https://t.me/mizhvukhami, https://mizhvukhamy.com/

Культурна інституція "Міжвухами", вул. Володимирський узвіз, 2, Kyiv (2026)

04/03/2026

Сенси української ідентичності: воювати чи лежати під вишнею

«Зараз тебе робить українцем те, що ти залишаєшся в країні, борешся, працюєш, допомагаєш армії, віддаєш все і готовий ризикувати життям, щоб українство збереглося, як явище”.

Про те чому в нашій ідентичності прослідковується любов до свободи, справедливості та війни, розмірковує підприємець та засновник книгарні Сенс Олексій Ерінчак.

Очевидно, що росія хоче, щоб українськість перестала існувати, як явище, впевнений Олексій. Тому сьогодні усе російське потрібно поставити на штрафмайданчик до кінця війни.

“Не ми туди дрони відправляли, культуру насаджували і людей викрадали”, - додає Ерінчак.

Про підприємництво, що вийшло за рамки бізнесової моделі, створення спільноти, що мислить, кенселінг російської мови, пошук сенсів та чому інклюзивність - це іноді лише про доступ і комфорт, а не надідею говорили “Міжвухами” з Олексієм Ерінчаком.

Повна версія розмови на нашому YouTube-каналі за посиланням в третьому коментарі ⬇️

26/02/2026

“Моє велике бажання - бути людиною. Багато зустрічаю осіб, але мало серед них людей у повному значенні того слова. Зустрівшись з такою людиною, ви відходите від неї кращі”, - говорив Блаженніший Любомир Гузар.

І справді патріарх УГКЦ став тією постаттю в Україні, до якої тягнулись люди, незалежно від віросповідання. Любомир Гузар став визнаним авторитетом для християн різних конфесій, євреїв, мусульман та навіть тих, хто не вважає себе релігійним.

ПРО ЕЛІТУ І МУДРІСТЬ

“Еліта - це люди, які відзначаються життєвою мудрістю. Мудрість полягає не тільки в знаннях, бо хтось може мати великі знання, а не бути мудрим. Мудрість - це здатність побачити дійсність в її контексті, цілісно”, - наголошував Гузар.

Український релігійний діяч та патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви (2001-2011 рр.) Блаженніший Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року у Львові. В одинадцять років разом з родиною переїхав до Австрії, за кілька років - до США. Богословну освіту здобув в Америці та Італії. Та врешті 1993 року Любомир Гузар повернувся до України.

Блаженніший Любомир був реформатором УГКЦ. Його наставниками у формуванні майбутньої української Церкви були Йосиф Сліпий і Андрей Шептицький. Згодом він і сам став із ними в ряд провідників. Він мріяв, що Церква обʼєднається довкола матірної, київської, традиції. Виконуючи заповіт патріарха Сліпого щодо обʼєднання українців і Церкви, 2005 року він ініціював перенесення осередку УГКЦ зі Львова до Києва.

ПРО ІНТЕЛІГЕНЦІЮ

У 2014 році Любомир Гузар розповів, що однією з найбільших проблем сучасної України є відсутність інтелігенції. Вона не встигла сформуватися, бо розумних патріотичних людей винищувала росія: "В нас є багато освічених людей, працьовитих, але то ще не інтелігенція. Під тим оглядом Україна досить ослаблена…200 років ми є поневолені. Щойно тепер, я надіюся, поволі, воно прийде. І тої ще інтелігенції нема, ми все ще з радянською верхівкою живемо. Цілий наш політикум - іще великою мірою є радянським. Але при Божій помочі, крок за кроком інтелігенція буде виростати, і ми, може, за яких два покоління будемо мати нормальну українську свідому інтелігенцію".

Блаженніший наголошував, що Україна - така сама Європа, як Франція чи Англія: “Ми вже були Європою, коли ще Франція вчилася читати-писати».

Блаженніший помер після важкої хвороби у віці 85 років. Пропонуємо деякі важливі тези Любомира Гузара:

ПРО ДЕМОКРАТІЮ

Демократія - це пошана до гідності людей. Важко сказати, у якій мірі ми вже є демократами. На нас чекає тривалий процес перевиховання. Демократія вимагає відповідальних і свідомих людей, яким можна довіряти і які вміють довіряти. Довіра - це не те, чому ми вчимося. Довіра - це те, що ми здобуваємо. Не питайте себе, як і кому ми маємо довіряти. Запитуйте: як ми поводимося, чи наш спосіб говоріння, думання і діяння пробуджує в людях почуття довіри до нас?

