24/04/2026
01:23 ночі 26 квітня 1986 року. Глухий вибух, вогняна куля над 4-м енергоблоком. А потім – невидима хмара, яка за кілька днів накрила пів Європи. Сорок років потому ця ніч знову загрозливо наближається до нашого сьогодення.
Досі точно невідомо, скільки людей забрала Чорнобильська катастрофа. Оцінки коливаються від кількох тисяч до кількох сотень тисяч загиблих. Надто складні довготривалі наслідки опромінення, надто неповні дані – зокрема й тому, що радянська влада спершу приховувала справжні масштаби аварії, а згодом їх применшувала. Колись майже 50-тисячне місто Прип'ять і донині непридатне для проживання. Ліси та ґрунти у зоні відчуження будуть забруднені ще тисячі років.
У партнерок і партнерів, друзів і близьких – зокрема й у нашій команді, чи то з Німеччини, Білорусі, України, Литви, Польщі чи звідусіль – є власні історії про ті події. Історії, що закарбувалися в пам'яті на все життя.
Катастрофа болісно показала одне: межа між «мирним використанням» атомної енергії та глобальною катастрофою – тонка. Лякаюче тонка. У ці дні лунатимуть промови, покладатимуть вінки, звучатимуть застереження. Та головне питання залишається: чи ми справді чогось навчилися?
Відколи Росія напала на Україну у 2014 році, а у 2022 році розпочала повномасштабне вторгнення, це питання постає з новою силою. У 2022 році російські танки в'їхали в Чорнобильську зону відчуження, здіймаючи радіоактивний пил, і цілих п'ять тижнів утримували станцію під своїм контролем. Запорізька АЕС – найбільша атомна станція Європи – досі окупована росіянами, раз у раз зазнаючи перебоїв з енергопостачанням і загрози обстрілу. МАГАТЕ майже щомісяця попереджає про ризик ядерного інциденту в зоні активних бойових дій.
За лічені роки атомна електростанція перетворилася з символу прогресу на інструмент військового тиску.
Тоді як Росія вже роками цілеспрямовано нищить українську енергетичну інфраструктуру – електростанції, лінії електропередач, підстанції – питання альтернативних джерел енергії перестало бути питанням далекого майбутнього. Відповідь потрібна тут і зараз. Яка енергія здатна живити країну у війні так, щоб її не можна було шантажувати? Яка захищає людей, а не перетворює їх на заручників? І яка не залишає тягаря, з яким доведеться жити дітям та онукам? Це питання, які не можна відкласти на «після війни» – вони стоять тут і зараз.
І це стосується не лише України. Чорнобильська хмара досягла Швеції ще до того, як Москва визнала, що горить реактор. Радіація не визнає кордонів – тому рішення однієї країни – це безпека всіх.
Сорокові роковини – це для нас, громадянського суспільства, більше, ніж просто пам'ять. Цей день – запрошення подивитися чесно й вирішити, як ми хочемо будувати наше сьогодення та майбутнє.
