16 сотня ДУК ПС - Буковина

07/06/2026

07/06/2026

Бійці 16 Сотні ДУК ПС на Запорізькому напрямку

Нещодавно група бійців нашої 16 Сотні здійснила ротацію на прифронтову базу Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Наша головна мета — максимальна підтримка та підсилення побратимів.
Під час цієї ротації хлопці активно включилися в процеси забезпечення. Одним із ключових завдань стала допомога у виготовленні бойових скидів для дронів. Копітка робота у майстернях з вибуховими речовинами та корпусами — це саме те, що гарантує: наші «пташки» завжди матимуть чим нищити окупантів з повітря. Крім того, бійці виконували низку інших важливих логістичних та оперативних задач для потреб ДУК ПС на Запоріжжі.

Окрема і надзвичайно важлива складова нашої ефективності — це надійний тил. Без вашої допомоги було б значно важче, тому висловлюємо велику вдячність усім, хто нас підтримує:
1.Побратимам з 16 Сотні та «Правої Молоді» Чернівців, які тримають стрій у тилу. Ваша постійна допомога, координація та включеність відчуваються нами щодня!
2.СТО «Король» та особисто Вові Раку — за оперативний та якісний ремонт нашого автомобіля.
3.Івану Оларю — за надані надійні шини для нашої машини.
4.Тані Попович — за турботу та передані продукти для нашої групи.

11/05/2026

Збройний захист

Після розстрілу людей у столиці знову актуалізувалося питання ухвалення Закону про зброю. Ця проблема стоїть гостро ще з часів «Помаранчевої революції», коли корумпована влада була готова застосувати силу проти протестувальників і лише дивом не сталось кровопролиття. Згодом були «справа Лозінського», «справа харківського стрільця» та низка інших резонансних випадків. Кульмінацією стали масові розстріли учасників «Революції Гідності».

Неспроможність як попередньої, так і нинішньої влади гарантувати безпеку громадян і захист держави доводить: закон про зброю необхідний.

Попри численні «реформи» армії та правоохоронних органів, перші дні війни 2014 року і повномасштабного вторгнення 2022 року показали реальний стан речей. На півдні, сході та в Криму маса правоохоронців переходила на бік окупанта, військові чекали наказів, які часто не надходили, і лише озброєні громадяни чинили реальний спротив.

Саме тому ми вимагаємо на першому етапі ухвалення Закону про зброю, який закріпить право громадян на збройний захист, зокрема право на придбання, носіння та застосування стрілецької зброї, включно з короткоствольною нарізною зброєю.

Суспільству знову нав’язуватимуть страшилки про сплеск злочинності, анархію та хаос. Але досвід європейських країн, де цивільний обіг зброї давно легалізований, доводить протилежне. В Україні вже зараз на руках мільйони одиниць як легальної, так і нелегальної зброї, але це не спричинило колапсу правопорядку.

По суті, влада боїться втратити монополію на силу - той важіль контролю, який дозволяє тримати суспільство в залежності. При цьому для себе вона давно створила привілеї у вигляді нагородної зброї.

Що дає громадянам право на легальну зброю?

- можливість захищати себе, свої права, життя і майно;
- можливість захистити інших від злочинних посягань;
- реальне стримування злочинності, особливо рецидивної;
- здатність суспільства чинити опір гібридним загрозам та диверсійним діям агресора;
- розвиток ринку охоронних послуг і вітчизняного виробництва зброї та боєприпасів.

Очевидно, що право на зброю не означає вседозволеність. До власника вогнепальної зброї мають висуватися жорсткі вимоги: психіатричні перевірки, контроль щодо алкоголізму й наркозалежності, відсутність судимостей за насильницькі злочини, обов’язкове навчання, знання правових аспектів застосування зброї, чіткі правила носіння і зберігання, а також віковий ценз.

Другим етапом має стати конституційне закріплення права громадян на збройний захист як невід’ємного права людини.

Паралельно необхідно внести зміни до Кримінального кодексу України, чітко визначивши межі необхідної самооборони, захисту інших осіб і власності, а також правові механізми цивільного затримання злочинців до передачі правоохоронцям.

Право на зберігання, носіння та застосування зброї - це не загроза державі. Це крок до реальної демократизації. Бо право на зброю захищає всі інші права.

Прийняття такого закону сприятиме зниженню злочинності, унеможливить свавілля з боку окремих представників силових структур та дозволить оптимізувати кадровий ресурс правоохоронної системи, частково посиливши обороноздатність держави.

Прийняття Закону про зброю повинно навести лад і в дозвільній системі МВС - структурі, яку влада у всі часи старанно «не помічає».

Подальше ігнорування цього питання або ухвалення «кастрованого» закону, переповненого заборонами та обмеженнями, лише загострить проблему і створить передумови для ще більшої суспільної напруги.

Історія України вчить: усі загарбники, які приходили на нашу землю, насамперед намагалися позбавити українців права на збройний захист. І щоразу це закінчувалося для них поразкою.

Українці - козацька нація. А козак - це вільна й озброєна людина.

Провід НВР Правий сектор

28/04/2026

Трудова міграція

Внаслідок війни, яку розв’язала Московія проти України, держава опинилася в глибокій демографічній кризі. Поряд із втратами на фронті, мільйони українців були змушені покинути країну. Це спричинило гострий дефіцит робочої сили.

