Культурна інституція "Міжвухами"

13/08/2026

Перетворитись на дракона: як меми і міти дають нам сили продовжувати боротьбу

“В найархаїчніших українських мітах герой завжди має не людську природу. Поступово вона зменшується і вже в часи козаччини та Мазепи цю природу видає лише величезний зріст та непоборна сила”, - пояснює історикиня Інна Ковалишена

“Міти - це не казки. Їх породжують реальні історії, які пояснюють хто ми в цьому світі, що відбувається довкола і навіщо. Міт грунтується на фактах, які важливі для народу, тому вони об'єднують суспільство і дають сили продовжувати боротьбу”, - додає дослідниця нового українського міту Юлія Оскольська

Тож як формується сучасне уявлення українців про себе, власну ідентичність та історію, говорили у Хартія-Хаб з Natali Bushkovska під час дискусії про український міт. Історикині та дослідниці дискутували про те, як змінюється наше уявлення про власну минуле, чому важливо повертати в культурний простір українські історії та перемоги, які тривалий час залишалися маловідомими або витіснялися російським імперським наративом.

Говорили про унікальність українських мемів - сучасної форми українського міту та що стає основою будь-якого міту та мему, зокрема. Про постколоніальний досвід, поняття «маленької людини» в російській літературі та наші відмінності у способах осмислення історії й ідентичності.

Про те що новий український міт почався з воєнної літератури, яка стала необхідним простором для формування відповідей на питання: хто ми, що нас об’єднує і навіщо ми продовжуємо боротьбу? Як російська, імперська та радянська машини обмежували та кастрували знання українців про нас самих. Про глобальний міт російської непереможності та чому в росії існує єдина ідентичність - імперська.

Повна версія дискусії за посиланням в коментарях⬇️

04/08/2026

Агенти КДБ влаштували мені перехресний допит, бо я пішла на похорон Володимира Івасюка. Марія Матіос

Як залишатися вільними, перебуваючи на гачку у спецслужб, розповідають письменниця Марія Матіос Maria Matios та історик Володимир В'ятрович Volodymyr Viatrovych під час дискусії «Під наглядом КДБ. Життя українців у добу застою», яка відбулась на Книжковий Арсенал.

"Я була білим папером, не була дисиденткою та неофітом, коли КДБ влаштувало мені перехресний допит", - розповідає Марія Матіос, згадуючи, як 1979 року просто посеред вулиці Чернівців агенти примусово заштовхали її у вестибюль готелю.

"Ви обурювались, що філософію в університеті читають російською, не здавали донорську кров, бо ви проти радянської влади та замість песцової шапки носите канадську хустку", - такими тезами закидали юну студентку КДБісти.

Про менш відомі загалу сторінки біографії генерала Василя Кука - однієї з ключових особистостей визвольного руху в Україні у ХХ столітті та останнього головнокомандувача УПА, розповів Володимир В'ятрович. Про те, як командир УПА повернувся з радянського ув'язнення та продовжив свою боротьбу з волю України у 70-ті роки, які були піком роботи та репресій КДБ стосовно української інтелігенції. Саме тоді почали активну прослушку і відеонагляд, коли кожен підозрілий українець опинявся під монітором і ковпаком спецслужб.

Говорили й про те, як лист Кука з тюрми до українців за кордоном став інструментом КДБ. Що спонукало Марію Матіос написати автобіографічну книгу "Жінці можна довіряти", де вона розповідає про те, як після похорону Володимира Івасюка опинилась під контролем спецслужб. Як відкриття засекречених архівів КДБ розкрили важливі історичні події та долю видатних українців. Чому ми майже нічого не знаємо про атмосферу української інтелігенції 70-х років та як той час перегукується з сьогоденням людей на тимчасово окупованих територіях України.

Повна версія дискусії на нашому YouTube-каналі за посиланням в коментарях

24/07/2026

Польові дослідження з українського сексу: "А може все-таки російською?"

"Це не про ідентичність, а про безпеку. Тих кого знають - важче вбити", - наголошує письменниця Оксана Забужко Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко), розповідаючи про свій легендарний роман "Польові дослідження з українського сексу".

Насилля над жінкою чи політичне насилля над нацією. Що в цьому спільного? Про право мати і проявляти особисту ідентичність: як українки, жінки та цілої країни - про це промовляють "Польові дослідження". Книга Забужко не лише про досвід жінки, а й досвід України, яка опинилась під гнітом тоталітарного режиму та на межі супротиву проти ґвалту і травми.

Про це говорили на "Книжковому Арсеналі" Книжковий Арсенал з авторкою роману Оксаною Забужко під час дискусії «Міжнародний вояж Польових досліджень: до 30-ліття першого національного бестселера».

Презентація роману, що довів спроможність живої сучасної української літератури, відбулася 29 лютого 1996 року. Бестселер став першим романом незалежної України живого українського автора, про сучасне життя в нашій країні, виданий українською мовою та окремою книгою. Але ще за день до офіційного старту друку у видавництві виникали думки перекласти книгу російською, - пригадує Оксана Забужко. Та врешті книга вийшла в світ українською, а згодом була перекладена 25 мовами.

