Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

21/08/2026

Сьогоднішня рубрика «Митці Харківщини» представляє художницю з Харкова Любов Помєранцеву.

🔸Любов Олександрівна Помєранцева народилась у 1954 році. Малювати почала з дитинства. Після отримання художньо-педагогічної освіти почала навчання у Харківському художньо-промисловому інституті, нині Харківська державна академія дизайну та мистецтв – ХДАДМ. У 1980 році завершила навчання, отримала диплом з відзнакою.

🔸Всі роки свого життя плідно працює в різних жанрах образотворчого мистецтва. З вдячністю згадує своїх вчителів-художників. Це – Сизиков, Гноєвий, Ненадо, Мартинець, Щербак, Побєдін, Шевченко, Векленко, Кузьменко, Ігумєнцев… Перелік дуже довгий.
В художній творчості дотримується ідей гуманізму. В останні роки працює в реалістичному напрямку.

🔸Щира любов до людини, розмаїття й краса чарівної природи та народжені нею неперевершені шедеври, що вражають своєю недоторканною первозданністю, надихають художницю, спонукають вболівати за збереження рідної природи, зупиняти й оспівувати мінливу швидкоплинність життя у своїх живописних полотнах.

Контакт художниці в ФБ https://www.facebook.com/lyubov.pomeranceva

#ООМЦКМ #МистецтвоСлобожанщини
#митціХарківщини #ЛюбовПомєранцева

21/08/2026

До Дня Незалежності України в кіноклубі О. Довженка відбувся перегляд та обговорення фільму Олеся Саніна «ДОВБУШ».

🔹Після перегляду відбулося надзвичайно цікаве обговорення. Ми говорили не лише про історію легендарного опришківського ватажка, а й про те, чому ця історія так гостро звучить сьогодні — в час повномасштабної війни росії проти України. Хочеться донести до тих, хто не був присутній в кіноклубі, але, сподіваємося, обовʼязково потрапить до нашої спільноти, питання і висновки, які зробили глядачі.
🔹Чому «Довбуш» перегукується із сучасною війною?
Ім’я Олекси Довбуша давно стало частиною української історичної пам’яті та спільної легенди. Але що саме робить його історію близькою сучасному українцеві?
Фільм змусив замислитися: чи так уже багато змінилося за три століття у прагненні українців захищати свою землю, свій дім і право самим визначати власне життя?
Олекса говорить: «Хочу жити тут. Вільно на своїй землі». Сьогодні ці слова звучать майже як формула українського спротиву. Адже й нині українські захисники йдуть на фронт, щоб оборонити не абстрактну територію, а свій дім, свою землю, своїх близьких і право жити у власній державі.
🔹Особливо промовистою є паралель із жінками, які чекають. Марічка чекає на Олексу, а сучасні українські жінки чекають на чоловіків, синів, братів і коханих із війни. Час змінив зброю, одяг, технології, але не змінив людського переживання війни — страху, любові, надії та очікування повернення.
🔹Одне з головних питань обговорення: чи є прагнення свободи особливою рисою української ментальності?
У фільмі свобода не постає абстрактною політичною категорією. Вона дуже конкретна: це можливість бути господарем на власній землі, самому вирішувати, як жити, кого любити, за що боротися.
«То є мої гори. Я тут ґазда» — ця фраза перегукується із сучасним українським відчуттям: це моя земля, мій дім, і ніхто не має права вирішувати за мене, як мені жити.

🔹Можливо, саме тому українська історія знову і знову повертається до теми свободи. Від опришківських загонів до сучасних Збройних сил України проходить одна наскрізна лінія — небажання миритися з поневоленням і прагнення залишатися господарями на своїй землі.
Не оминули люди і болюче для всіх питання:
чому ми прагнемо свободи - і водночас чубимося між собою, не можемо порозумітися? Воно виникає із стосунків братів Довбушів, Олекси та Івана. В них можна побачити ширшу метафору українського суспільства: спільна кривда, спільний ворог і спільна земля ще не гарантують єдності.
Брати мають різні характери, погляди, амбіції та уявлення про правильний шлях. Їхні конфлікти показують, наскільки складною може бути боротьба не тільки із зовнішнім ворогом, а й із власними образами, суперечностями та бажанням довести свою правоту.

