24/08/2026
Іноді життя змушує нас починати все спочатку. Але саме в такі моменти може народитися нова сила, нова справа і нова мрія💜🪷
Історія Олі - про втрати й випробування, сміливість не здаватися та здатність знову повірити в себе. Вона залишила рідний Херсон через війну, пережила важкі зміни, але завдяки підтримці та власній наполегливості змогла повернути собі енергію, знайти нову професійну справу й почати допомагати іншим. Це історія про те, як підтримка вчасно може стати точкою відліку для нового життя.
Знайомтеся - історія Олі.
Ольга народилася у 1990 році й зростала у теплому та сонячному Херсоні. З дитинства Оля мріяла стати ветеринаром. Заради цієї мрії вона перейшла зі звичайної школи до гімназії за хіміко-біологічним профілем, де поглиблено вивчала анатомію, фізіологію та хімію, брала участь в обласних і всеукраїнських олімпіадах.
Однак здійснити мрію та пов’язати своє життя з ветеринарією Олі не вдалося. Навчання у виші в іншому місті потребувало значних коштів, а родина не мала можливості покрити такі витрати. Олю та її брата виховувала мама, яка самостійно дбала про дітей і забезпечувала їхні потреби. Тож Оля вирішила здобувати освіту в рідному Херсоні й обрала напрям, який був максимально близьким до її мрії. Вона вступила до Херсонського державного аграрного університету, де здобула ступінь магістра за спеціальністю «Технологія виробництва та переробки продукції тваринництва». Навчання в університеті приносило Олі задоволення. Вже на третьому курсі завдяки своєму наполегливому характеру вона отримала перший професійний досвід. Професор організував для студентів поїздку на одне з провідних підприємств Дніпропетровщини, щоб показати їм тваринництво на практиці. Оля настільки зацікавилася, що сама запропонувала залишитися там працювати. Професор не очікував такої рішучості від студентки, але підтримав її. Поки Оля здобувала практичний досвід, університетські завдання встигала виконувати наперед.
Студентські роки були для Олі часом навчання та роботи. Вона мріяла подорожувати, тож разом із трьома подругами старанно вчилася, щоб отримувати підвищену стипендію і витрачати її на подорожі Україною. Оля була старостою групи, поєднувала навчання з роботою та громадськими справами, а за роки навчання побувала чи не в усіх містах України.
Після університету Оля прагнула самостійності й хотіла побачити світ за межами рідного дому. Перша робота привела її на комплекс з утримання та відгодівлі свиней у Болграді на Одещині, де вона три роки працювала технологом. Саме там Оля зустріла майбутнього чоловіка, а коли пара дізналася, що чекає на дитину, вони вирішили повернутися до Херсона. У рідному місті в них народився син.
Доглядати за сином Олі допомагала мама, тож коли хлопчику виповнилося пів року, вона знову вийшла на роботу на одне з найбільших агропромислових підприємств України - птахівниче підприємство Херсонщини, яке було одним із найбільших у Європі. Там Оля працювала за фахом, постійно вчилася й професійно зростала. Згодом очолила цех сортування, де під її керівництвом працювали близько 300 людей. Продукцію підприємства постачали по Україні, а яйця експортували морем до понад шести країн світу. Та син підростав і потребував більше уваги, а підприємство було далеко від Херсона, тому щоденні поїздки стали для Олі надто складними.Тож Оля вирішила шукати роботу ближче до Херсона й почала працювати в міжнародній компанії з виробництвом, обладнаним за європейськими стандартами, де очолила цех сортування насіння та ядра соняшнику. Окрім керівництва цехом, вона займалася основними виробничими процесами, а також впровадженням і дотриманням системи HACCP - системи управління безпечністю харчових продуктів. Та згодом зрозуміла, що формат професійної взаємодії з керівництвом їй не зовсім підходить. А Оля не з тих, хто готовий поступатися власними принципами, тому вирішила рухатися далі.
