07/06/2026
Анатолій Дзюбенко, виконавчий директор Благодійного фонду «Я ДОПОМАГАЮ», виступив на засіданні Координаційної ради з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності при Солом’янській районній у місті Києві державній адміністрації.
Його виступ був присвячений темі:
«Роль дітей у відбудові держави та зміцненні української ідентичності».
Шановні учасники
Координаційної Ради з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності,
Коли ми говоримо про відбудову України, ми переважно мислимо категоріями інфраструктури: дороги, школи, лікарні, житло, економіка. Але правда полягає в тому, що жодна держава не відновлюється лише бетоном, технікою чи бюджетами. Державу відновлюють люди. А її майбутню стійкість формують саме діти та молодь.
Саме тому питання дітей сьогодні - це не лише питання соціального захисту або освіти. Це питання національної безпеки, майбутньої ідентичності та довгострокової стійкості України.
Працюючи у прифронтових громадах Херсонської та Миколаївської областей, команда Благодійного фонду "Я ДОПОМАГАЮ" щодня бачить, як війна впливає на дітей не лише фізично, а й світоглядно. Це діти, які дорослішають у реальності втрат, евакуацій, повітряних тривог, обстрілів і постійної небезпеки. Але водночас саме ці діти дуже часто демонструють глибоке відчуття відповідальності, співпереживання та розуміння цінності свободи, громади і держави.
Сьогодні дитина в Україні - це вже не лише - майбутнє країни. Вона є активним учасником формування нової української реальності вже зараз.
Ми маємо усвідомити важливу річ: українська ідентичність не формується лише через підручники чи офіційні наративи. Вона формується через досвід, через середовище, через живе відчуття причетності до своєї громади, держави та людей поруч.
Саме тому підтримка дітей, особливо у прифронтових громадах, повинна стати не гуманітарним додатком до державної політики, а одним із центральних напрямків національного відновлення.
Діти повинні відчувати:
що держава про них пам'ятає;
що громада здатна їх підтримати;
що бути українцем - це не лише про трагедію війни, а й про гідність, взаємодопомогу, культуру та спільну відповідальність.
У своїй роботі в прифронтових громадах ми бачимо, наскільки важливо не лише закривати базові гуманітарні потреби, а й повертати дітям відчуття радості, розвитку і причетності до повноцінного життя громади. Саме тому фонд "Я ДОПОМАГАЮ" реалізовує ініціативи, спрямовані не лише на підтримку вразливих категорій населення, а й на створення для дітей простору, де вони можуть відчувати себе дітьми, а не лише свідками війни.
Так, у межах проєкту "КіноСвіт" ми створюємо для дітей у громадах Херсонщини простір, який максимально відтворює атмосферу кінотеатру. Для багатьох із них це перший такий досвід у житті. За 5 показів цей проєкт уже охопив близько 100 дітей. І для нас це не лише про дозвілля. Це про повернення дитині емоції радості, спільного переживання, культурного досвіду і відчуття, що життя не зводиться лише до війни.
Не менш важливим для нас є проєкт "Дітям Херсонщини від дітей Києва". У його центрі - не лише допомога як така, а й символічний і ціннісний зв'язок між дітьми з різних частин України. Це про солідарність, про внутрішню єдність держави, про те, що дитина в прифронтовій громаді повинна відчувати: вона не забута, вона є частиною великої української спільноти. Станом на сьогодні в межах цього проєкту передано майже 17000 пакунків. І за кожною такою передачею стоїть не просто гуманітарний жест, а жива нитка єдності між регіонами України.
Так само в межах нашої діяльності ми реалізуємо соціальні перевезення для людей у громадах, де доступ до базових послуг часто ускладнений або критично обмежений. І хоча на перший погляд це більше стосується дорослих, насправді такі рішення напряму впливають і на дітей, і на родини з дітьми.
У 2026 році в межах цієї роботи вже здійснено перевезення для близько 100 людей. Це означає, що родини не залишаються відрізаними від медицини, соціальних послуг, адміністративної підтримки. А отже, діти зростають у середовищі, де громада і суспільство все ж здатні підтримувати людину.
Окремо важливо говорити про роль молодіжних і освітніх ініціатив. Саме через них формується активне покоління, здатне брати відповідальність за свої громади. Якщо ми втратимо цей зв'язок між дитиною і державою зараз, у майбутньому ми ризикуємо отримати покоління недовіри, виснаження та внутрішньої еміграції.
Тому відбудова України повинна включати не лише фізичне відновлення територій, а й системну інвестицію в людський потенціал дітей:
доступ до якісної освіти;
психологічну підтримку;
безпечні простори;
культурні та громадські ініціативи;
залучення дітей і молоді до життя громади.
Надзвичайно важливо також підтримувати волонтерські та гуманітарні ініціативи, які сьогодні часто стають для дітей першою точкою довіри, підтримки й відчуття причетності в умовах війни. Там, де державна система не завжди встигає бути достатньо швидкою, саме громадський сектор часто стає містком між потребою дитини і реальною допомогою.
Сильна держава майбутнього - це не лише сильна армія чи економіка. Це суспільство, в якому діти, молодь відчувають свою цінність, мають голос, відчувають зв'язок зі своєю культурою та бачать сенс залишатися і будувати Україну.
І саме від нашої відповідальності та від того, які умови ми створимо для дітей сьогодні, залежить те, якою буде Україна через 10-20 років. І як в майбутній Україні будуть шанувати нас. Якщо ми хочемо мати сильну, відповідальну і стійку державу, ми повинні вкладати не лише в дороги і будівлі, а в дитину, молодь, в їх світогляд, у їх гідність, у їх зв'язок з Україною.
Дякую за увагу.