🔹Тож варто запитати себе: чи не повторюємо ми сьогодні помилок братів Довбушів? Чи вміємо відкладати внутрішні суперечки заради спільної мети? І чи не є здатність до єдності такою ж важливою умовою свободи, як і готовність її захищати.
Під час обговорення багато хто звернув увагу на історичну достовірність фільму.
Постать Олекси Довбуша за століття обросла легендами, переказами та народними уявленнями. Тому «Довбуш» не претендує на буквальну реконструкцію кожної події його життя. Це художній твір, у якому документальні факти поєднані з авторським задумом. Водночас творці фільму працювали з українськими та польськими архівами, консультувалися з істориками, досліджували епоху, побут, зброю, костюми та політичні обставини XVIII століття.
🔹Не менш важливою темою обговорення стала операторська робота Сергія Михальчука.
Карпати у «Довбуші» — не просто мальовниче тло для подій. Гори, ліси, полонини, туман, каміння, вода і простір стають частиною самої історії.
Українська земля постає величною, дикою, майже живою. Вона захищає, приховує, дає прихисток і водночас випробовує людину. Саме тому земля у фільмі стає одним із головних образів — поруч із любов’ю, свободою та боротьбою.
Коли ми бачимо Карпати не просто як туристичний пейзаж, а як простір пам’яті, боротьби й свободи, земля перестає бути декорацією і стає частиною нашої історії.

🔹«Довбуш» — про минуле чи про нас?
У підсумку обговорення фільм постає не стільки історією одного опришка, скільки розмовою про українців — тодішніх і сучасних.
Про нашу здатність боротися за свободу.
Про любов до своєї землі.
Про готовність жертвувати заради інших.
Про силу й слабкість, братерство й суперництво, єдність і розбрат.
Про те, що історичні обставини можуть змінюватися, але прагнення бути вільними залишається.

🔹І, можливо, саме в цьому полягає головний перегук «Довбуша» із повномасштабною війною: через три століття українці знову захищають право сказати — це наша земля, це наш дім і ми самі вирішуватимемо, як нам жити.

🔹А отже, після перегляду залишається не лише питання «ким був Олекса Довбуш?», а значно важливіше: ким є українці сьогодні — і чи здатні ми, попри всі внутрішні суперечки, разом відстояти свою свободу?
Погодьтеся, кожен з нас і наодинці задавався всіма цими питаннями, але не завжди знаходив відповідь.
Приєднуйтесь до глядачів кіноклубу О. Довженка, щоб знаходити відповіді через велике мистецтво.
(Олена Єлагіна)

#ООМЦКМ #МистецтвоСлобожанщини
#кіноклубДовженкаХарків #фільмДовбуш #фотозвіт

19/08/2026

26.08.26, у середу, о 16.00 онлайн на платформі Zoom в межах проєкту Михайла Красікова «Я памʼятаю… Життя в традиції» відбудеться зустріч із актором МИКОЛОЮ МОХОМ
Люди, яким йде сьомий чи восьмий десяток, — носії унікальної інформації про традиції, які сьогодні вже майже втрачені, про побут, який за останні півстоліття зазнав значних трансформацій, про людей, яких вже нема, але про яких варто знати. Цього разу гостем нашого проєкту буде відомий актор театру та кіно, який пригадає роки свого дитинства та юності на Полтавщині, розповість про театральні традиції та зустрічі з непересічними людьми.
Нам є про що спитати, а нашому гостеві є про що розповісти.

Довідка про автора проєкту:
Михайло Красіков — етнолог та фольклорист, провідний методист ООМЦКМ, професор кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ», директор Етнографічного музею «Слобожанські скарби» імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ», член Національної спілки письменників України, Національної спілки художників України, Національної спілки краєзнавців України, лауреат муніципальної премії в галузі фольклористики та етнології ім. П. Іванова 2007 р., премії ім. Л. Танюка “за збереження історичної памʼяті України” 2022 р., премії The Slavic, East European, and Eurasian Folklore Association (SEEFA) 2023 р.

Довідки за телефоном 067 91 014 91.