Цього разу хотіла працювати вже безпосередньо в Херсоні. У приватній компанії саме шукали помічницю керівника - після керівництва великими колективами Олі хотілося трохи іншого формату. Проте, попри чималий професійний досвід, її кандидатуру одразу не погодили. Для Олі це стало викликом, і вона не відступила. Її наполегливість сподобалася директорці, тож вона все ж дала Олі шанс.На той час компанія якраз переходила від м’ясного напряму до розвитку мережі пекарень і мала лише три заклади. Оля швидко включилася в нову справу: займалася відкриттям пекарень - від підбору працівників і організації роботи до самого запуску. Ця робота стала для неї улюбленою. За два роки мережа зросла до 10 пекарень. Наприкінці 2021 року в житті Олі настала важка смуга - вона втратила маму. А вже у лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Херсон опинився в окупації, і через війну Оля була змушена залишити улюблену справу. Остаточно виїхати з міста її підштовхнула трагедія з колегою, який прямував до однієї з пекарень, де працювала Оля, але дорогою на центральній вулиці міста його розчавив російський БТР.
Попри небезпеку, Оля у сильному стресі разом із сином вирушила з окупованого Херсона до Бесарабії, де на них чекала родина чоловіка. Їй здавалося, що вона зібрала речі, але вже в Ізмаїлі, відкривши валізу, побачила, що вона порожня. Із собою вони привезли лише рюкзак із документами.
Щоб почуватися безпечніше, Оля із сином на деякий час поїхали до Румунії. Та дитина не сприйняла нову реальність, син згасав на очах через втрати, а сама Оля дедалі сильніше відчувала потребу повернутися в Україну. З властивою їй рішучістю за добу вона організувала повернення в Ізмаїл. Уже за три дні до початку навчального року син був зарахований до школи, а родина знайшла житло. Синові на рідній землі ставало легше, а от сама Оля втратила смак до життя. Не хотілося нічого - навіть розвиватися й щось починати. Саме тоді через «сарафанне радіо» вона дізналася про громадську організацію «Жива-Я», яка підтримує жінок у кризових життєвих обставинах. Після певних вагань Оля прийшла на одне із занять. У спільноті «Жива-Я» вона отримала професійну та дружню підтримку, індивідуальну допомогу психологині Снежана Заярченко побувала на виїзних ретритах і тренінгах, знайшла нових друзів.
Вчасна підтримка ГО «Жива-Я» буквально повернула Олю до життя - до неї повернулися енергія та внутрішній ресурс. Вона почала більше прислухатися до себе й пробувати нове. Так у її житті з’явилася міопресура - спрощена форма лікувального масажу. До цього методу її привів власний багаторічний досвід боротьби з проблемами зі спиною. Вісім років Оля жила із сильним болем, майже втратила можливість ходити, чимало вивчала про свій стан та випробувала різні методи лікування, які давали лише тимчасове полегшення. Зрештою новий курс масажу, доповнений фізичними тренуваннями та правильним харчуванням, допоміг їй відчути значне полегшення. Оля захотіла допомагати людям із подібними проблемами тим методом, який допоміг їй самій після довгих років пошуків. Вона пройшла професійне навчання, а знання з анатомії та власний досвід стали основою для нової справи.
Так Оля відкрила власний кабінет масажу https://surl.li/sjknub Саме ця справа стала для неї головною: їй уже вдалося допомогти людям із серйозними проблемами, вона бачить результати своєї роботи, отримує відгуки вдячних клієнтів і відчуває справжнє задоволення від того, що робить.
Попереду в Олі ще одна мрія - здобути освіту реабілітолога, щоб глибше розуміти людські проблеми й мати більше професійних знань та інструментів для допомоги людям.
Оля - дуже різнобічна людина, і насичений, швидкий ритм життя завжди був її стилем. Навіть під час війни вона намагається не зупинятися: поєднує власну справу з подорожами, вихованням та освітою сина. Любить гори, подорожі з наметами, захоплюється SUP-бордингом - веслуванням, яке дає їй відчуття свободи, та дайвінгом, цікавиться нутриціологією та багато років вивчає тему здоров’я на власному досвіді.
Тепер Оля хоче перетворити цей досвід на знання, якими зможе ділитися з іншими. Бо її історія - про постійний рух уперед, пошук нового і бажання допомагати людям не лише словами, а й власними знаннями та навичками🤗 Авторка Ганна Нікуліна