ПРО ПАТРІОТИЗМ

Любов до України - це прекрасний слоган. Можна говорити палкі слова про любов до України: це ні до чого не зобов'язує. А любити треба українців, жителів цієї країни - це є любов до України.

Патріотизм, який вчить ненавидіти будь-кого, не є християнською чеснотою. Треба любити своє, бути готовим навіть віддати за це своє життя, але не робити цього коштом іншої людини.

ПРО ВЛАДУ

У світі було б набагато менше зла, якби всі, хто має владу, розуміли, що в їхніх руках прекрасний спосіб служити іншим людям.

ПРО БАГАТСТВО

Багатство є не лихом, а небезпекою. Той, хто вміє дати собі раду з тою небезпекою, може робити великі і добрі діла.

ПРО СВОБОДУ

Свобода - це можливість робити добро.
Незалежність держави можна найкраще пізнати та зрозуміти порівнюючи її із свободою людини. Свобода людини − це складова прикмета її природи, іншими словами, людина сотворена вільною, свобідною. Для кожної особи життя, таланти і свобода є даром від її Сотворителя. Так само і для держави − бути вільною є даром від Бога.

ПРО РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКУ ВІЙНУ

росія працювала, росія не спала. Ну, і прийшов час... То, що там сталося і стається, - то все дуже точно запрограмоване, і про те Путін говорив уже 10 років тому. У Німеччині, у Мюнхені, є щороку конференція міжнародна про безпеку в Європі, він там говорив, що думає робити. Тільки ніхто тоді не слухав, знаєте, не вірили, а тепер не годні його позбутися. Я не бачу примирення, на жаль, щиро вам скажу. Щоби був мир, мусять обидві сторони хотіти. На жаль, росія не хоче миру. Бо вже можна було давно мати мир, якби була охота. Примирення — то було би чудо. Єдиний спосіб – стримати силою. Їх тільки силою вигнати буде можна, на жаль.

19/02/2026

Коли спаде цей морок, ми здивуємось, як багато нас тут було, як багато ми встигли зробити, а головне – яким прекрасним може бути цей світ, варто додати до нього трішки здорового глузду і справедливості. Сергій Жадан

“Спробуймо говорити про майбутнє. Що ми можемо сказати про нього напевне? Ми напевне знаємо, звідки ми будемо в нього заходити. Ми будемо заходити в нього з нашої сьогоднішньої глибокої темряви. З мороку і чорноти. І ця чорнота, цей морок залишаться за нашими плечима як частина нашої пам’яті і нашого досвіду. І як одна зі складових майбутнього, про яке нам тут ідеться. Адже очевидно, що майбутнє, навіть найбільш райдужне, буде марковане знаками цього мороку, його присутністю в нашому досвіді. До цього треба бути готовими. Закінчуючись, війна зазвичай не закінчується. Дуже важливо розуміти, що з її привидами і тінями нам доведеться мати справу ще дуже довго. Це потребуватиме зусиль. Це потребуватиме в майбутньому великої роботи з пам’яттю”, - про це світові під час Мюнхенської конференції з безпеки каже письменник, музикант та військовий Сергій Жадан [офіційна сторінка] під час промови про майбутнє, яке в Україні формується військовим сьогоденням.

Розмірковуючи про наше майбутнє Жадан намагається уявити його ідеальним, проте історія показує, що ідеальним для нас зазвичай є наше минуле, яке ми схильні ідеалізувати:

“Майбутнє напевне не буде схожим на минуле. В цьому є певна пастка. Частина з нас - і тих, хто знаходиться всередині України, і тих, хто співчуває нам зовні - свідомо чи підсвідомо говорять про майбутнє в категоріях минулого. Що є великою помилкою. Так як було, вже не буде. Буде інакше. Це зовсім не значить, що майбутнє не буде добрим. Воно може бути добрим. Воно може бути щасливим. Просто його не слід буде порівнювати з тим, що було. Наше минуле безповоротно і категорично знищене цією війною. Знищене вже і, нагадую, знищується надалі, оскільки доки ми тут із вами говоримо про майбутнє, війна триває. Багато речей у взаємостосунках між країнами (а головне – між народами) не відновляться автоматично після умовного (чи безумовного) припинення вогню. Не відновиться відчуття відкритості, не відновиться відчуття довіри. Не відновиться авторитет багатьох інституцій та лідерів, ініціатив та проектів. Головне – не відновиться відчуття безпеки. Воно буде іншим. І формується воно просто тепер, в ці дні, в ці місяці. Хибною є стратегія перечікувати теперішнє як вимушену паузу, хибним є уявлення про майбутнє як про можливість просто повернути все як було”.

