11/02/2025
Це не про Вітгенштейна. Це сьогодення з присмаком Вітгенштейна, Камю, Тарковського, Будди.
Логіко депресивний трактат.
1.Логіка
1.1 Логіка та альтернатива.
1.2 Логіка—упорядження майже неіснуючого.
1.3 Результат один —
2. Депресія
3. Синтез.
1.1 Немає правди на Землі.
Є тільки формалізована та ненадійна істина.
Вона обмежена законами, помилками, звʼязками.
Вони зневажливі до сутності людини,
Яка проходить шлях до смерті від дитини,
Шукаючи і сенси, і натхнення.
Здоровий глузд, комфорт, порозуміння
Диктують зневажливість до самопізнання.
Нормується усе: вбрання,
Поступки, мова, думки течія
Я мислю отже я існую. Хіба?
А що робити з уявою, бажанням. А де свобода —
Пожирач людських життів?
Це все пусте. Є логіка, а є якийсь там спів:
Орфея, муедзина, кобзаря.
Існує висновок, буває виняток. Все інше— божевілля.
Чи може нам корисне: навмання,
Безцільно, в понятійному свавіллі?
Може нема потреби в фракталах силогізмів ?
Можливо, існує інше сприйняття
«Гармонії» буття?
1.2 Мертвих безмежно більше ніж живих.
В питанні є множинність істин. Як сивих,
Яскраво солодких,
Так ще й неявлених.
Людина прагне все впорядкувати.
Щось в небеса, а щось за ґрати.
Є сенс на березі шукати,
що відригнуло море.
А там в глибинах все таке ж:
Прозоре,
Зрозуміле,
Непохитне.
Занурюватися нема потреби.
Існує, не існує — не важливо.
Ми в змозі розчинити диво
На різних рівнях власного буття.
Вона
Чи вигадка, чи винахід суспільного життя.
Впровадження довідників, понять, сюжетів снів
Це просто пошук берегів
Безкрайньої свідомості,
Яка—
Простір множинності світів і зламаний лічильник часу.
Наче вимірює, але одразу
Свої миттєвості розтягує у вічність.
Полісемія, метафора, пісні —
Її
Природні вороги.
Не визначається те, що невловиме,
Але це можна закувати
У витончені лати:
Вітер бажання у буревії днів,
Діяльність безписемна як ма´ра,
Чи мара´
Звідкіля
Формується так зване, вивідне знання.
1.3 Ум прагне збудувати мур буття.
Наше буття залежить від обставин.
Вони зневажливі до поглядів людини.
Яка малює схеми в порожнині.
Цей мур дірявий, а логіка пісна,
Час неухильно насаджує питання
Обабіч шляху,
Що зажадав мандрівника— невдаху.
Індукція марнує час і живить досвід.
Реальність — не спійманий крадій
Значущих слів, подій,
Та викривлених мрій.
Поверхня, де людина міготить,
Просочена отрутою пізнання.
Яке вбрання, таке сприймання.
Напевно суть існує. І вона —
Ковзна,
Непередбачена та жадана нагода
Сприйняти себе у всесвіту зірок.
Людина робить крок
І тоне в безмежному болоті варіантів.
Щоб не зробила —
Надія за плечем шепоче:
Ти згаяв щось важливе.
Безліч можливостей сплітаються в канати
Стійкого світосприйняття — депресії.
2.Поблякле сонце,
Зелень не така,
Стурбованість зникає мов туман,
Ти в потемках, але ти не кажан.
Межа існує,
Дотик до неї непередбачений.
І це дратує.
Може цей світ розмита копія? Борги
Недбальства спадають в попел. В сіль.
І ти не бачиш ті прокляті береги.
Печаль та смуток, сон та алкоголь,
І знову півень спустошує життя по краплі.
Лани й залісся поросли травою,
Іржавіють шаблі.
Спізніла передчасність —
Не реальність,
А витончена спроба себе схрестити з дивом,
З можливістю відчути
Біль нескінченного буття.
І з радістю забути
Про смерть, та про могил риття.
3.Я мислю, отже депресую
Формальна логіка — це втеча
Із пагорбів в печери,
З просторів неба у тісняву вольєрів.
Але яка
Солодка
В сухому описі, у термінах «знання»,
Срібло живе та незбагненна «істина».
Немає сенсу? Життєвий простір хворобливий?
В грайливій дитині ти бачиш неміч сиву?
Облиш. У формулах буття
Є своєрідна красота.
І це єдине, що пильнує розум від безнадії.
Висновки.
Ми всі нащадки перегрітого буття
Людської «величі».
Без каяття
Не буде доступу у « правильне» сузірʼя.
Рефлексія — це засіб від безсилля,
Домкрат застряглого автомобіля
В багнюці цінностей і мовних упереджень.
