Меморіал героїв

Меморіал героїв Меморіал героїв – це платформа історій про загиблих захисників та захисниць України

🔻Донат на памʼять: https://memorial.ua/donate

Мета платформи пам’яті Меморіал – зберегти імена усіх військових, які поклали життя за Україну. Розповісти їхню історію, вшанувати пам'ять та ніколи не забувати людей, яких втратила Україна, втратив кожен з нас.

Донести до світу, що в Україні гинуть не цифри статистики, а люди, достукатися до сердець через нашу біль втрати.

Оборонець Андрій Майданюк народився 11 грудня 1975 року в селищі Салькове Кіровоградської області. У 10-річному віці раз...
08/10/2026

Оборонець Андрій Майданюк народився 11 грудня 1975 року в селищі Салькове Кіровоградської області. У 10-річному віці разом із родиною переїхав до селища Капітанівка. Після школи опанував фах газоелектрозварювальника. Більшу частину життя провів у Києві. В останні роки жив у Капітанівці та працював на місцевому зернозберігальному підприємстві.

Під час повномасштабного вторгнення, на початку 2023 року, Андрія мобілізували до лав Збройних Сил України. Служив у 21-й окремій механізованій бригаді. У грудні 2025 року за станом здоров’я його перевели до 38 зенітний ракетний полк імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника.

Захисник на псевдо Череп помер 9 травня 2026 року в реанімаційному відділенні Кропивницької лікарні внаслідок хвороб, набутих під час військової служби та захисту Батьківщини. Йому було 50 років.

«Андрюша був дуже доброю людиною. По життю був дуже удачливим. Попри можливість звільнитись з війська у звʼязку із загибеллю брата, продовжив боротьбу з ворогом. Ми дуже сумуємо», – написала племінниця Анастасія.

Молодший брат захисника по матері Сергій Кулик поліг 29 листопада 2023 року біля села Діброва на Луганщині під час відбиття ворожого штурму.

Посмертно Андрія Майданюка нагородили відзнакою «Герой Новомиргородщини».

Поховали оборонця на Алеї Слави в селищі Капітанівка.

У нього залишилися вітчим, сестра та племінниця.

Солдат Вадим Чепелуєв на псевдо Dos народився 28 квітня 1998 року в селі Михайлівка Вінницької області. Закінчив Вище ху...
08/10/2026

Солдат Вадим Чепелуєв на псевдо Dos народився 28 квітня 1998 року в селі Михайлівка Вінницької області. Закінчив Вище художнє професійно-технічне училище № 5, де опанував професію зварювальника. Працював за спеціальністю у ТОВ «БК «Промислове та цивільне будівництво». На дозвіллі любив рибалити та проводити час з рідними та друзями.

З 2025 року Вадим служив у 3-му батальйоні 120 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ. Псевдо Dos обрав невипадково: у цивільному житті друзі називали його Вадос, тож він скоротив це ім’я до трьох літер.

«Ще у 2019 році він говорив мені: «Я хотів би сказати, що завжди буду поряд, але не можу, проте скажу, що завжди любитиму тебе, де б не був». Ці слова такі життєві сьогодні. Він був найкращим чоловіком, батьком, сином, другом, кумом і братом, за яким ми дуже сумуємо», – сказала дружина Діана.

Захисник поліг 13 січня 2026 року в місті Лиман Донецької області внаслідок осколкового поранення. Йому було 27 років.

Поховали Вадима в рідному селі.

У нього залишилися дружина Діана, син Тимофій, мама Анелія та брат Владислав.

Наша платформа документує історії загиблих у російсько-українській війні та працює з новою культурою пам’яті. У цій робо...
08/10/2026

Наша платформа документує історії загиблих у російсько-українській війні та працює з новою культурою пам’яті.

У цій роботі ми постійно говоримо з родинами, які втратили близьких. І дуже часто до нас звертаються із запитом, як започаткувати меморіальну ініціативу. Ми створили гайд, який цьому допоможе.

🔻Про це та інші новини Меморіалу розповідаємо у нашому щомісячному дайджесті: https://memorial2022.substack.com/p/422

Старший солдат Володимир Нічиков на псевдо Нічик народився 23 березня 1957 року в Маріуполі на Донеччині. Тут прожив біл...
08/10/2026

Старший солдат Володимир Нічиков на псевдо Нічик народився 23 березня 1957 року в Маріуполі на Донеччині. Тут прожив більшу частину життя. У цивільному житті працював ковалем.