Попри очевидність тези, що війна рано чи пізно завершиться, є небезперечним твердження, що війна, яку розв'язала росія проти України закінчиться так само.

“Свого часу для декількох поколінь європейців столітня війна так і не завершилась. Вони просто не дочекались її завершення, загинувши (чи навіть не загинувши, а померши) просто посеред цієї війни, - рефлексує Жадан і додає. - Скажімо, в моїх сусідів найближчі плани - перезимувати, дотягнути до весни, не замерзнути у власних квартирах. В ці тижні, коли країна переживає величезне випробування холодом і темрявою, раптом такою нестерпно очевидною стала вразливість людини в сучасному світі - з її залежністю від інфраструктури, від комунальних служб, від температури за вікном і душевного спокою всередині. Людина не народжується для ракетних обстрілів, для багатогодинних повітряних тривог, для відстежування маршрутів ударних дронів, які летять її вбити. Вбити у власному помешканні, у під’їзді, в якому людина народилася, виросла і живе все своє життя. Смерть від переохолодження у власному ліжку у мільйонному місті на сході Європи не повинна входити в життєві плани людини”.

В час, коли ми намагаємось докричатись до світу в сподіванні на те, що нас почують, зрозуміють і підтримають, чи довго можна підтримувати увагу до себе і до своєї біди криком. Сергій Жадан вважає важливим говорити про наше майбутнє, як про спільне не в контексті політичного об'єднання, а як етичну відповідальність:

“Допомагати сьогодні тому, хто став жертвою збройної агресії - це не робити йому послугу: це вибудовувати спільний простір нормальності та взаємодії. Як би комусь не хотілось, але пожежа на кораблі стосується всіх пасажирів, незалежно від того, квитки якого класу в них на руках. Можливо, саме тому ми говоримо тут сьогодні про майбутнє, попри те, що, припускаю, в кожного з нас свої плани на найближчі вихідні і на найближчий рік”.

16/02/2026

Ігор Козловський. Якщо ви не маєте любові, ваша ідентичність не визріє

“Коли цінність стає життєвим принципом? Коли всередині людини промовляє совість. Совість - те, що спостерігає за нами зсередини. Людина, що бере на себе відповідальність, чує совість і відчуває любов до своєї землі, доростає до гідності,- неодноразово повторював Ігор Козловський на своїх лекціях, розмірковуючи про ідентичність. - Головне питання життя людини - “навіщо?”, а не “чому?”. Саме відповідь на нього формує ідентичність людини: ти поставив собі це питання, прорефлексував, знайшов відповідь. Далі має з’явитися відповідальність за свій вибір і нарешті - відповідність. Саме тоді людина знаходить свої сенси”.

Український вчений, релігієзнавець, кандидат історичних наук, поет, прозаїк, громадський активіст Ігор Козловський народився 16 лютого 1954 року в Макіївці на Донеччині.

Окрім великого досвіду викладання та написання понад 50 наукових книг та 200 статей, Ігор Козловський співзасновник одних з перших козацьких організацій в Україні. Козловський не залишив Макіївку з початком російської окупації через хворобу сина та продовжив проукраїнську діяльність на Донеччині. Зокрема, був активним учасником донецького Євромайдану.

У січні 2016 року за проукраїнську позицію Ігоря Козловського захопили в полон проросійські бойовики. Він пережив майже два роки тортур в буцегарнях. Але врешті звільнений за обміном, як в'язень сумління.

Козловський був впевнений, що життя наповнює сенсом любов. Якщо ви не маєте любові до своєї професії, рідних, до пошуку, до своєї землі і нації, тоді ваша ідентичність не визріє.

“Любов - це не стільки почуття, як праця над собою. Мене часто запитують, як я вижив у полоні. Пригадую, мене привели назад у підвал після годин катувань. Я стояв закривавлений і посміхався: у той момент я зрозумів, що буду жити, тому що люблю: люблю своїх рідних - вони мене чекають, люблю своїх друзів - вони за мене борються, люблю свою країну, свою роботу, саме життя. Але навіть це не головне. Головне, що люблять мене, за мене борються. А отже я маю жити, бо я боржник любові.

