Меморіал героїв

Меморіал героїв Меморіал героїв – це платформа історій про загиблих захисників та захисниць України

🔻Донат на памʼять: https://memorial.ua/donate
(1)

Мета платформи пам’яті Меморіал – зберегти імена усіх військових, які поклали життя за Україну. Розповісти їхню історію, вшанувати пам'ять та ніколи не забувати людей, яких втратила Україна, втратив кожен з нас.

Донести до світу, що в Україні гинуть не цифри статистики, а люди, достукатися до сердець через нашу біль втрати.

Майстер-сержант Сергій Іванов поліг 25 березня 2022 року в Маріуполі на Донеччині внаслідок російського артилерійського ...
06/08/2026

Майстер-сержант Сергій Іванов поліг 25 березня 2022 року в Маріуполі на Донеччині внаслідок російського артилерійського обстрілу. Йому було 46 років.

Сергій народився 13 вересня 1975 року в селі Милове Херсонської області. Закінчив Бериславський професійний аграрний ліцей, де опанував фах бджоляра-водія.

Після строкової служби працював у Державній службі охорони. У 2002 році переїхав до Маріуполя, де підписав контракт і став контролером роти з конвоювання осіб, узятих під варту. З 2011 року служив у 17-му окремому спеціалізованому моторизованому батальйоні міліції, де займався конвоюванням, екстрадицією та охороною підсудних. Майже 22 роки присвятив роботі в системі МВС України.

«Сергій був добрим і життєрадісним. Дуже любив дітей, постійно хвилювався й турбувався про них. Особливо близьким був із нашою середньою донькою Софією. Вони дуже любили разом грати у футбол», – розповіла дружина Євгенія.

У 2014 році продовжив службу за контрактом у 18-му полку оперативного призначення, де був начальником варти підрозділу з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних. У травні 2019-го перевівся до 12-ї бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького, де обіймав посаду начальника варти стрілецької роти.

Під час оборони Маріуполя, утримуючи позиції на Лівому березі, Сергій зазнав поранення і його доправили до шпиталю на території «Азовсталі».

«Ми служили в одній військовій частині, але ніколи не переносили роботу додому. На службі Сергій був вимогливим, чітким у своїх рішеннях, вірним присязі й справжнім захисником. Удома він був турботливим чоловіком і люблячим батьком», – згадала дружина.

За життя воїна нагородили відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.

Станом на серпень 2026 року тіло захисника не вдалося повернути.

У Сергія залишилися дружина і три доньки.

12-та бригада спеціального призначення «Азов» НГУ

Старший сержант Алік Тамілін на псевдо Фартовий поліг 14 вересня 2025 року біля селища Варачине Сумської області. Воїнов...
06/08/2026

Старший сержант Алік Тамілін на псевдо Фартовий поліг 14 вересня 2025 року біля селища Варачине Сумської області. Воїнові було 22 роки.

Алік народився 23 травня 2003 року в селі Меньківка на Житомирщині. Навчався в Радомишльській ЗОШ №5 імені В’ячеслава Чорновола. Після закінчення школи деякий час працював, а згодом вступив до Таращанського фахового коледжу. Любив життя, захоплювався футболом і технікою, зокрема мотоциклами.

У грудні 2021 року розпочав військову службу за контрактом. З початком повномасштабного вторгнення боронив Україну в складі 71-ї окремої єгерської бригади (зараз – 71 окрема аеромобільна бригада Десантно-штурмових військ ЗС України). Обіймав посаду командира відділення радіоелектронної боротьби.

«Ми мріяли побудувати сім'ю, але, на жаль, не встигли стати чоловіком і дружиною. Алік був моєю опорою, мрією, підтримкою, сенсом життя. Дякував за те, що я з'явилася в його житті, і казав: «Завдяки тобі я зрозумів, що таке справжня любов». Він був добрим, веселим, відважним, щирим, простим, життєрадісним. Мав велике серце. Завжди говорив, що в нього все добре. Вирізнявся працьовитістю, відповідальністю та турботою про інших. Приходив на допомогу, умів підтримати й подарувати надію навіть у найскладніші моменти», – написала кохана Тетяна.

За службу воїна нагородили відзнакою командира 71-ї окремої єгерської бригади – нагрудним знаком «Безжальні».