Приєднатися до конференцій Zoom:
https://us04web.zoom.us/j/75365059017?pwd=GQt348UVMK4IRSzVzqORrVhX0P1WjE.1

Идентификатор конференции: 75365059017
Код доступа: DLn2E7

Співорганізатори:
Харківський обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтв
Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка
Харківське обласне відділення Української бібліотечної асоціації
Кафедра українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ»
Етнографічний музей «Слобожанські скарби» імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ»
ОКЗ «Харківський організаційно-методичний центр туризму»
Харківська обласна бібліотека для дітей
Харківський історичний музей
Харківський художній музей
Харківська спеціалізована музично-театральна бібліотека
Музей видатних харківʼян імені К.І. Шульженко
Кіноклуб «Нова Україна»

#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#культураУкраїни
#деньтрадиційноїкультури
#життявтрадиції
#МиколаМох
#МихайлоКрасіков

19/08/2026

У 2025 році ми приїздили до Краснокутської громади, щоб розпитати про обрядові різдвяні пряники. Але записували й спогади про повсякденні страви. В селі Козіївка Марія Іванівна Торяник розповіла про один з головних елементів борщу, який завжди раніше був у господинь – буряковий квас. На цьому моменті багато хто згадає трилітрові банки (а може й більший за розміром посуд) з червоним квасом на кухнях своїх бабусь.

В банку закладали червоний, а також білий цукровий буряк та заливали все водою. Але, як згадує Марія Іванівна, не кожен день підходив для приготування бурякового квасу: «Ну тоже, тоже ж жінки знали, в який день. Не в кажний день. [А в який?] Ну квас кваситься в мужський день. [А це які мужські дні?] Понеділок, вівторок. У четвер не квасили чьото. Чьото в четвер не квасили, а більше – понеділок, вівторок. А там пішла середа, четвер, в четвер не квасять. А там п’ятниця, субота, неділя – тож не квасять, то жіночий день. А квас всігда на мужський день, це понеділок, вівторок квасять. І ото цілу зіму борщ варили з того квасу, заливали в борщ, шоб кисленький був».

Матеріал підготувала провідна методистка відділу дослідження НКС Юлія Лузан.

Запис зроблено:
10.06.2025 Юлією Лузан, Наталією Олійник в с. Козіївка Краснокутської селищної громади Богодухівського району, записано від Марії Іванівни Торяник 1940 р.н.

#ООМЦКМ
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#лабораторіядослідженняНКС
#НКС

19/08/2026

15 серпня відбувся традиційний етнофестиваль на подвірʼї «Трипіччя» у Харкові, присвячений чотиріччю створення закладу. Фольклорний гурт «Муравський шлях» взяв там участь зі слобожанськими піснями і танцями. «Трипіччя» – формально ресторан української кухні, а по суті – відомий культурний і волонтерський хаб, що кожну яскраву ініціативу перетворює на допомогу війську. Сам момент створення «Трипіччя» повʼязаний з тим, що його власник, Микита Вірченко, організовував гуманітарні кухні для харківʼян на початку війни у 2022 році. От і в цей раз мета фестивалю – не лише відсвяткувати ювілей, а й зібрати донати для БпЛА підрозділу Інтернаціонального легіону ГУР, вдалося зібрати близько 100 тисяч грн!
До організації програми долучилися і команди БФ «Артдачі» та молодіжного простору «Уява», які також відомі резонансними культурними подіями в сучасному Харкові. Дивіться фоторепортаж «Накипіло» як це відбувалося:

https://nakypilo.ua/novyny/u-kharkovi-proishov-etnofestyval/?fbclid=IwY2xjawTw-p9wZG9mAWV4dG4DYWVtAjEwAGJyaWQRMTRKMEdHWWxWcWJGTjNwRkFzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeSg7kDja25LGqqIWTKK5sP4DKnOkRJXtpQleY_AG7k0H7DL24LebKZ7Deayk_aem_gC2_ZnphDHGmKXAMda-JDw

У Харкові 15 серпня пройшов етнофестиваль до четвертого дня народження «Трипіччя». Його влаштували на подвір’ї закладу.