Якою була Україна 90-х, як бестселер Оксани Забужко вплинув на тодішній культурний контекст, зокрема феміністичний дискурс та чому "Польові дослідження" випередили свій час, залишаючись актуальними і сьогодні, говорили під час дискусії. Повна версія за посиланням в коментарях

20/07/2026

Харків генерує культурні генератори, які потім розповзаються Україною і світом. Зоркін

"Я хочу, щоб через сто років я був найвідомішим митцем у світі, але планую, що це станеться ще за мого життя. Бо я створюю мистецтво, яке варте уваги всього світу", - впевнений митець Костянтин Зоркін.

"Якщо б не було ніяких мистецьких практик - людство потрібно було б знищити повністю, - вважає художник і додає, - Умова існування мистецтва - це свобода".

"Міжвухами" побували у харківській майсетрні художника Костянтина Зоркіна та доторкнулися до процесу творення мистецтва.

Про символи, які закодовано в магічних роботах художника в деталях розповідає сам митець, занурюючи нас у свій світ.

Мистецтво - це дикий звір, невідомо, як він поведеться, саме тому воно потрапляє в культуру, коли охолоджується, не дратує, не тригерить. Художник впевнений - справжнє мистецтво по за культурою, тому що виникає, як подразник, а культура, як система, має бути гармонійною. Та чи потрібно пояснювати мистецтво?

Костянтин впевнений, що магічна функція мистецтва - первинна, а естетична - вторинна. Свої майбутні роботи митець часто бачить, як блискавку серед буденності: вони виринають у 3D-моделях в його уяві. Як магія мистецтва почала працювати в особистому житті художника? Та чому митці залишають Харків, який їх створив, дивіться у відео за посиланням в коментарях 👇

16/07/2026

Проєкт “Назовсім”: відцифрована спадщина стане доступною для кожного

Понад 300 філософських рукописів, зокрема 76 унікальних текстів Києво-Могилянської академії, яким понад триста років - це спадщина української інтелектуальної історії, значна частина якої досі залишається маловідомою широкому загалу. Та саме ці тексти написані латиною дозволяють зрозуміти, як формувалася і розвивалась українська філософська думка, як на неї впливала європейська освітня традиція та яку роль відігравала Києво-Могилянська академія Національний університет "Києво-Могилянська академія" в культурному просторі не лише України.

Філософ і дослідник Микола Симчич розповідає про унікальну колекцію могилянських рукописів, що зберігаються в Україні, їхню історію, походження та значення для сучасних дослідників. Він впевнений, що наука мусить бути відкритою.

Проєкт “Назовсім” із відцифрування Могилянських рукописів створено на тлі прагнень та потреб дослідників зробити філософські курси XVII–XVIII століть доступними для науковців, студентів і всіх, хто цікавиться історією української освіти.

Микола Симчич пригадує, що “Назовсім” з’явився завдяки небайдужості до нашої спадщини та спільній справі. Ці рукописи пройшли шлях через монастирські та церковні бібліотеки, архіви й приватні зібрання, перш ніж опинитися у фондах бібліотеки Вернадського Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, де й наразі оцифровуються.

“Я читав лекції з латини для слухачів школи перекладачів і в рамках курсу розповів про могилянські тексти на рукописах. Ділився думкою, що було б чудово, якби вони були оцифровані для широкого загалу. Саме тоді Павло Гайдай усіляко підтримав цю ідею. Так спільно з'явився проєкт “Назовсім””, - згадує філософ.

Микола Симчич розповідає про складнощі, які виникали під час роботи із рукописами, як врешті поява цифрових копій, врятує старовинні тексти від знищення та те, що сканування цих рукописів потребує спеціального обладнання, аби не пошкодити крихкий папір.

“В нас є повний курс Інокентія Гізеля. Він особливий, але дуже понищений кислотним чорнилом. Тобто в нас переважно всі рукописи досить добре збережені. А саме цей - гарно проілюстрований. І через це якраз виникла проблема. Ілюстратор, ймовірно, це не сам студент, який записував лекції, а хтось, кого було спеціально найнято, хотів добитися дуже чорного чорнила. Воно якраз таки містило в собі кислоту, яка з часом під дією вологості проїла папір і з'явилися дірки. Тож під час роботи з рукописом в тих місцях повністю випадає текст”, - пояснює філософ та науковець.

Як студентські конспекти перетворюються на джерело знань про цілу епоху? Чому цифрові архіви є критично важливими для освіти та науки? Що можуть розповісти старовинні рукописи про Україну та її місце в європейській історії? Та як 300-річні тексти стають способом збереження національної культурної пам’яті? Дивіться у відео за посиланням в коментарях⬇️

13/07/2026

13/07/2026

Українські діти кладуть зброю у валізу свободи

Чи треба обирати між свободою та безпекою: як говорити з дітьми про ідентичність та патріотизм?

“Лише в деяких ситуаціях необхідно обирати безпеку, замість свободи”, - так одного разу відповіла художниці Алевтині Кахідзе дівчинка, до якої звернулась мисткиня з проханням визначити, що ж важливіше.