Аліка поховали в селі Борщів на Житомирщині.

У нього залишилися батько, сестри, бабуся, кохана, брат, тітки, дядьки та інші родичі.

Солдат Андрій Мамілов на псевдо Майор поліг 26 травня 2024 року біля міста Вовчанськ Харківської області. Захисникові на...
06/08/2026

Солдат Андрій Мамілов на псевдо Майор поліг 26 травня 2024 року біля міста Вовчанськ Харківської області. Захисникові назавжди 37.

Андрій народився 24 вересня 1986 року в селі Гладківка на Херсонщині. Закінчив Херсонський інститут Харківського національного університету внутрішніх справ. Працював у поліції.

Коли почалася повномасштабна війна, він долучився до лав Національної гвардії України. Служив у 13-та бригада НГУ «Хартія» на посаді зовнішнього пілота БпЛА відділення розвідувальних безпілотних авіаційних комплексів. Псевдо Майор отримав, бо мав таке звання під час служби в Нацполіції.

Андрій неодноразово проявляв мужність на полі бою. Навіть після тяжкого поранення у травні 2024 року він відмовився від госпіталізації та залишився з побратимами.

«Мій брат був справжнім патріотом. Він любив свою країну та родину. Мав чудове почуття гумору. Був людиною високих моральних цінностей – добрим, чесним, справедливим, мудрим і цілеспрямованим. Спокійний у житті, але відважний у бою, він мріяв про звільнення рідної землі та зробив для цього все, що міг», – розповіла сестра Дар’я.

Поховали воїна в селищі Саврань на Одещині.

Посмертно Андрія Мамілова нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

У нього залишилися батьки та сестра.

41-річний Андрій Байбуз поліг 18 грудня 2016 року в селі Калинівка на Донеччині в районі Світлодарської дуги, прикриваюч...
06/08/2026

41-річний Андрій Байбуз поліг 18 грудня 2016 року в селі Калинівка на Донеччині в районі Світлодарської дуги, прикриваючи побратимів.

Андрій народився 16 серпня 1975 року в Херсоні. З дитинства багато читав, займався боротьбою, відвідував гурток веслування на каное та клуб юних моряків. Після строкової служби працював охоронцем.

У 2015 році пішов на фронт, де зазнав поранення. Після реабілітації працював інструктором для добровольців, а згодом знову вирушив на Схід України. Служив помічником гранатометника у 54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи. Воював у складі взводу добровольців під командуванням Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі», брав участь у боях під Авдіївкою. Поблизу шахти Бутівка отримав контузію.

У день загибелі Андрій подзвонив матері й повідомив, що поранений: «Пробач, не міг сказати тобі правду. Ти не хвилюйся, вже так сталося. Я хотів до вас повернутись, я дуже вас люблю, але тут хлопці по 20 років, я не міг їх кинути».

«Він так і не вимкнув телефон, і я чула, як він відстрілюється, ці п’ять останніх пострілів пам’ятаю досі», – розповіла мама захисника Маргарита.

Тіла Андрія та його побратимів забрали бойовики так званої «днр». Згодом їх передали представникам Міністерства оборони України у місті Щастя за участі місії ОБСЄ.

Андрія Байбуза поховали у Херсоні.

Посмертно його нагородили орденом «За мужність» III ступеня, відзнаками ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу» та «Лицарський хрест Родини Мазеп».

У нього залишилися батьки та сестра.

27 листопада 2017 року на фасаді будинку, де жив Андрій, відкрили меморіальну дошку.

Старший водій-сапер Максим Лизя загинув 12 грудня 2022 року під час розмінування у місті Костянтинівка на Донеччині. Йом...
06/08/2026

Старший водій-сапер Максим Лизя загинув 12 грудня 2022 року під час розмінування у місті Костянтинівка на Донеччині. Йому назавжди 43.

Максим народився 28 травня 1979 року у Слов'янську Донецької області. Закінчив Слов’янський державний аграрний технікум, де опанував спеціальність «Механізація сільського господарства» та здобув кваліфікацію техніка-механіка.

Усе його подальше життя було пов’язане з ДСНС. До Слов’янського загону він прийшов у 2000 році. Займався піротехнічними роботами.