19/08/2026

«Гарбузова каша» (с. Мурафа Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області)
Гарбузова каша – ароматна, поживна і корисна. Традиція її приготування підкреслює глибоке і символічне значення гарбуза в українській культурі як дарунка природи та символу життя. Для парубків гарбуз також був знайомим знаком відмови дівчини подавати рушники на сватанні. Але сьогодні ми говоримо про поживність цієї городньої рослини.
Рецептом традиційної гарбузової каші та секретами її приготування з нами поділилася Лідія Сергіївна Палій. Вона представила страву на III Обласному конкурсі традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «Смачного!» (2025 рік). Цю кулінарну традицію Лідія Сергіївна перейняла від своєї мами – Світлани Вікторівни Палій (1975 р. н.), бабусі Катерини Семенівни Рудь (1957–2025) та прабабусі Марфи Григорівни Зятько (1927 – 2011).
Пані Світлана ділиться спогадами мами та бабусі: «Гарбузова каша не була повсякденною стравою. Її найчастіше подавали до столу у святкові дні або на сімейні обіди, особливо після збору врожаю. Їли кашу зазвичай із великої миски, ложками. Перед тим як почати, діти і дорослі часто дякували за врожай і смачну страву. Споживання каші було моментом єднання, адже за столом збиралася вся родина. Традиційно гарбузову кашу готували в печі: гарбуз нарізали, змішували з пшоном, заливали молоком або водою та запікали в глиняному горщику. Повільне томління в печі робило кашу неймовірно ароматною, м’якою та насиченою. Замість цукру часто додавали мед, а вершкове масло клали вже в готову страву. Крім того, гарбузова каша відігравала важливу роль в обрядовій кухні – наприклад, її готували на поминальні дні або для інших ритуальних подій».
Отже, готуємо традиційну українську страву – «Гарбузова каша».

СКЛАДНИКИ:
Гарбуз – 1 кг
Молоко – 1 л
Пшоно – 100 г
Вода – 200 г
Цукор – 100 г
Масло вершкове – 100 г
Сіль – 1 ч. л.
Цукор ванільний – 1 пакетик

ОПИС ТРАДИЦІЇ ПРИГОТУВАННЯ
Підготовка складників:
Гарбуз миємо, розрізаємо навпіл, виймаємо серцевину з насінням та очищаємо від шкірки. Нарізаємо м’якоть дрібними кубиками (чим менші кубики, тим швидше звариться гарбуз).
Тушкування:
У ємність кладемо порізані кубики гарбуза та заливаємо водою, щоб він не підгорав. Тушкуємо до готовності. Поступово вливаємо молоко, постійно помішуємо, щоб каша не пристала до дна.
Пшоно кілька разів промиваємо у гарячій воді, щоб позбутися гіркого присмаку та всипаємо його до каші. Варимо на помірному вогні. Коли пшоно розбухне, а гарбуз перетворився на пюре, додаємо цукор і сіль. Варимо до повної готовності. Перед закінченням варіння додаємо вершкове масло та, за бажанням, ванільний цукор.
Знімаємо каша з вогню, накриваємо кришкою і даємо 10-20 хвилин настоятися. Страва готова.
* Готуємо традиційну страву – «Гарбузова каша» за посиланням: https://youtu.be/DiKBGmXtn0Y

Всім СМАЧНОГО!
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини #Смачного2025 #традиційністрави #традиційнавипічка #практикизбереженняквашеннясоліннякопчення #традиційнаобрядовавипічка #традиційнінапої #гарбузовакаша

РУБРИКА: ГАСТРОСПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ ІІІ Обласний конкурс традиційн...

18/08/2026

🎨🖌️ Дорога спільното! Запрошуємо вас розділити з нами особливу мистецьку подію та завітати на виставку декоративного розпису та живопису Тетяни Землянської «Вікна».

Експозиція об’єднує роботи, створені мисткинею під час повномасштабного вторгнення — з травня 2022 року по літо 2026-го, а також вибрані твори з її попередньої виставки «Харківська Оаза», перерваної у лютому 2022 року. В основі концепції — переосмислення образу вікна та пошук власного прихистку. Якщо раніше погляд авторки спрямовувався крізь вікно назовні, у романтичну далечінь, то нові роботи закликають придивитися до внутрішнього світу оселі — туди, де панують затишок, тепло, рідні речі та захищеність.

