21/10/2026
Від життя в інтернаті до власної сім’ї: історія Наталії та Олексія
Ми продовжуємо знайомити вас з учасниками Форуму «Від ізоляції до інтеграції: обов'язки держави у трансформації догляду» та їхніми історіями, які показують, наскільки важливою є можливість кожної людини жити у громаді, самостійно ухвалювати рішення, любити, мріяти та будувати власне майбутнє.
Хочемо поділитися історією Наталії та Олексія з Центр надання соціальних послуг та соціальної інтеграції м. Переяслав.
Колись Наталія і Олексій жили в різних інтернатних закладах Київщини. За плечима кожного — непрості життєві обставини, роки життя за встановленими правилами та залежності від сторонньої допомоги. Наталія свого часу майже не могла самостійно пересуватися та була визнана недієздатною. Завдяки тривалій підтримці директорки Центру пані Раїси Голованової та фахівців установи вона поступово відновила навички самообслуговування, а у 2019 році суд поновив її дієздатність.
Того ж року відбулася зустріч, яка змінила життя двох людей. Олексій, який проживав у Бородянському психоневрологічному інтернаті, приїхав із концертною програмою до Переяславського центру. Там він познайомився з Наталією. Спочатку були розмови, телефонні дзвінки, дружба, а згодом — взаємні почуття, турбота та бажання бути разом.
Сьогодні Наталія та Олексій — сім’я. Вони разом проживають у відділенні підтриманого проживання Центру. Самостійно облаштовують свій побут, розподіляють домашні обов’язки, підтримують одне одного. Обоє люблять співати, беруть участь у концертах і культурних заходах, самостійно користуються громадським транспортом.
Здавалося б, звичайне життя. Але за цією звичайністю — величезні зміни. Адже ще кілька років тому можливість жити разом, створити сім’ю, мати власні плани та щодня робити вибір могла здаватися їм недосяжною.
Це стало можливим завдяки наполегливості, невичерпній енергії керівниці Центру, яка щоденною працею доводить, що змінювати людські долі на краще можливо навіть попри нормативні обмеження та системні перешкоди.Сьогодні в закладі вже три відділення підтриманого проживання. І хай вони не повністю відповідають міжнародним стандартам (юридично є складовими Центру), але вони є важливим етапом переходу мешканців інституції до самостійного життя в громаді.
Історія Наталії та Олексія нагадує: за дверима інтернатних закладів живуть люди зі своїми мріями, почуттями, прагненнями та правом на щастя. І коли замість обмежень вони отримують необхідну підтримку, повагу до власного вибору та можливість жити у громаді — змінюються людські долі.
Ми хочемо, щоб таких історій в Україні ставало дедалі більше.
Адже право на життя у громаді — це не привілей. Це право кожної людини.
