09/06/2026
Comunitatea ucraineană din România se desparte, cu profundă tristețe, de Myhailo Voloșciuc, una dintre personalitățile care și-au dedicat întreaga viață păstrării și promovării identității culturale ucrainene. Poet, pictor, compozitor, muzician, actor de teatru și animator cultural, Myhailo Voloșciuc a trecut la cele sfinte în data de 4 iunie 2026, lăsând în urmă o operă vastă și o moștenire spirituală de mare valoare.
Născut la 12 ianuarie 1934, în satul Negostina, județul Suceava, într-o familie ucraineană profund atașată valorilor credinței și tradiției, Myhailo Voloșciuc și-a construit destinul în jurul culturii, al frumosului și al responsabilității față de comunitate. Membru activ al Uniunii Ucrainenilor din România, implicat în viața Organizației locale Negostina, a fost unul dintre acei oameni care au înțeles că identitatea unei comunități se păstrează prin cultură, limbă și continuitate între generații.
Pentru contribuția sa remarcabilă la literatura și cultura ucraineană din România, a fost primit în Uniunea Scriitorilor din România și a fost distins cu premii literare importante. Criticii au apreciat sinceritatea, profunzimea și autenticitatea creației sale, precum și capacitatea de a transforma experiențele personale în mesaje cu valoare universală.
Opera lui Myhailo Voloșciuc se înscrie în sfera liricii reflexive, filozofice și confesive. Temele dominante ale creației sale sunt trecerea timpului, destinul uman, memoria, credința, iubirea față de mamă și familie, frumusețea naturii, identitatea națională, speranța, pacea și permanenta căutare a binelui. Poezia sa exprimă o profundă încredere în valorile spirituale și în puterea omului de a depăși suferința prin credință, muncă și creație.
Personalitatea sa artistică a fost una deosebit de complexă. Pe lângă activitatea literară, a fost un muzician talentat, interpretând cu pasiune la acordeon, mandolină și vioară. A compus muzică și a desfășurat o intensă activitate culturală în cadrul comunității ucrainene. A fondat grupul vocal „Florile Negostinei”, care a activat timp de peste cincisprezece ani, a fost instructorul muzical al Grupului bărbătesc ”Bujorii Negostinei” și al Grupului vocal ”Vocile Negostinei” contribuind la promovarea cântecului tradițional ucrainean.
Primele sale contacte cu lumea artei au avut loc în perioada postbelică, în anii 1950, când profesorul și animatorul cultural Dmitro Arici a inițiat activitatea teatrală în Negostina. Tânărul Myhailo Voloșciuc a primit roluri importante în spectacole inspirate din dramaturgia clasică ucraineană, după operele lui Ivan Kotliarevski, Mihailo Starițki, Marko Kropivnițki și Ivan Karpenko-Karîi. Experiența scenică i-a perfecționat limba ucraineană și i-a modelat sensibilitatea artistică, influențându-i decisiv evoluția ulterioară ca poet și creator.
Primele sale poezii au fost publicate în ziarul ucrainean „Новий вік”, iar în anul 1985 a debutat editorial cu volumul „Pas spre infinit” („Крок у безконечність”). De-a lungul a peste patru decenii de activitate literară, a publicat opt volume de versuri și umor:
• „Крок у безконечність” -Pas spre infinit (1985);
• „З руїн і попелу”- Din ruine și cenușă (1991);
• „Ідилія”- Idilie (2006);
• „На берегах надії” -Pe malurile speranței – ediție selectivă (2009);
• „Розумний папуга- Papagalul înțelept (2011);
• „Світ за рідним порогом” -Lumea de dincolo de pragul natal (2013);
• „Душі моєї оберіг” -Paza sufletului meu (2019);
• „Сміховинки” -Schițe umoristice (2023)
A trăit în municipiul Vatra Dornei, însă de-a lungul vieții a rămas profund legat de satul natal, transformând universul rural și spiritualitatea comunității sale într-o sursă inepuizabilă de inspirație artistică.