«Починав ковалем на заводах міста, а в 90-ті перейшов на художню ковку. Він зробив решітки, ганки, ворота, зокрема ворота офісу компанії «Азовінтекс», фото з якими, мабуть, були в усіх маріупольців та гостей міста. Але найбільше пишався пам’ятником жертвам Голодомору та репресій, до створення якого долучився. Казав, що таким чином вшановував загиблих під час Голодомору 1933 року сестер матері та решту родичів, які постраждали від радянського режиму. На жаль, пам’ятник росіяни знищили у 2022 році», – розповів син Юрій.

На пенсію Володимир вийшов у 2007 році. У 2014-му допомагав полку «Азов» як волонтер, а за рік долучився до його лав. Мав відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» та медаль «Захисник Маріуполя».

У 2018 році Володимир звільнився за віком, однак продовжив допомагати побратимам. Завжди казав: якщо буде загострення, він повернеться на службу. Так і сталося – з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року знову взяв до рук зброю. Володимир захищав рідний Маріуполь у складі полку «Азов». Разом із побратимами тримав оборону на території «Азовсталі».

У травні 2022-го за наказом вийшов із металургійного заводу в полон. 1 травня 2024 року він помер у неволі в місті Камишині Волгоградської області РФ. Йому було 67 років.

Поховали оборонця на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове в Хмельницькому.

Посмертно йому надали звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

У Володимира залишилися дружина, син, невістка та онук, якого він не встиг побачити.

12-та бригада спеціального призначення «Азов» НГУ

Старший солдат Борис Гагуа народився 12 лютого 1996 року в місті Кам’янське Дніпропетровської області. Закінчив гімназію...
08/10/2026

Старший солдат Борис Гагуа народився 12 лютого 1996 року в місті Кам’янське Дніпропетровської області. Закінчив гімназію № 35 та професійно-технічне училище, де опанував професію кухаря. До служби працював у Чехії.

З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав Національної гвардії України на посаду кухаря, але за власним бажанням став помічником гранатометника. Перевівся до 4-та Бригада оперативного призначення "Рубіж" Національної гвардії України. Боронив Гостомельський аеропорт, а згодом вирушив на Донеччину. Мав псевдо Маджахед. Побратими також називали його Маджик.

«У серпні 2023 року, перебуваючи біля села Ямполівка на Лиманському напрямку, брат вивів із оточення 26 українських військових і врятував їм життя. Він був справжнім воїном, хоробрим патріотом. Борис жив за совістю та завжди допомагав іншим», – написав брат Руслан Горай.

Захисник поліг 12 травня 2024 року біля села Макіївка Луганської області внаслідок влучання ворожого снаряда. Воїну назавжди 28.

За життя оборонця нагородили відзнакою «За доблесну службу», а посмертно – відзнакою Президента «За оборону України», орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «Хрест Свободи».

Кам’янській гімназії № 35 присвоїли ім’я полеглого випускника Бориса Гагуа.

Поховали воїна на Алеї Героїв у рідному місті.

У нього залишилися мама, дві сестри та брат.

Солдат Юрій Худашов на псевдо Каспер народився 25 грудня 1986 року в селі Тишківка Кіровоградської області. Жив у селищі...
08/10/2026

Солдат Юрій Худашов на псевдо Каспер народився 25 грудня 1986 року в селі Тишківка Кіровоградської області. Жив у селищі Верховина на Івано-Франківщині. Навчався в Яблунівській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті, а згодом опанував професію зварювальника у вищому професійному училищі. Захоплювався автомобілями – купував їх і ремонтував.

Був учасником Революції Гідності у 2014 році. Там зазнав кульового поранення та переніс кілька операцій. Попри травму руки, у перші дні повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини.

Майже три роки Юрій служив у 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада. У 2025 році його перевели до 157 окрема механізована бригада, де обіймав посаду стрільця-снайпера. Брав участь у боях на Харківському, Запорізькому та Донецькому напрямках. Отримував нагороди за відданість військовій службі.