Під час катувань я розумів, що через моє тіло вони хотіли зламати мою гідність.

У полоні нам давали такий хліб, з якого можна коників ліпити, їсти його майже неможливо. Але іноді волонтери передавали “хліб зі свободи”. У тій буханці були сенси - свобода і любов, бо та хлібина - це протягнута рука твоїх рідних і друзів. Я відчував аромат любові від того хліба. І коли розламував його і ділився з іншими, то розумів, навіщо я тут. Багато людей у полоні запитують: “Чому я?” А треба шукати відповідь на запитання “Навіщо я тут?” Полон - це травма, але вона може стати досвідом”, - був впевнений філософ.

Вчений розповідав, що з дитинства відчував насолоду від пізнання історії, вчив її ще змалечку, а в першому класі прочитав усі шкільні підручники з історії до 10 класу включно.

"Вже коли я вчився у середній школі, вчителі просили не ставити їм зайвих запитань - мої знання на той час були доволі ґрунтовними", - згадував Козловський.

Нація починається із закоханості у свою історію. Був впевнений історик і пояснював нашу ідентичність особливим способом формування нації: “Українська нація формувалась як фронтирна. Кордон - це стала лінія, фронтир - рухається. Через територію України за всю її історію пройшло понад 150 різних етносів. Усі вони так чи інакше впливали на загальний культурний текст України. Ми не мали сталих кордонів. Ми були настільки відкритим простором, що ще в середньовіччі наша територія була найбільшою дисидентською спільнотою Євразії. Козацтво - це дисиденти. До нас споконвіку тікали всі, кого гнали з інших земель.

Дослідники вважають, що у 17-му столітті було дві найбільш освічені території - терени України та Кримського ханства. Ми завжди віддавали свої таланти на розбудову інших імперій”.

Після повернення з полону Ігор Козловський боровся за звільнення наших бранців Кремля та виступав активістом низки ініціатив щодо прав і свобод людини.

У 2022 році Нобелівську премію миру отримала українська правозахисна організація "Центр громадянських свобод", членом правління якої був тоді і Ігор Козловський.

"Зараз організація займається документацією злочинів, які вчиняють кати на наших землях. Йдеться й про трибунал для Путіна, й безліч інших ініціатив, які стосуються прав та свобод людини. Наше суспільство зараз травмоване, охоплене величезною кількістю трагедій. Що є насамперед психологічним навантаженням і є тим, що побачили у світі. Думаю, що вони заслуговують Нобелівської премії", - говорив історик і релігієзнавець.

6 вересня 2023 року Ігор Козловський помер на 69 році життя від серцевого нападу, як наслідку катувань в російському полоні.

12/02/2026

Ми ростем під вогнем: що надихає в часи війни, про зв'язок поколінь та ідентичність

Творчість в складні часи - це метод співіснування, що дозволяє зберегти душу та рухатись вперед, розмірковує фронтмен гурту "Мандри" Сергій "Фома" Фоменко.

Чому українці анархічна нація та як ми стали фортецею між злом і цивілізованим світом. Куди рухатись, щоб не розгубити себе, як просувати Україну на міжнародній арені та в чому сила нашої нації. На ці питання шукали відповіді "Міжвухами" разом з музикантом і режисером Sergiy Fomenko

Повна версія розмови та нові пісні Фоми наживо на нашому YouTube-каналі за посиланням у коментарях.

06/02/2026

Що таке свобода і де закінчується свобода слова і свобода думки? Чому Революція Гідності - це про свободу, а європейські протести - ні?

Розмірковує театральний режисер, засновник Центру сучасного мистецтва «ДАХ», фестивалю ГОГОЛЬFEST, гуртів ДахаБраха та фрік-кабаре Dakh Daughters Влад Троїцький під час зустрічі в Асоціації випускників Києво-Могилянської бізнес школи.

Митець пояснює свою думку і інтерпретацію на прикладі західного суспільства, яке може багато обговорювати ЛГБТ, фемінізм, кліматичні зміни… Але вони нагадують Троїцькому дітей, які ліплять пасочки на березі океану, коли на них насувається цунамі у вигляді не лише росіян, а й своїх же неонацистів.

