Театр Ветеранів "Серцевір", Chernigov (2026)

Чернігівський театр ветеранів "Серцевір" — простір, де сцена лікує. Тут ветерани через гру проживають, долають і трансформують власні переживання. Бо мистецтво лікує, а братерство єднає.

08/02/2026

У 2024 році у ВСУ «Серцевір» - ветеранська спільнота України» народилась важлива творча ініціатива – Театр Ветеранів "Серцевір". Вона виникла як спільний процес ветеранів. Велика подяка натхненнику проєкту Юрію Вєткіну, митцям, режисерам і команді нашої організації – через читки, репетиції та обговорення особистих історій війни й досвіду відновлення.
Чи може одна вистава запустити цілий рух? Чи може театр народитися не зі сцени, а з лікарняної палати? І чи завжди творчість має бути про результат, а не про відновлення?
Відповідь на ці питання – Театр Ветеранів "Серцевір".

Початок, про який важливо сказати вголос, пов’язаний із виставою «Госпітальна рапсодія», поставленою режисеркою Анастасією Кузик, дружиною діючого військового. Це був чесний і глибокий досвід, після якого стало зрозуміло: ветеранам потрібна сцена для терапії.

У Театр Ветеранів "Серцевір" не було жодного професійного актора. Театр створювався не як комерційний проєкт, а як простір драмотерапії, соціалізації та самореалізації ветеранів. Так, інколи амбіції не співпадали з реальністю. Так, шлях був непростим. Але першочергова ідея залишалася незмінною – театр як простір для душі.

За цей час було створено три вистави, у яких взяли участь десятки ветеранів, ветеранок і членів їхніх родин. Проєкт викликав значний інтерес медіа – журналісти брали інтерв’ю, цікавилися особистими історіями учасників і стежили за розвитком театру.

Також були підписані меморандуми про співпрацю з Департамент сім'ї, молоді та спорту Чернігівської ОДА, Управління культури та туризму Чернігівської міської ради та Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр ім.Т.Шевченка

Ми щиро вдячні всім ветеранам-учасникам, режисерам, драматургам, партнерам і ініціаторам театрального напрямку – за сміливість, творчість і довіру.

На початку цього року частина команди ухвалила рішення розвивати театральний проєкт окремо, в іншому форматі. Ми поважаємо право колег на власний шлях і бажаємо успіху їхнім творчим планам.

Водночас хочемо чітко зафіксувати: театральний напрям народився і був запущений саме в межах ветеранської спільноти «Серцевір» як частина нашої програми психологічного та соціального відновлення через творчість.
І ми продовжуємо цю роботу.

У 2026 році Театр Ветеранів "Серцевір" розвиває напрям творчої реабілітації ветеранів і родин військових, зокрема:
– програми драмотерапії
– тренінги з імпровізації
– роботу з особистими історіями та текстами
– театральні й творчі лабораторії
– спільні мистецькі формати «ветерани + цивільні»

Для нас творчість – це один із найсильніших інструментів відновлення, голосу й гідності.

Ми відкриті до співпраці та запрошуємо ветеранів і ветеранок долучатися до нових творчих форматів у «Серцевірі» – просторі сили, сенсу й живої історії.

06/01/2026

Бондаренко Марія Сергіївна, дружина діючого військового, також учасника бойових дій, виховую маленького синочка. Мені завжди подобався театр, грати і перевтілюватися в інших персонажів. Наче проживати за когось життя, на яке ти ніколи не наважишся в реальності. Брала участь в театральних гуртках і читацьких конкурсах, в школі. Потім в університеті. А зараз опинилась в театрі ветеранів, який дає мені посміятись і прожити складні моменти одночасно!

1. Що ви відчули, коли вперше прочитали п’єсу «Новітня історія іграшок»?
Важко читати таке без сліз чи розуміння, що в такому стані, нажаль, може бути багато жінок в Україні.
Якщо б я дійсно втратила чоловіка, я б не змогла грати в цій виставі. Точно не Іру.

2. Яка думка або фраза вашого персонажа залишилася з вами найбільше?
«Але любов є мама, тому й болить, бо любов не проходить так швидко. Любов ніколи не проходить, мама.»

3. У який момент ця історія перестала бути вигаданою і стала частиною вас?
Не можу сказати що це стало частиною мене, але інколи настрій персонажа переплітається з моїм настроєм.

4. Коли в цій виставі ви перестаєте грати й просто живете?
Складно таке просто прожити, але так - є моменти, коли це ніби перепроживання старого досвіду. Сварка Іри з чоловіком Ігорем, ніби це я вагітна відмовляю чоловіка йти служити , бо мені страшно і я не розумію що буде далі.

5. Коли ви на сцені — ви ховаєтеся чи відкриваєтеся?
І те і друге.

6. Яку емоцію вам найважче «вмикати» на сцені?
Коли ти в хорошому настрої, а треба зануритись в той світ болі і страждань персонажа - це доволі важко. Особливо важко на контрасті з іншими акторами, в яких ролі більш веселих персонажів. За кулісами, це трохи збиває з настрою.

7. Який момент у виставі ви щоразу проживаєте по-іншому?
Розмова з мамою, кожен раз для мене важко повторити одні й ті ж слова і емоції. Завжди по-різному. Але це не впливає на сенс.

8. Чи є сцена, яку вам фізично важко грати, бо вона занадто справжня?
Не думаю. Загалом роль складна.

9. Який момент у виставі ви хотіли б «заморозити», щоб побачити його зі сторони?
Мені завжди образливо через те, що я сплю половину першої і другу дії, і не можу подивитись як грають інші актори. А дуже хочеться!