Головна мета виставки — продемонструвати силу мистецтва, любов до рідної землі та здатність знаходити світло й натхнення у власному домі попри всі виклики війни.

Тетяна Землянська — харківська майстриня декоративного розпису та живопису. Серед своїх головних наставників вона називає Заслужених майстрів народної творчості України Тамару та Олександра Вакуленків, а також надихається творчістю народної художниці України Ганни Самарської.
Отримавши базові знання з петриківського розпису, мисткиня сформувала власний стиль. Вона працює в авторській впізнаваній манері, поєднуючи олійні фарби та гуаш, а декоративний розпис у більшості творів виконує унікальною технікою — за допомогою палички рогозу (лози). На виставці представлені реалістичні та фантазійні замальовки рідного подвір’я в Харкові, краєвиди Шарівки та Зіньківського хутора, а також квіткові композиції й натюрморти, у яких натура набуває казковості, гармонії та світла.

🖼 Особливості експозиції:
У межах виставки глядачі зможуть порівняти довоєнне бачення художниці з її сучасним доробком, а також відстежити внутрішню трансформацію кольору — від перших темних і жовтих відтінків складного періоду до яскравих, життєствердних барв.
Творче кредо майстрині надзвичайно відгукується сьогоденню: «Завжди будьте зі своїм народом та природою України, не цурайтеся свого походження та традицій, будьте впертими в досягненні своїх цілей…».

Запрошуємо відчути затишок рідного дому та відкрити для себе філософію «Вікон» разом з нами ✨

🗓 Виставка працює: 22 серпня — 4 жовтня 2026 року.
⏰ Відкриття виставки: 22 серпня, 14:00.

📍 Місце проведення: вул. Григорія Сковороди, 62.
Графік роботи: Пт: 15:00 – 19:00; Сб – Нд: 14:00 – 18:00.

#виставкаХарків #культураХарківщини #декоративнийрозпис #МайстриХарківщини

18/08/2026

🏛️ До 25 000 € на захист, документування та відновлення культурної спадщини України.

💬 Про що можливість

European Heritage Hub підтримує підготовку музеїв і пам’яток до надзвичайних ситуацій, документування та цифровізацію спадщини, навчання фахівців і залучення громад. Для України та Молдови діє окремий напрям, присвячений відновленню і стійкості сектору спадщини.

🤵‍♂️🤵‍♀️ Для кого

• громадські та неприбуткові організації, що працюють із культурною спадщиною
• благодійні й низові організації з юридичним статусом
• провідний заявник повинен мати юридичний статус і банківський рахунок в Україні або іншій eligible країні
• партнерство не обов’язкове; партнери можуть бути з інших європейських країн

💰 Підтримка / умови

• гранти до 10 000 € або від 10 000 до 25 000 €
• співфінансування не обов’язкове
• можна продовжити вже розпочатий проєкт, але понесені раніше витрати не відшкодовуються
• не покриваються субпідряд, непрямі витрати, фінансова підтримка третіх сторін, придбання ноутбуків, комп’ютерів і телефонів
• заявка подається англійською; проєкт має дати відчутні результати до 31 серпня 2027 року

🕓 Дедлайн першого обов’язкового етапу: 7 вересня 2026 року. Повну заявку подають до 20 вересня організації, які пройшли перевірку eligibility.

🔗 Деталі та заявка: https://bit.ly/3U5kEU8

#Культура #ХарківКультура #Гранти #Можливості

17/08/2026

До Дня Незалежності України кіноклуб Олександра Довженка запрошує всіх бажаючих на перегляд та обговорення фільму режисера Олеся Саніна «ДОВБУШ».

«ДОВБУШ»МИНУЛОГО СЬОГОДЕННЯ
🔹Ім’я славетного опришківського ватажка Олекси Довбуша – взірець спільної української легенди. І привід замислитися, за що воюють українські захисники нині. Які цінності відстоюємо, й чим готові жертвувати заради вільного життя на своїй землі?