“Ви думаєте, ви й далі будете бавитися у ЛГБТ, фемінізм, екологію? Ні. Просто не буде такої можливості. Усі ці спекуляції про свободу слова закінчаться. І тоді постає питання: а що таке свобода?” - запитує Влад Троїцький.

Тож де і коли закінчується свобода та як її не втратити? Мислитель нагадує, що перше слово державного гасла Франції - «свобода». Але питомих відповідей французи не мають.

Американці, які повсякчас вживають це слово, так само не можуть обґрунтувати це поняття. Вони мають прості відповіді, які не працюють.
Свобода - це коли я можу робити або говорити все, що захочу. Але якщо поруч стоїть людина, зі зброєю, або, яка має тисячу ботів і вони теж хочуть робити все, що захочу. У кого тоді більше свободи? Що важить твій голос?

“І тоді я, звісно, не академічно, але запропонував таке визначення: свобода - це завжди про ризик і відповідальність. Ти щось робиш свідомо, робиш крок - і береш за нього відповідальність. Відповідальність перед собою, перед родиною, перед суспільством, перед містом, перед світом. Ти її усвідомлюєш”, - пояснює Троїцький.

Тоді одразу виникає наступна думка: багато людей хочуть свободи, але не хочуть ризику й відповідальності. І якщо порівнювати, до прикладу, протести в Україні та Франції - наочно зрозуміло, хто має більше внутрішньої свободи. Французи під час заворушень масово палять автівки, а українці під час Майдану, де вбивали людей, намагались зберегти Київ цілим.

Для Влада Троїцького висновок очевидний: люди на Майдані були відповідальні внутрішньо. Люди розуміли: це наша країна, наше місто. Навіть коли брали бруківку, робили це обережно - так, щоб потім можна було відновити автентичне покриття. І це, знову ж таки, про ціну власної відповідальності.

02/02/2026

Так хочеться вже без барикад і без брому

Про гідність, як базис людських цінностей розмірковує акторка Ірма Вітовська.

Ірма на власному прикладі розповідає, як не зрадити собі і своїм принципам, як акторка змогла відстояти свою україномовну позицію в здебільшого російськомовному оточенні Києва 90-х.

Про бажання змінювати та ціну відповідальності не лише за свої вчинки дивіться в повному відео на нашому YouTube-каналі.

20/01/2026

Український народ створив найбільше в світі Колядок.

Розповідає регент та хоровий диригент Олександр Тарасенко.

Чоловік взявся відновити справжнє українське звучання нашої церкви. Тож наразі вивчає нотні партитури, адаптовує їх та створює збірки книг для церковного хору ПЦУ.

Повна версія розмови з регентом на нашому YouTube-каналі

16/01/2026

Як посилити Україну через культуру та історію

Російська пропаганда з одного боку, польська - з іншого: в таких умовах свого часу, а подекуди і сьогодні повсякчас опиняється українське суспільство.
Історик, військовий бригади "Хартія" і журналіст Вахтанг Кіпіані під час форуму "Сталеве слово" пояснює, аби протидіяти впливу та не повторювати помилок минулого нам потрібно знати справжню історію.

Саме такі інтерактивні лекції для рекрутів та офіцерів хартієць читає, щоб формувати у військових не лише лють до ворога, а й розуміння нашої ідентичності.

Кіпіані розповідає про видатних, але не знаних українців та українок - борців за нашу свободу. Про реальні події, які викривляли чи приховували радянська та польська влади за часів їхнього правління на землях України.

Повна версія лекції на нашому YouTube-каналі.

14/01/2026

«Ворог лише мертвий перестає бути ворогом». Юрій Горліс-Горський

“Коли я впаду моє тіло може з'їдять лисиці, щоб нагодувати молоком своїх дітей, мою кров вип'є рідна земля щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце”, - ці слова Юрія Горліса-Горського стали епітафією на багатьох пам'ятниках борцям за незалежність України. А перейнятий наступними поколіннями дещо змінений заклик Холодноярської республіки «Слава Україні!» – «Героям слава!» лунає досі.

16-річним юнаком полтавець Юрій Горліс-Горський потрапляє до війська. Прагнучи відправитись на східний фронт, коли почалась Перша світова, Юрій "домальовує" собі чотири роки і їде на війну.

Із початком визвольних змагань Горліс-Горський долучився до Армії УНР, отримав звання хорунжого і став офіцером. На долю молодого воїна випала участь в одній із найгероїчніших подій Української революції 1917–1921 років – Першому зимовому поході.

