22/09/2026
«Іноді достатньо просто прийти й запропонувати те, що ти вмієш».
У нашій рубриці «Знайомство зі спільнотою Шелтер Плюс» сьогодні спілкуємось із Lozhkina Наталею Антоновою. Колись вона працювала у банківській сфері. А сьогодні займається йогою, багато вчиться і проводить заняття в Шелтер Плюс.
Чим ще цікавиться Наталя, читайте в нашому інтерв'ю.
☕☕☕
— Розкажіть коротко про себе. Чим займаєтесь поза Шелтером?
— У минулому я працювала в банківській сфері, але в якийсь момент життя пішло трохи не за планом (чи, навпаки, нарешті за планом?), і я звернула на інший шлях.
Зараз займаюся йогою, багато часу приділяю родині, цікавлюся здоров’ям, активним способом життя і постійно вчусь чомусь новому. І, мабуть, найважливіше — я нарешті відчуваю, що цей шлях справді мій.
— Що для вас означає бути волонтером?
— Якщо чесно, я навіть не вважаю себе справжнім волонтером, бо мені здається, що роблю зовсім небагато. Я знаю людей, які щодня роблять справді дуже важливі й великі речі.
Але для мене волонтерство — це все одно про можливість бути корисною. Поділитися своїми знаннями, часом, енергією і зробити чийсь день трохи кращим. І якщо це приносить користь хоча б одній людині, значить, воно вже має сенс.
— Як змінилось ваше життя відтоді, як ви стали волонтером?
— Волонтерство змінило мене внутрішньо. Я стала гостріше відчувати людей і краще бачити їхній внутрішній біль, навіть тоді, коли він не проявляється зовні. Я стала більше розуміти, скільки всього людина може носити в собі. І разом із цим у мене ще сильніше зросло бажання допомагати, щось змінювати, хоча б трохи полегшувати чийсь стан.
Змінилася не тільки моя особиста практика, а й та практика, яку я даю людям. Мені важливо, щоб людина не просто повторювала асани і намагалася правильно їх виконати, а в цей момент відчувала себе. Щоб рух був пов’язаний із тілом, дихання — з рухом, щоб людина чула своє тіло, його потреби і помічала, куди спрямована її внутрішня увага. Для мене йога стала не стільки про правильне виконання поз, скільки про контакт із собою.
— Що б ви порадили людині, яка думає почати волонтерити, але вагається?
— Не втрачати час і не боятися зробити перший крок. Думка про те, що я можу бути корисною, прийшла до мене набагато раніше, але я довго вагалася і чомусь боялася запропонувати свої вміння.
Тому зараз я б сказала: не треба чекати, поки з’явиться багато вільного часу або відчуття, що ви робите щось достатньо важливе. Просто знайдіть те, чим можете поділитися, і запропонуйте свою допомогу. І не думайте, що це щось незначне. Якщо це принесло користь хоча б одній людині, значить, ви вже зробили щось важливе.
— Як і коли ви познайомились із Шелтер Плюс і що стало поштовхом тут волонтерити та проводити свою активність?
— Із Шелтер Плюс я познайомилася ще близько десяти років тому, коли моя донька була зовсім маленькою. А коли почалася війна, мені дуже хотілося бути корисною людям.
Я бачила, як навколо стає все більше напруги, тривоги, стресу, болю. Люди ніби стискалися всередині, і цей стан починав проявлятися вже й через тіло, через самопочуття, через різні хвороби.
І це той стан, коли ти розумієш, що не можеш зупинити те, що відбувається навколо, але є бажання хоча б трохи допомогти людині впоратися з тим, що відбувається всередині неї.
На той момент я вже знала, як сама можу працювати зі стресом, як через тіло, дихання і увагу повертати собі більше спокою. І мені захотілося цим поділитися.
А потім, коли я почала працювати з людьми, виявилося, що я і сама продовжую вчитися. Змінювалася моя практика, змінювалося моє відчуття і розуміння того, що потрібно людині. І це, мабуть, одна з найцінніших частин цього шляху.
— Розкажіть про вашу діяльність тут. Чим саме займаєтеся, до чого долучаєтесь?
— Я проводжу заняття йогою. Але для мене це давно не просто про виконання асан чи фізичне навантаження. Мені хочеться навчити людину через рух, дихання і увагу краще відчувати себе, своє тіло і його потреби.
На заняттях ми вчимося помічати, де є напруга, як вона відчувається в тілі, як її можна відпустити і як повернути собі більше спокою та внутрішньої опори.
Мені важливо, щоб людина після заняття не просто відчула, що добре «порухалась», а вийшла трохи легшою, спокійнішою і ближчою до себе.
— Чим особливі люди, з якими ви працюєте тут?