«Він був справжнім сапером з великої літери – мужнім професіоналом, доброю і щирою людиною. Був надійним спеціалістом, який виконав сотні операцій із розмінування й робив це бездоганно. Для всіх, хто служив поруч, він назавжди залишиться світлою людиною з усмішкою та великим серцем. Ця клята війна забирає найкращих», – сказав колега Анатолій Краснопьоров.

Максима нагородили відзнакою «За участь в антитерористичній операції», нагрудними знаками «За відвагу в надзвичайній ситуації», «За відзнаку в службі» та медаллю «Учасник військового параду».

Поховали сапера у рідному Слов’янську.

У нього залишилися дружина та троє дітей.

Солдат Роман Іваненко на псевдо Артист і Півамерика потрапив у російський полон 24 січня 2023 року біля Вугледара на Дон...
05/08/2026

Солдат Роман Іваненко на псевдо Артист і Півамерика потрапив у російський полон 24 січня 2023 року біля Вугледара на Донеччині. Маючи важке поранення, він помер 28 лютого в підвалі, де окупанти утримували українських військових без належних умов. Тіло воїна вдалося евакуювати 12 березня після звільнення позицій. Йому було 27 років.

Роман народився 3 листопада 1995 року у місті Кам'янець-Подільський Хмельницької області. З золотою медаллю закінчив місцеву школу №12 імені Любомира Дмитерка. У дитинстві багато читав, цікавився кіно, знав напам’ять назви видів динозаврів. Вирізнявся винятковою пам’яттю – міг цитувати сцени з кінофільмів, навіть англійською мовою.

Згодом закінчив економічний факультет Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. З 2013 року грав у команді КВК «Наш формат», потім став артистом «Ліги сміху». Працював ведучим корпоративів і різноманітних заходів. Мав гарний голос і любив співати у колі друзів. Мріяв зняти власний фільм.

Коли почалася повномасштабна війна, Роман був у Німеччині. Там зібрав велику суму на гуманітарну допомогу й повернувся в Україну. Спершу волонтерив, потім долучився до територіальної оборони, а згодом – до 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців. Після навчання у Британії брав участь у боях за Бахмут, Костянтинівку, Павлівку та Вугледар. У жовтні 2022 року безпосередньо на позиціях пройшов навчання на аеророзвідника і став командиром відділення аеророзвідки батальйону. Мав псевдо Артист і Півамерика – за чудове володіння англійською мовою.

«Побратими та друзі згадують Романа добрим, щирим, відвертим. Він завжди залишався на позитиві. Умів знаходити гумор у різних ситуаціях, чим підіймав бойовий дух товаришів. «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну…» – цитата з однієї з його улюблених пісень якнайкраще характеризує його життєві переконання. Ці слова викарбувані тепер на його пам’ятній стелі», – розповіла мама Наталія Олексіївна.

Роман Іваненко отримав медаль «Незламним героям російсько-української війни», а посмертно – орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Воїна поховали на Алеї Слави у рідному Камʼянці-Подільському.

У нього залишилися мама Наталія Олексіївна, батько Іван Дмитрович, дружина Катерина, сестра Ірина та племінник Богдан.

Загинув керівник пошукової групи «Плацдарм» Олексій Юков, який повертав додому тіла загиблих військових та цивільних. Ол...
05/08/2026

Загинув керівник пошукової групи «Плацдарм» Олексій Юков, який повертав додому тіла загиблих військових та цивільних.

Олексій присвятив цій справі понад 20 років. Спочатку працював як археолог-пошуковець на місцях бойових дій Першої і Другої світових воєн. З 2014 року займався пошуком вбитих у війні з Росією.

Він створив свій окремий загін – «Плацдарм», до складу якого разом із ним входило п’ятеро волонтерів.

«Із сумом на серці та скорботою повідомляю, що загинув Олексій Юков. Більшу частину свого життя він повертав загиблим імена, жив в Словʼянську. Його імʼя – це про український Донбас та повагу до кожного загиблого, якого він повернув рідним. Отримав смертельне поранення під час ексгумації тіл на лінії зіткнення», – повідомив захисник Сергій Гнезділов.

У своєму останньому дописі за два дні до загибелі Олексій Юков написав: «Тут людське життя не коштує нічого. Тут все як не в кіно. Між двох світів збираємо тіла і душі, щоб повернути їх з війни. І ті, хто доторкнувся до війни, залишається з нею і в ній, бо вона вже не відпускає нікого».