"Запорізька група під час партизанського походу продерлася з боями через відступаючий денікінський та наступаючий большевицький фронти і перейшла з Херсонщини в Чигиринський повіт". Так для Юрія починається історія Холодного Яру – і в житті, а згодом і на папері.

"Холодний Яр це живий приклад, як невеликі числом, але незламні духом можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом", - напише в своєму романі письменник.

Юрій Горліс-Горський на власному досвіді переконався, що поблажливе ставлення до ворога обертається новими жертвами: одного разу воїн подарував життя полоненому й відпустив його. Натомість противник викликав телеграфом полк червоної кінноти, і наступний бій завершився великими втратами для холодноярців.

"Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп... але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти - або загинути, - пише Юрій Горліс-Горський. - Москаль - чи «білий», чи «червоний» - був лише москаль - одвічний ворог України. І большевиків, і денікінців вітали однаково: кулями".

За зв'язок з підпіллям Юрій двічі потрапляє до в'язниці і двічі тікає з-під варти. Тоді ж для прикриття роботи агента підпілля письменник починає працювати вчителем. Нібито прийнявши пропозицію співпраці з ҐПУ - перешкоджає низці чекістський операції.

1924 року Горліса-Горського знову заарештовують і засуджують до 15 років тюрми.

Уникнути ув'язнення підпільнику вдається лише прикинувшись божевільним. Перебуваючи вісім років під наглядом у психіатричній лікарні, Горліс-Горський пише потужний памфлет на сталінську диктатуру 30-х років "Ave Dictator!" З психіатричної лікарні Юрію теж вдалося втекти.

Він взяв участь у бою за відновлення державності Карпатської України та навідався в Холодний Яр, щоб вшанувати пам'ять побратимів і упорядкувати їхні могили. З того часу Горліс-Горський мандрує низкою країн Європи та Африки та навіть видає свої роботи. І врешті під час Другої світової війни із дружиною оселяється в німецькому таборі для переміщених осіб DP.

Очолює український відділ радіостанції у Берліні."Німецькими руками знищимо все більшовицьке!" - таким був його план і тих українців, що були його поплічниками.

У Новому Ульмі чоловік разом з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком засновує Українську революційно-демократичну партію, проти якої здіймають агітацію деякі члени закордонних частин ОУН(б). У таборі, де жив Юрій Горліс-Горський, поповзли чутки, що він запроданець, агент більшовицьких, польських та німецьких спецслужб.

Але минуле наздогнало його й у Німеччині. 25 вересня 1946 року в таборі DP у родині Горліс-Горського народилась донька Леся, а за два дні Юрій зник безвісти за до кінця не з’ясованих обставин. Подейкують, що він опинився серед інтриг англійської, американської й радянської розвідок і був убитий через свою шпигунську діяльність.

«Посипалися погрози, - згадувала дружина Юрія, - у вікно нашої кімнати кидалися намотані на камінці присуди смерті, у нашу відсутність у кімнаті робилися обшуки… Зник револьвер, за яким Юрко дуже шкодував, бо ніколи не розлучався зі зброєю в ті небезпечні часи… Мені й досі важко писати про ті сумні часи, коли я була свідком усіх тих наклепів і погроз…»

09/01/2026

Як насправді має звучати українська церква, чому українці передають інформацію через спів та мають найбільше в світі Колядок?

На ці питання у нашому відео відповідає хоровий диригент Олександр Тарасенко.

Він взявся відродити автентичне звучання української церкви.

Регент дослідив, як понад триста років тому росіяни витіснили українську фонетику з нашої церковнослов'янської, надавши їй свого звучання - пафосного та синодального. Натомість український церковний хор співав, як "мед і молоко".

Олександр Тарасенко, як музикознавець почав збирати і вивчати нотні партитури та адаптовувати їх до духовної української музики, відновлюючи притаманне нашій культурі та церкві звучання.

Аби кожен церковнослужитель ПЦУ зміг взяти їх для використання у своїй парафії і щоб хор зазвучав по українськи, композитор створив корпус книг, які наразі готуються до видання.