🔹Фільм «Довбуш» режисера Олеся Саніна - це історія не про «месника, що вмів з гори на гору переступати, з очей блискавку пускати і сонце за черес заперезати», не про славного лицаря, що бідним «гроші роздавав і по всіх горах ховав». Ця історія про зраду і кривду, кохання і ненависть, однодумців і ворогів. У цьому фільмі повторюється вічний постулат: «як Бог дає, і Бог відбирає, а люди підносять до неба і топчуть ногами».

🔹Так починається найдорожча українська стрічка за всю історію Незалежності: кінорежисера Олеся Саніна, Сергія Михальчука, володаря Срібного ведмедя Берлінського кінофестивалю, силенної акторської трійці: Даші Плахтій, Сергія Стрельникова, Олексія Гнатковського, а ще польської когорти виконавців: Агати Бузек, Матеуша Косьцюкевича і Єжи Шембаль, єврея-хасида Лузера Тверскі та всієї творчої команди.
Таємна постать Довбуша обросла легендами, уявою, недостовірною біографією… Однак фільм показує не казку, а поєднання задуму автора з окремими історичними фактами й деталями. Довга робота з українськими та польськими архівами, консультації з істориками, глибинне вивчення підтверджених даних тощо, формують унікальний сюжет.

🔹Життя, кохання, любов до рідного краю, захист свого – наскрізні теми кінокартини, де спільним знаменником постає земля. Вона здатна як забрати, так і повернути. За неї Олекса веде невпинну боротьбу, а та, на знак вдячності, постійно захищає його… «Хочу жити тут. Вільно на своїй землі... Я повернуся до тебе за три дні. І вже ні Бог, ні люди нас не розлучать», – обіцяє Олекса Довбуш Марічці, а вона відповідає: «Коханий мій, як мусиш – іди. Я буду чекати»…

🔹Коли через довгі три століття українські захисники вкотре йдуть боронити свій народ від ворогів, а їхні жінки чекають і сподіваються, - такі фрази дійсно підкреслюють особливості нашої суспільної ситуації й неабияк резонують всередині кожного.

🔹Історичний цикл поповнюється новими відкриттями, технологічними надбаннями, сучасними проблемами. А жага й значущість бути вільними – назавжди у нетлінному коді українства. Як і легендарна фраза, що стала крилатою ще задовго до виходу фільму: «То є мої гори. Я тут ґазда. І хто прийде мені в хату і буде правити, як я маю жити, вихаркає свої печінки…»
(Олена Єлагіна)

Запрошені митці: відомий культуролог, професор Михайло Красіков та кінознавиця, членкиня НСКУ Наталія Черкасова.

⏰ Коли: 20.08.26 (четвер) о 17:00 годині
📍 Місце проведення події: м. Харків, вул. Г. Сковороди, 62
👫 Вхід за обов'язковою реєстрацією за посиланням: https://forms.gle/ZvCFAAXfCFS2DW4S8

#ООМЦКМ #МистецтвоСлобожанщини
#кіноклубДовженкаХарків #фільмДовбуш

17/08/2026

Сьогодні розпочинаємо тиждень рубрикою "Таланти Харківщини" і презентуємо листівку з роботою харківської художниці Ольги Прасол "Кава зі смаком міста", (полотно, олія, 80х50, 2026) та її ж віршем:

Каву смачніше пити удвох,
Коли прокидається заспане місто,
І зорі тьмяніють, як давнє намисто,
І до метушні залишається крок.

Каву смачніше пити удвох,
Ділити один аромат на хвилини,
Дивитись, як пара над чашкою лине,
Читати думки без клопот і турбот.

Каву смачніше пити удвох,
Не чути ніколи більш звуки сирени,
Що стала так звична й жахливо буденна,
Навчитись знов жити без довгих тривог.

Навіть на стиках буремних епох
Ловити проміння, що пада на стіни,
В мережеві листя танцюючі з тінню…
Каву смачніше пити удвох.

27.07.2026
Ольга Прасол

☀️Незважаючи на повсякденні турботи, хай завжди буде час на ароматну каву удвох, і приємний післясмак надовго залишиться в душі і серці. Теплих літніх днів.🌿☀️

#ООМЦКМ
#МистецтвоСлобожанщини
#ТалантиХарківщини
#ОльгаПрасол