«Псевдо Каспер отримав під час служби у 128-й бригаді. Так його назвали побратими під час штурмів – як досвідченого бійця. У боях цю бригаду називали «володарі посадок»», – розповіла сестра Наталія Юхно.

Юрій Худашов поліг 10 квітня 2025 року біля села Водяне Друге Донецької області внаслідок штурмових дій ворога. Інформація про його загибель підтвердилася через вісім місяців за результатами ДНК-експертизи.

«Юра був дуже простою та світлою людиною. Він ніколи не говорив про свої проблеми, завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації. Допомагав кожному, хто цього потребував. Я пам’ятаю його веселим, життєрадісним, чуйним, добрим та мужнім. Коли я запитувала: «Навіщо ти пішов воювати, це ж небезпечно, ти розумієш?», він відповів, що хоче, щоб я вивчилась на вихователя і змогла працювати. Щоб усі ми жили під мирним небом. Він дійсно був людиною з великим серцем: у нього було стільки любові до рідної землі, дому, родини, що він без вагань став на захист країни та обороняв її до останнього подиху. Нам його дуже бракує, він назавжди в нашому серці», – сказала сестра.

Поховали захисника в місті Лебедин на Сумщині.

У нього залишилися мама та три сестри.

Солдат Сергій Кулик народився 14 квітня 1981 року в селищі Салькове Кіровоградської області. Коли йому було чотири роки,...
08/10/2026

Солдат Сергій Кулик народився 14 квітня 1981 року в селищі Салькове Кіровоградської області. Коли йому було чотири роки, разом із родиною переїхав до селища Капітанівка. Навчався на газоелектрозварювальника, а згодом працював за фахом. Останнім місцем роботи була компанія «ТМА». На дозвіллі любив рибалити.

Під час повномасштабного вторгнення Сергій став на захист України. Служив у 63-тя окрема механізована бригада. Обіймав посаду навідника, проте з першого дня на фронті виконував бойові завдання у складі піхоти.

Свій останній бій захисник на псевдо Кулик прийняв 29 листопада 2023 року в Серебрянському лісі біля села Діброва на Луганщині. Зазнав смертельного поранення, відбиваючи штурм противника. Йому було 42 роки.

«Сергійко був надзвичайно вольовою людиною, чесною та справедливою, на яку завжди можна було покластися. Він був неймовірним, його страшенно бракує в нашому житті», – написала племінниця Анастасія.

За відданість військовій службі воїна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою «Герой Новомиргородщини».

Поховали Сергія в Капітанівці на Алеї Слави.

У нього залишилися батько, сестра і племінниця. Старший брат по матері Андрій Майданюк теж був військовим – він помер 9 травня 2026 року внаслідок захворювань, набутих під час служби.

Солдат Ілля Марченко народився 17 серпня 1995 року в місті Слов'янськ Донецької області. Навчався у місцевих школах № 8 ...
07/10/2026

Солдат Ілля Марченко народився 17 серпня 1995 року в місті Слов'янськ Донецької області. Навчався у місцевих школах № 8 та № 9. Займався спортом, зокрема вільною боротьбою та тайським боксом. Тренувався у клубі «Боєць». Після 9 класу вступив до професійного машинобудівного ліцею, де опанував фах слюсаря.

Після строкової служби працював у дорожньо-будівельному підприємстві. Був веселим, сміливим і життєрадісним. Допомагав рідним і близьким, любив рибалити.

Під час повномасштабної війни в листопаді 2024 року Іллю мобілізували до лав ЗСУ. Після бойової підготовки обійняв посаду кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 114-го окремого батальйону 110-ї окремої бригади територіальної оборони (нині – 260 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ "Хортиця").

Захисник поліг 8 лютого 2025 року біля села Новодарівка Пологівського району Запорізької області. Йому назавжди 29 років.

Поховали Іллю в рідному Слов'янську.

У нього залишилися батько та сестра.

Оборонець Михайло Біленко народився 13 листопада 1977 року в Росії. Після школи навчався на водія в Бердянську Запорізьк...
07/10/2026

Оборонець Михайло Біленко народився 13 листопада 1977 року в Росії. Після школи навчався на водія в Бердянську Запорізької області. Строкову службу проходив у прикордонних військах на кордоні України та Молдови.