08/01/2026

Як не втратити традиції та чи можливо вимірювати нематеріальне

“Авдіївська каша в моє життя прийшла, як страва з дитинства, яку готувала ще моя бабуся. А потім настав період певного забуття, я сама її в родині не готувала і певно в нашій сім'ї була перервана ця традиція. Але з 2018 року в Авдіївці, яка вже на той момент була в епіцентрі бойових дій, ми провели перший мистецький фестиваль і тоді вперше презентуючи нашу Авдіївську кашу зрозуміли, що багато місцевих людей знають про неї і для багатьох це історія про родинну пам’ять. Тому наша громада вирішила згуртуватись на цьому фоні, ще більше знайомитись з нашою історію і один з одним хоча б через споживання цієї страви”, - про це розповідає завідувачка Авдіївського народного музею історії Тетяна Переверзєва.

Каша стала тим елементом, який тримає людей на плаву, збирає довкола родинних історій.

За допомогою старожилів жінка відродила старовинний рецепт приготування поминальної та святкової каші в місті Авдіївка Донецької області. Та коли росія окупувала її рідне місто Тетяна разом з Авдіївською громадою, які залишили малу батьківщину з початком повномасштабного вторгнення, різними шляхами зберігають традицію: крім того, що ініціювали внесення страви в список нематеріальної культурної спадщини України, громада втілила проєкт “Каша, що мандрує Україною”. Подорожуючи з традицією готування цієї обрядової страви, авдіївці популяризуть свою спадщину, пригощають нею інших. А ще це для них спосіб зустрітися з переселенцями і підтримати один одного. Каша стала тим елементом, який тримає людей на плаву, збирає довкола родинних історій.

Пісні, обряди, страви, традиції нашого народу опинилися під загрозою знищення через напад росії. Особливо - в тих регіонах України, які наразі перебувають під окупацією агресора. Тож перед професійною спільнотою постало питання: як зберегти нематеріальну культурну спадщину, а головне - як і чим вимірювати шкоду, якої росіяни завдають нашій нематеріальній спадщині.

Одним з кроків, що певним чином допомагає не втратити нематеріальну культуру, - єце внесення певної традиції до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, який потребує термінової охорони. Та першочергово традицію мають підтримувати самі люди.

“Однією з найбільших загроз для нематеріальної культурної спадщини - є в першу чергу те, що ми опинились відірваними від громади. По-друге, традиції, звички, знання передаються від родини і більшість сімей, які нам передавали ці знання вимушено розпались з 2022 року: діти не живуть з батьками, онуки не знають своїх бабусь, дідусів”, - пояснює Тетяна Переверзєва.

А ще важливо ділитися своїм досвідом з тими хто лише починає шлях в боротьбі за нашу спадщину, культуру і традиції. Це про взаємопідтримку, допомогу в тому, аби наштовхнути інші громади на шлях збереження нематеріальної культурної спадщини. І авдіївцям це вдалося зокрема стосовно Надазовських греків, які за їхнім прикладом змогли включити свій обрядовий хліб Псатир, до національного переліку нематеріальної культурної спадщини.

Процес виготовлення цього Великоднього хлібу Псатир супроводжується давніми обрядами, що передаються з покоління в покоління, забезпечуючи спадковість культурної ідентичності. Після повномасштабного вторгнення російських військ більшість надазовських греків виїхали з Маріупольського та Волноваського районів до інших міст України, проте продовжують зберігати традиції.
Технологія приготування Псатиря має декілька варіацій. Проте ключові етапи залишаються незмінними: тісто скручують у джгут, роблять акуратні надрізи та формують виріб таким чином, щоб зовнішньо утворилися чотири півмісяці, а в центрі - хрест, що символізує страждання Христа.

Авдіївська “гонорова” каша готується на основі рису. Але при цьому вона вариться на молоці, як манка, і є солодкою, як кутя. Для цієї страви потрібно брати жирне домашнє молоко або вершки, великий шмат масла, яйця, якісний рис та вишні. Правильно приготована каша має дуже ніжну, подібну до суфле структуру і яскравий жовтий колір.
Вона має також ритуальне значення - її готували переважно на свята або на поминки. Друга назва цієї каші - гонорова. І це, тому що продукти для неї не з дешевих, а процес приготування займає декілька годин, бо в кінці каша має настоятись закутана у ковдри і подушки.

Культурна інституція "Міжвухами"

04/03/2026

26/02/2026

19/02/2026

16/02/2026

12/02/2026

06/02/2026

02/02/2026

20/01/2026

16/01/2026

14/01/2026

09/01/2026

08/01/2026

Address

Website

Alerts

Contact The Organization

Shortcuts

Share

Category