Prin plecarea sa, Uniunea Ucrainenilor din România și întreaga comunitate ucraineană pierd o voce autentică și un om care a slujit cultura cu discreție, demnitate și credință. Rămân însă cărțile sale, muzica, picturile, oamenii pe care i-a inspirat și exemplul unei vieți trăite în slujba valorilor care ne definesc.
Dumnezeu să îl odihnească în pace! Veșnică să îi fie amintirea.
*****************
Українська громада Румунії з глибоким сумом прощається з Михайлом Волощуком — однією з постатей, які присвятили все своє життя збереженню та просуванню української культурної ідентичності. Поет, художник, композитор, музикант, театральний актор і культурний діяч, Михайло Волощук відійшов у вічність 4 червня 2026 року, залишивши після себе величезну творчу спадщину та духовний дорогоцінний спадок.
Народившись 12 січня 1934 року в селі Негостіна, Сучавського повіту, в українській родині, глибоко прив’язаній до цінностей віри та традицій, Михайло Волощук побудував свою долю навколо культури, прекрасного та відповідальності перед громадою.
Активний член Союзу українців Румунії, залучений до життя місцевої організації в Негостині, він був одним із тих людей, які зрозуміли, що ідентичність спільноти зберігається завдяки культурі, мові та спадкоємності між поколіннями.
За видатний внесок у літературу та культуру українців у Румунії його прийняли до Спілки письменників Румунії та нагородили важливими літературними преміями. Критики високо оцінили щирість, глибину та автентичність його творчості, а також здатність перетворювати особистий досвід на послання, що мають універсальну цінність.
Творчість Михайла Волощука належить до сфери рефлексивної, філософської та сповідальної лірики. Домінуючими темами його творчості є плин часу, людська доля, пам’ять, віра, любов до матері та родини, краса природи, національна ідентичність, надія, мир та постійний пошук добра. Його поезія виражає глибоку віру в духовні цінності та в силу людини подолати страждання через віру, працю та творчість.
Його художня особистість була надзвичайно багатогранною. Окрім літературної діяльності, він був талановитим музикантом, із пристрастю граючи на акордеоні, мандоліні та скрипці. Він писав музику та вів активну культурну діяльність у рамках української громади. Заснував вокальний гурт «Квіти Негостіни», який діяв понад п’ятнадцять років, був музичним керівником чоловічого гурту «Півонії Негостіни» та вокального гурту «Голоси Негостіни», активно сприяючи популяризації традиційної української пісні.
Його перші контакти зі світом мистецтва відбулися у повоєнний період, у 1950-х роках, коли вчитель і культурний діяч Дмитро Арич започаткував театральну діяльність у Негостіні. Молодий Михайло Волощук отримав важливі ролі у виставах, натхненних класичною українською драматургією, за творами Івана Котляревського, Михайла Старицького, Марка Кропивницького та Івана Карпенка-Карого. Сценічний досвід вдосконалив його володіння українською мовою та сформував художню чутливість, що вирішально вплинуло на його подальшу еволюцію як поета та митця.
Його перші вірші були опубліковані в українській газеті «Новий вік», а в 1985 році він дебютував у видавництві зі збіркою «Крок у безконечність». Протягом понад чотирьох десятиліть літературної діяльності він опублікував вісім збірок віршів та гумористичних творів:
• „Крок у безконечність” (1985);
• „З руїн і попелу” (1991);
• „Ідилія” (2006);
• „На берегах надії” – вибрані твори (2009);
• „Розумний папуга (2011);
• „Світ за рідним порогом” (2013);
• „Душі моєї оберіг” (2019);
• „Сміховинки” (2023)
Він мешкав у місті Ватра-Дорней, проте протягом усього життя залишався глибоко пов’язаним зі своїм рідним селом, перетворивши сільський світ та духовність своєї громади на невичерпне джерело художньої натхнення.
З його відходом Союз українців Румунії та вся українська громада втрачають справжній голос і людину, яка служила культурі з стриманістю, гідністю та вірою. Залишаються ж його книги, музика, картини, люди, яких він надихнув, та приклад життя, прожитого на службі цінностям, що нас визначають.
Нехай Бог дарує йому вічний спокій! Нехай пам'ять про нього буде вічною.