🔻Історію Олексія Юкова Платформа Меморіал розповідала у проєкті «Люди, які працюють зі смертю». Читайте за посиланням: https://bit.ly/3TGDMaP

Старший сержант Олександр Тишкул поліг 2 березня 2025 року біля села Мала Локня Курської області РФ внаслідок мінно-вибу...
05/08/2026

Старший сержант Олександр Тишкул поліг 2 березня 2025 року біля села Мала Локня Курської області РФ внаслідок мінно-вибухової травми. Воїнові назавжди 39.

Олександр народився 13 січня 1986 року в селищі Вороновиця на Вінниччині. Навчався у місцевій школі, а потім – у Писарівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Згодом опанував фах водія та тракториста-машиніста. Працював у Вінницькому лісовому господарстві, а також займався утепленням фасадів. Цікавився автомобілями. На дозвіллі любив рибалити та відпочивати на природі.

Під час повномасштабного вторгнення став до лав захисників. Боронив Україну на посаді старшого стрільця в аеромобільному батальйоні 95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада ДШВ ЗСУ.

«Він пішов захищати нас, бо просто не міг інакше. Його серце було сповнене любові до нас і до України. Він завжди повторював і собі, і побратимам, і нам: «Не бійтеся труднощів. Кажіть правду. Будьте людьми». Ці слова стали його останнім заповітом для нас. Нестерпно боляче вчитися жити без нього, але ми щодня нестимемо в серці його чесне ім'я, невимовну мужність і безмежну доброту», – написала дружина Вікторія.

Олександра Тишкула нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали захисника в рідному селищі Вороновиця.

У нього залишилися дружина, донька, батьки, сестра та інші рідні.

Солдат Микита Орлов поліг 11 жовтня 2023 року біля села Вербове Запорізької області. Захисникові був 21 рік. Микита наро...
05/08/2026

Солдат Микита Орлов поліг 11 жовтня 2023 року біля села Вербове Запорізької області. Захисникові був 21 рік.

Микита народився 15 квітня 2002 року в місті Слов'янськ на Донеччині. Закінчив школу №17 та професійний машинобудівний ліцей №15, де опанував фах електрогазозварювальника.

Під час повномасштабної війни влітку 2023 року став до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником у штурмовому батальйоні.

Поховали Микиту на Північному кладовищі у Слов'янську.

У нього залишилися брат і сестра.

21-річний Валентин Олійник на псевдо Рентген поліг 26 вересня 2025 року у Куп’янську Харківської області внаслідок удару...
05/08/2026

21-річний Валентин Олійник на псевдо Рентген поліг 26 вересня 2025 року у Куп’янську Харківської області внаслідок удару ворожого FPV-дрона. До січня 2026-го його вважали зниклим безвісти.

Валентин народився 10 червня 2004 року в селі Довгалівка на Хмельниччині. Навчався в Тернопільському професійному коледжі з посиленою військовою та фізичною підготовкою.

Коли йому виповнилося 18 років, підписав контракт зі Збройними Силами України. Служив снайпером у 8 полк спеціального призначення ССО ім. Князя Ізяслава Мстиславича. Їздив на навчання у Бельгію та Францію.

«Валентин був професіоналом своєї справи, люблячим сином, справжнім братом і надзвичайно хорошою людиною. Дуже любив подорожувати, відкривати для себе нове та прекрасне в цьому світі. На жаль, встиг не все, що хотів. Загинув зі зброєю в руках, залишаючись вірним присязі та своїй країні», – сказав рідний брат Антон.

Воїна нагородили відзнаками «Хрест Сил спеціальних операцій» та «За оборону України», а посмертно – «Почесною відзнакою командира».

Поховали Валентина у рідному селі Довгалівка.

У нього залишилися мама, троє братів і сестра.

Address

Kyiv

Opening Hours

Monday 10:00 - 19:00
Tuesday 10:00 - 19:00
Wednesday 10:00 - 19:00
Thursday 10:00 - 19:00
Friday 10:00 - 19:00

Telephone

+380983792169

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Меморіал героїв posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Organization

Send a message to Меморіал героїв:

Shortcuts

Share

Category