10. Театр для вас — це укриття чи виклик?
В якісь моменти укриття - це репетиції, а коли треба виступати - виклик, бо присутній страх, який хочеться подолати, і це як вихід з зони комфорту.

11. Театр для вас — це спосіб сказати те, що важко вимовити вголос?
Театр - спосіб виражати почуття і емоції , які не взмозі, в повному обсязі, прожити в реальному житті.

12. Що б ви хотіли, щоб глядач забрав із собою після перегляду?
Я б хотіла щоб глядач міг побачити людину в середині її болю. Жінка не завжди показує назагал те, як їй важко. Зазвичай вона ще підтримує і втішає всіх своїх родичів. Їй і самій , важко признати те, що вона не може впоратись. Підтримка в образах іграшок, могла би бути уособленням інших травмованих людей, які підтримують.

13. Як ця робота вплинула на ваше розуміння театру ветеранів і його ролі сьогодні?

Театр ветеранів - це про людей, які справжні, втомлені, в різних обставинах, але вони хочуть прийти на репетицію, вибираючи пограти інших персонажів, переключитись, від служби, роботи або домашніх справ.

26/12/2025

Тарас Василенко, головний сержант, «Заєць номер п’ять»
штаб-сержант управління комунікацій ОК «Північ», учасник Курської операції у складі 17 ОВМБр

1. Що ви відчули, коли вперше прочитали п’єсу «Новітня історія іграшок»?
Як нарцис, подумав: «Тю, хотілось чогось серйознішого!». Але як поміркований нарцис, вирішив: «Тю, то треба ж із чогось починати!».

2. Яка думка або фраза вашого персонажа залишилася з вами найбільше?
«А зі мною і не гралися. У мене була інша функція – сидіти біля комп’ютера і радувати господарів»

3. У який момент ця історія перестала бути вигаданою і стала частиною вас?
Після першого допрем’єрного показу, коли моя участь у виставі вже почала ставати спогадом.

4. Коли в цій виставі ви перестаєте грати й просто живете?
У фіналі, коли я заспокоюю Господарку – така вже в мене функція, давати людям надію і вселяти в них віру у краще. Не найгірша функція, але дуже енергоємна.

5. Коли ви на сцені — ви ховаєтеся чи відкриваєтеся?
Ховаю відкрите, відкриваю приховане.

6. Яку емоцію вам найважче «вмикати» на сцені?
Як і всім іншим – пафос. Це дуже духмяна спеція, на жаль, не всі вміють нею користуватись і передають куті меду. У результаті виходить або притомно-огидна херня, або «пердячий пар» - бо перекошене обличчя і урочистий голосний голос ще не означає трансляцію пафосу. Причина: бракує внутрішнього цензора, самоосвіти і почуття міри.

7. Який момент у виставі ви щоразу проживаєте по-іншому?
Жоден. Має бути якась єдина «психологічна лінія», якщо так можна сказати, якої треба дотримуватись протягом усієї вистави.

8. Чи є сцена, яку вам фізично важко грати, бо вона занадто справжня?
Немає. Вони всі несправжні – це ж театр.

9. Який момент у виставі ви хотіли б «заморозити», щоб побачити його зі сторони?
Ті моменти, де Кролик виступає у ролі комічного персонажу. Хочу прокачати комічну складову, бо працюю, окрім п’єси, над стендапом - хочу спробувати себе у цій царині.

10. Театр для вас — це укриття чи виклик?
Виклик з укриття.

11. Театр для вас — це спосіб сказати те, що важко вимовити вголос?
Це спосіб навчитися промовляти вголос так, аби це чіпляло людей за потрібні струни. І мені неважко вимовити вголос будь-який текст, бо для мене не існує абсолютно жодної табуйованої теми.

12. Що б ви хотіли, щоб глядач забрав із собою після перегляду?
Бажання відвідати виставу ветеранського театру ще раз.

13. Як ця робота вплинула на ваше розуміння театру ветеранів і його ролі сьогодні?
Власне, моє розуміння театру для ветеранів і почало складатись після мого доєднання до театру ветеранів: дорослі, покалічені війною люди, які мають достатньо мужності, аби бути собою, і достатньо не зачерствілі, аби бути дорослою дитиною, як того вимагає (у моєму розумінні) театр.

24/12/2025

З великою радістю й трепетом у серці хочемо поділитися важливою подією 💙

Театр ветеранів «Серцевір» вирушив до Києва, щоб показати виставу «Новітня історія іграшок» у Театрі Ветеранів Київ . Це діалог і спільний простір довіри, пам’яті та надії.

Щиро дякуємо всім, хто створює цю історію — на сцені й поза нею:

🌟 Ірина – Марія Бондаренко
⏳ Час – Людмила Ковальчук-Осипенко
🧸 Ведмедик Мишко – Юрій Вєткін
🦊 Лисичка Фоксі – Олена Євган
🐰 Кролик Косий – Тарас Василенко
👗 Барбі – Ірина Андрущенко

Окрема подяка нашій режисерці — Ользі Мелашенко. За віру, чутливість і шлях, яким ви ведете цю виставу.

Дякуємо київським колегам за теплий прийом, відкриті серця й можливість бути почутими.
Дякуємо глядачам — за емоції, тишу, оплески й погляди, в яких ми бачили розуміння.

Ми їдемо далі з відчуттям, що театр лікує, об’єднує і дає сили жити.
З любов’ю і вдячністю —
Театр ветеранів «Серцевір» 💙🎭

Щира подяка за світлини Jérôme Barbosa

Address

Chernigov

Website

http://sercevir.com/

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Театр Ветеранів "Серцевір" posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Театр Ветеранів "Серцевір"