«Мій чоловік любив життя, любив дітей і мене. Добрий, позитивний, але водночас принциповий і справедливий», – розповіла дружина Наталія.

Михайло 25 років служив у Державній прикордонній службі України. Побратими згадують його як відповідального військовослужбовця, який користувався повагою в колективі. Він обіймав посаду інспектора прикордонної служби 2-ї категорії – чергового відділення управління службою відділу прикордонної служби «Сартана» 1-го прикордонного загону ДПСУ.

Після початку повномасштабного вторгнення у складі зведеної групи 1-го прикордонного загону разом із військовослужбовцями ЗСУ та НГУ обороняв Маріуполь.

28 березня 2022 року під час виконання бойового завдання Михайло Біленко зазнав смертельного поранення. Воїну назавжди 44 роки.

Посмертно йому надали звання старшого майстер-сержанта та нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Михайла поховали на Лісовому кладовищі в Києві.

У нього залишилися дружина та двоє синів. Старший планує стати прикордонником, як і батько.

Оборонець Максим Скорбілін, псевдо Скоба, народився 18 серпня 1998 року в місті Гайсин Вінницької області. Жив у Смілі н...
07/10/2026

Оборонець Максим Скорбілін, псевдо Скоба, народився 18 серпня 1998 року в місті Гайсин Вінницької області. Жив у Смілі на Черкащині, де закінчив технологічний фаховий коледж. Вільний час проводив із родиною, захоплювався всім новим і завжди прагнув розвиватися.

«Максим любив життя, був душею компанії, вірним другом, людиною, на яку можна покластися. Ще з дитинства його називали янголом – біляве волосся, голубі очі і світла душа. Здається, він навчився любити раніше, ніж говорити. Для близьких він назавжди залишиться «нашим сонечком» – теплим, рідним, незамінним», – написала дружина Ірина.

З перших днів повномасштабної війни він добровільно став на захист України. Служив бойовим медиком 2-го взводу оперативного призначення 7-ї роти 3-го батальйону «Гроза» Перша Президентська бригада НГУ «Буревій». Псевдо Скоба відображало його характер: міцний, незламний, той, хто тримає і не дає зламатися іншим. За життя врятував багатьох побратимів, а також беззахисних тварин на фронті.

«Для побратимів він був скелею і щитом – тим, хто завжди поруч, хто не зрадить і не залишить. Під свистом куль і під безперервними обстрілами він виносив поранених, ризикуючи власним життям. Один із найяскравіших випадків його героїзму – порятунок командира, який зазнав важкого поранення, і здавалося, що шансів дочекатися евакуації майже немає. Але Максим надав усю необхідну допомогу: власноруч витягнув осколок, провів тампонування і зробив усе можливе і неможливе. Того дня він подарував людині друге життя. І таких історій – безліч», – розповіла дружина.

Побратими згадують, що Максим завжди вирізнявся – у словах, у вчинках, у ставленні до людей. Він не боявся говорити правду і відстоювати справедливість.

«Я стала дружиною Максима у листопаді 2024 року. Ми познайомилися під час війни, коли життя особливо гостро відчувається і цінується кожна мить. Поруч із ним було відчуття захищеності, спокою і справжності. Він – моя душа і моє серце крізь світи», – додала Ірина.

27-річний захисник поліг 13 січня 2026 року в селі Новоосинове Харківської області. Під час бойового завдання він ішов на іншу позицію, щоб зателефонувати рідним і повідомити, що з ним усе гаразд. Тоді зазнав поранення внаслідок влучання ворожого артилерійського снаряда і не дожив до евакуації.

Максима відзначили медалями «За відвагу», «За військову службу Україні», «За оборону рідної держави» та «За доблесть».

Поховали захисника у Смілі.

У нього залишилися мама Ірина, дружина Ірина, бабуся Валентина, двоюрідна сестра Анна, тітка Оксана та хрещений Валерій.

Address

Kyiv

Opening Hours

Monday 10:00 - 19:00
Tuesday 10:00 - 19:00
Wednesday 10:00 - 19:00
Thursday 10:00 - 19:00
Friday 10:00 - 19:00

Telephone

+380983792169

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Меморіал героїв posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Organization

Send a message to Меморіал героїв:

Shortcuts

Share

Category