Реалії війни диктують нові підходи до освіти та оголюють потребу у відповідях на, здавалося б, абстрактні питання:

Чому українські діти, які живуть за кордоном обирають свободу, а, наприклад, нідерландські - безпеку? Для чого українські діти кладуть у “Валізку свободи” зброю? Та чому нашим дітям в Австрії забороняють малювати танки?

Під час дискусії про свободу в рамках "Книжкового Арсеналу" Книжковий Арсенал обговорили і складніші теми, які виникають в українських дітей: чому воюють і що захищають їхні батьки, або чому діти ходять в метро та укриття? Ці питання також про свободу, впевнені учасники дискусії.

Мальописи "Зошити свободи" Алевтини Кахідзе допомагають говорити з дітьми та підлітками про ідентичність, патріотизм та інші теми, які необхідно оприявнити. Зошити і робота з ними стали експериментальним викликом для формальної освіти та спонукають дітей до відвертої розмови та критичного мислення.

“Освітній заклад це простір, де ми маємо вчитись робити помилки”, - додає Алевтина Кахідзе під час дискусії.

Серія зошитів мисткині не містить правильних відповідей, але тут багато місця для власних думок, образів, позицій і рефлексій.

Повна версія відео за посиланням у коментарях на нашому YouTube-каналі ⬇️

07/07/2026

Коли на Харків полетіли ракети, відчув майже тілесний запит на культуру

Про те, що за безпосереднім військовим конфліктом, постає культура, ідентичність та право мати український голос розповідає культуролог та Видавець Олександр Савчук.

Він впевнений, що очевидно росіяни відчувають свою неостаточну самодостатність і самостійність, якщо вони залишаться без України.

"Міжвухами" завітали до Харкова в "Книгоукриття", яке відкрилось вже під час повномасштабного вторгнення. Культуролог розповів, чому залишається в Харкові попри щоденну небезпеку, про необхідність і майже тілесний запит на культуру з початком повномасштабки та відповідальність, яку він зреалізовує своєю працею, як видавець і дослідник, вже понад 20 років.

"Я їздив Україною і доводив собі в першу чергу, чи всі етнографічні райони України є Україною з усією різницею між ними. Можливо це не дуже популярна теза, що справді регіони відрізняються, але для мене це той механізм, який змушує розвиватися. Варіативність — це абсолютно здорова ознака будь-чого природного. Тому мій висновок такий був, що дійсно це різні паростки українськості, українського. От і, власне, оцю варіативність мені цікаво розкривати — як українськість проростає в різних регіонах, з різною історією, з різними людьми. І тому наші книжки про різну Україну", - додає Олександр Савчук.

Говорили про те, як видавець обирає книги, що вийдуть друком, про знищену спадщину та втрачені сторінки української міської архітектури, про яку мало хто знає, та як нам побороти синдром меншовартості.

Чому культура під час війни особливо важлива та чому росіяни хочуть нас знищити передусім на культурному рівні розповідає видавець та культуролог Олександр Савчук. То як же говорити про культуру без культу страждань? Дивіться у повній версії розмови з Олександром Савчуком за посиланням у коментарях на нашому YouTube-каналі.

06/07/2026

Ми маємо бути безжальніші до росіян-терористів - Чорноморець

Про те, що війна має бути перенесена на територію росії, наголошує снайпер та богослов Юрій Чорноморець.

Він впевнений, що ми маємо воювати з ними ще більш безжально, бо вони використовують проти нас варварські і терористичні методи.

03/07/2026

Гідність під час війни: наша національна риса, яку ми не втрачаємо навіть на руїнах

"Головна ідея імперії - позбавити людей гідності. А ситуація, коли людина вірить в справедливість і хоче зберегти свою гідність й робить народ нацією", - розповідає журналіст та публіцист Віталій Портников на дискусії «Гідність під час війни: що тримає людину, коли руйнується світ?» в рамках "Книжкового Арсеналу" Книжковий Арсенал.

"Зупинене" суспільство більш кероване, впевнений Віталій Портников. А оскільки українське суспільство живе, з початку "великої війни" в нас посилилась увага до українського театру, літератури, тому ми сподіваємось, що фактично на руїнах можемо не припиняти звично працювати, існувати: як в кав'ярні з вибитими від вибуху шибками на Лук'янівці продовжували готувати каву.

Про те, як навіть у нелюдських умовах люди намагаються зберегти свою гідність через буденні речі і звички, що й робить нас людяними розповідає також польська письменниця та дослідниця антропології моди Кароліна Сулєй. Полька пояснює це на прикладі власних спостережень: як одяг, догляд за своєю зовнішністю зберігає відчуття самоповаги, наводячи приклад, коли під час визволення в'язнів німецького концтабору разом з одягом хтось привіз червону помаду. Тоді хворі і напівживі полонянки фарбували губи, бо це підсвідомо повертало їх до нормального життя.

Тож, що нас тримає, коли руйнується світ в повній версії дискусії на нашому YouTube-каналі за посиланням в коментарях 👇