03/10/2026
У Музеї історії КНЕУ відбулась зустріч із військовою журналісткою Аліною Логвиненко — офіцеркою відділення комунікацій, історикинею за освітою та журналісткою за професійним досвідом. Зустріч стала нагодою поговорити про війну, людей на передовій і про те, як сьогодні формується пам’ять про події, свідками яких ми є.
Подія відбулася в межах спільного засідання «Українознавчих студій» Музей історії КНЕУ, історико-політологічного наукового гуртка, КАФЕДРА ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ КНЕУ ім. В. ГЕТЬМАНА, викладачів і студентів 1–2 курсів спеціальності «Політологія» та Навчально-наукова лабораторія протидії дезінформації КНЕУ. Її присвятили Дню захисників і захисниць України.
Особливим приводом для розмови стала презентація книги Аліни Логвиненко «Дай мені довгу пам’ять». Це книга про людей, які сьогодні захищають Україну, про їхній досвід, характер, побратимство та війну, побачену очима тих, хто перебуває всередині цих подій.
Для нашого університету ця книга має особливе значення, адже серед її героїв — випускник КНЕУ Володимир Стогній («Золотий»). Його історія стала ще одним нагадуванням про те, наскільки тісно переплетені історія нашого університету та новітня історія України.
Під час зустрічі говорили не лише про книгу. Переглядали відео із зони бойових дій, слухали розповіді про захисників, їхні думки та досвід. Для студентів і викладачів це була можливість почути про війну не через сухі цифри чи заголовки, а через людські історії.
А потім ця розмова отримала особливо особистий вимір. Своїми спогадами поділилися Анатолій Михайлович Борис — батько загиблого випускника Юридичного інституту КНЕУ Олексія Бориса — та Світлана Третяк, мама нашого випускника і працівника університету Сергія Третяка, Героя України (посмертно).
Пан Анатолій розповів про сина та його бойовий шлях, а також про власний досвід служби. До поранення він служив командиром відділення у 95-й, а згодом у 46-й бригадах. Нині продовжує службу як старший стрілець взводу охорони Дарницького РТЦК та СП. Окремим і дуже особистим моментом стали його вірші про війну та перемогу.
Пані Світлана говорила про Сергія — випускника та працівника КНЕУ, який загинув, захищаючи Україну. Сьогодні вона, викладачка нашого університету та волонтерка, продовжує допомагати військовим і підтримувати родини захисників.
У таких розмовах історія набуває голосу.
За кожним іменем нашого Героя — не лише дата народження і дата загибелі. За ним — людина, її родина, друзі, навчання, робота, мрії, улюблені справи, слова, які пам’ятають найближчі. Саме тому для Музею історії КНЕУ так важливо збирати й зберігати ці історії. Документи, фотографії, відео, книги, спогади рідних і побратимів — усе це стає частиною великої історії нашого університету та нашої держави. І ця історія твориться просто зараз.
Цього дня ми говорили про неї в укритті, під звуки сирен. Частина учасників була поруч, частина долучилася онлайн. Але навіть в таких умовах вдалося створити простір для щирої розмови — про біль і силу, про втрати й пам’ять, про тих, хто захищає нас сьогодні.
Мабуть, саме для цього й потрібні такі зустрічі:
Щоб не дозволити людським історіям загубитися серед великої історії війни.
Щоб пам’ятати не лише події, а й людей.
Щоб через роки наші студенти могли почути їхні імена, побачити їхні обличчя, прочитати їхні історії й зрозуміти, якою ціною Україна виборювала своє майбутнє.
🕯️ Пам’ятаємо тих, хто віддав життя за Україну.
🇺🇦 Дякуємо Захисникам і Захисницям, які продовжують боронити нашу державу.
Зберігаємо пам’ять. Бережемо історії. Передаємо їх далі.
Слава Україні!
Героям Слава!