Нинішня влада пропонує вирішити цю проблему шляхом завезення кількох мільйонів трудових мігрантів із третіх країн. У разі реалізації такої політики перед Україною може постати низка серйозних викликів, зокрема:

— зростання рівня злочинності та поява нових форм криміналу;
— виникнення міжетнічних та міжрелігійних конфліктів;
— демпінг на ринку праці, внаслідок чого українці можуть втрачати робочі місця;
— посилення соціальної напруги та конкуренції за обмежені ресурси;
— відтік капіталу через виведення частини зароблених коштів за кордон;
— несплата податків при одночасному навантаженні на соціальну інфраструктуру;
— гальмування інноваційного розвитку через використання дешевої низькокваліфікованої праці;
— формування паралельних закритих спільнот, що не інтегруються в українське суспільство;
— поступова зміна культурного коду нації;
— розмивання етнічної ідентичності української нації та поступове заміщення корінного населення етнічно чужим елементом.

Ця небезпека особливо загострюється тим фактом, що постколоніальний стан української нації та наслідки совєтського панування суттєво підірвали внутрішню відпорність суспільства. Якщо враховувати досвід країн Західної Європи, де значна частина мігрантських спільнот не інтегрувалася навіть у третьому поколінні, а також фактори вищої народжуваності в окремих середовищах, перед українцями постає реальна загроза втрати демографічної більшості у власній державі в перспективі найближчих 100–150 років.

Особливо небезпечною ця тенденція стає в умовах ідеологічного тиску глобалістичних і ліволіберальних концепцій, які через політичні та грантові структури нав’язують модель мультикультуралізму без урахування національних інтересів держави. На цьому тлі українська влада, перебуваючи під тиском великого бізнесу та олігархічних груп, замість системного й стратегічного розв’язання демографічної та кадрової кризи обирає найпростіший шлях — масове завезення мігрантів.

Завезення дешевої й некваліфікованої робочої сили може тимчасово закрити окремі економічні проблеми, спричинені війною, але в довгостроковій перспективі створює стратегічні ризики для збереження української нації, її ідентичності та соціальної стабільності. Не варто забувати і про ефект ланцюгової міграції: кожен трудовий мігрант із часом прагнутиме перевезти до України свою сім’ю, що кратно збільшуватиме масштаби цього процесу.

Як ми, націоналісти, бачимо вирішення проблеми дефіциту робочої сили під час і після війни:

— створення таких соціально-економічних умов, які стимулюватимуть повернення максимальної кількості українців з-за кордону;
— запровадження спрощених умов отримання громадянства для представників української діаспори;
— економічне стимулювання народжуваності;
— повернення престижу робітничим професіям та розвиток професійної освіти;
— створення умов для розвитку автоматизації, роботизації та інновацій в економіці;
— пріоритетне залучення іноземних фахівців, культурно та ментально близьких до українського суспільства.

Трудова міграція в Україну має бути мінімізованою та жорстко регламентованою. Робочі візи для іноземців повинні бути виключно тимчасовими, без автоматичного механізму набуття громадянства чи постійного проживання.

І найголовніше: пріоритетне право на роботу, соціальний захист і державну підтримку в Україні мають отримати ті, хто сьогодні зі зброєю в руках захищає її суверенітет.

Для цього необхідно ухвалити закон, який дозволить іноземцям-добровольцям, що воюють за Україну, отримувати громадянство та повноцінний правовий захист. Адже в багатьох країнах такі добровольці можуть зазнавати переслідувань як найманці.

Створення належних правових та економічних умов для залучення іноземців саме до українського війська, а не до ринку праці, могло б частково вирішити й проблему мобілізаційного ресурсу.

Бо нинішня ситуація виглядає доволі парадоксально: українці мають конституційний обов’язок захищати державу ціною власного життя, тоді як іноземцям держава водночас відкриває право користуватися плодами цієї боротьби у вигляді доступу до ринку праці та економічних можливостей.

Провід НВР «Правий сектор»

20/03/2026

11/03/2026

07/03/2026

3 РОКИ БЕЗ «ДА ВІНЧІ»
Сьогодні, 7 березня, минає третя річниця з того трагічного дня, коли в боях під Бахмутом загинув легендарний командир, Герой України та справжній символ нашої визвольної боротьби - Дмитро Коцюбайло, друг «Да Вінчі».
Він став на захист нашої держави ще з часів Революції Гідності, зовсім юним хлопцем. Його бойовий шлях розпочався саме у лавах Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Своєю мужністю, відданістю та лідерством він швидко здобув беззаперечний авторитет, ставши командиром 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС.

Дмитро віддав своє життя на вівтар нашої свободи. Але його дух, його ідеї та виховані ним бійці продовжують нещадно нищити ворога.
Правий сектор Буковини та вся спільнота українських націоналістів схиляють голови у скорботі, але стискають зброю ще міцніше. Найкраща шана для друга «Да Вінчі» - це наша щоденна боротьба і наша Перемога. Ми помстимося за кожного полеглого побратима і неодмінно здобудемо Українську Самостійну Соборну Державу, за яку він боровся до свого останнього подиху.

Слава Україні! Героям Слава!