— Ці люди для мене неймовірні. Кожен зі своєю історією, своїм характером, своїми переживаннями, радощами і болями, своїм життєвим шляхом. І кожен по-своєму дуже особливий.
Мабуть, найбільше мені подобається саме ця їхня справжність. Я дивлюся на них і відчуваю багато тепла, вдячності і любові до кожного. Іноді просто хочеться всіх обійняти. Що я й роблю.
— Чи був момент, коли ви відчули: «Ось заради цього я тут!»?
— На це питання відповідаю найшвидше! Так, і це відбувається майже щоразу! Часто люди приходять на заняття трохи тривожні, метушливі, з купою думок, проблем і справ у голові. А після заняття я бачу в їхніх очах і на обличчі спокійну посмішку.
Людина стає більш врівноваженою і виходить у свій день уже з іншим внутрішнім станом. І коли я це бачу, то розумію, що роблю все правильно.
— Які емоції викликає ваша діяльність тут?
— Тепло, вдячність і задоволення. І ще дуже важливе відчуття, що ти робиш щось потрібне і правильне. Для мене це дуже цінно.
— Як повпливало на вас особисто волонтерство в Шелтер Плюс?
— Волонтерство нагадало мені, наскільки важливо не замикатися лише у своєму житті. Коли віддаєш частину свого часу й енергії іншим, у результаті сам отримуєш дуже багато — людей, емоцій, досвіду і відчуття сенсу.
А ще воно трохи змінило моє життя і мої плани. Тепер, коли я щось планую, я враховую розклад занять і не завжди можу просто взяти й поїхати кудись, коли хочеться. Але я зовсім не сприймаю це як обмеження.
Мені важливо, щоб моя група мала регулярну практику і могла на мене розраховувати, тому я із задоволенням підлаштовую свої плани.
І, мабуть, ще одна важлива зміна — Шелтер Плюс додав мені впевненості. Коли я тільки починала, не була до кінця впевнена, чи справді те, що я можу дати людям, їм потрібне. А тепер я це знаю і відчуваю.
— Як ви думаєте, яку цінність мають ваші заняття для відвідувачів?
— Мабуть, це краще запитати у самих відвідувачів.
Але мені хочеться, щоб після заняття люди виходили з відчуттям: «Мені добре у своєму тілі». Щоб стало трохи більше легкості, спокою, внутрішньої рівноваги.
Щоб на цю годину вони змогли відкласти свої думки й турботи, побути в контакті із собою, а потім повернутися у свій день уже в іншому стані.
— Чим би ви хотіли поділитися з людьми, які ще не знають про Шелтер?
— Я б хотіла сказати, що Шелтер — це місце, де не обов’язково приходити лише тоді, коли вам потрібна допомога.
Можливо, у вас є потреба в підтримці, спілкуванні, нових знаннях, а можливо, навпаки, у вас є щось, чим ви можете поділитися з іншими: своїми знаннями, вміннями, часом, просто своєю увагою.
Я сама колись довго думала, чи можу бути тут корисною, і боялася зробити перший крок. А тепер розумію, що іноді достатньо просто прийти і запропонувати те, що ти вмієш.
Тому я б сказала: приходьте, знайомтеся, шукайте своє місце. Можливо, саме тут воно і знайдеться.
— Яку б мрію хотіли втілити під час волонтерства в Шелтер Плюс? І яка ваша особиста мрія?
— У волонтерстві я б хотіла й надалі розвивати свої заняття йогою і створити таку спільноту, куди люди приходять не лише за практикою, а й за атмосферою, підтримкою та своїми людьми.
А моя особиста мрія зараз дуже проста і водночас дуже велика. Я хочу, щоб мої близькі були здорові, щоб ми відчували безпеку, довіряли одне одному і були впевнені у завтрашньому дні.
Щоб у нашій країні було мирне небо, щоб люди могли просто жити своє життя, будувати плани, подорожувати, обіймати своїх близьких і не боятися за них. Напевно, зараз це і є моя найбільша мрія.
— Якби ви могли навчитися чогось нового за один день, що б це було?
— Напевно, я б обрала якусь мову. Мені дуже подобається сама можливість раптом почати розуміти людей, говорити з ними без перекладача, відчувати іншу культуру не через книжки чи фільми, а безпосередньо.
А якби ще й за один день — це була б моя суперсила.
— Яка ваша маленька слабкість, перед якою важко встояти?
— Їжа! Особливо домашня випічка. Тут сила волі іноді просто бере вихідний.
Ну і подорожі. Якщо я вже кудись поїхала, маршрут у мене дуже часто починає жити своїм життям — можу звернути зовсім не туди, куди планувала, просто тому, що цікаво.
Тому моя подорож на два тижні може затягнутися на півтора місяця.
☕☕☕
Ми дякуємо пані Наталі за те, що приносить внутрішній спокій та баланс на своїх заняттях!
