

Website

Alerts

Contact The Organization

Shortcuts

Share

Category